Справа № 420/3541/20
13 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Вовченко O.A.,
секретар судового засідання Іщенко С.О.,
за участю:
представника позивача - Вальчука І.О. (згідно ордеру),
представника відповідача - Шевченка О.А. (згідно виписки),
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
До Одеського окружного адміністративного суду 24 квітня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань №248-ос від 09 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого одного із слідчих підрозділів (за його згодою) Центрального апарату Державного бюро розслідувань, рівнозначній скороченій посаді слідчого першого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, з 09 квітня 2020 року;
3. Стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
Ухвалою суду від 29.04.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань №248-ос від 09 квітня 2020 року, ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Позивач вважає зазначені дії відповідача незаконними, а наказ про звільнення протиправним. Вказує, що указом Президента України «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» №41/2020 від 5 лютого 2020 року затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань, при цьому до Центрального апарату увійшли, у тому числі, Головне слідче управління та новоутворені Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках та Управління з організації досудового розслідування. Наказом т.в.о. директора Державного бюро розслідувань №42 від 14 лютого 2020 року затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань у 730 осіб. Внаслідок реформи слідчих Центрального апарату Державного бюро розслідувань фактична кількість посад слідчих не зменшилась. При цьому, новоутвореному у штаті Головного слідчого управління Управлінню з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, відповідає передбачене попереднім штатом Перше управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), у якому працював позивач. 2 квітня 2020 року позивачем на ім'я в.о. директора Державного бюро розслідувань направлено заяву про його призначення (переведення) на одну із вакантних посад, рівнозначних тій, яку він займає, відповідно до нової структури центрального апарату Державного бюро розслідувань, враховуючи рівнозначні посади в новостворених слідчих відділах та управліннях, однак відповідь на неї не була надана, та згодом видано наказ про звільнення позивача з посади. Зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-ІХ від 19 вересня 2019 року, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» викладено у дискримінаційній редакції. Розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених саме Кодексу про працю України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника.
12 червня 2020 року ухвалою суду клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву задоволено та продовжено Державному бюро розслідувань строк для подання відзиву на позовну заяву до 22 червня 2020 року.
Ухвалою суду від 06 липня 2020 року визначено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 проводити за правилами загального позовного провадження.
29 липня 2020 року ухвалою суду витребувано у Державного бюро розслідувань належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 , штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2019 рік та на 2020 рік та довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 останні місяці перед звільненням із зазначенням середньоденної заробітної плати та фактично відпрацьованих позивачем днів. Клопотання відповідача задоволено. Продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 04.09.2020 року о 12:00 год.
11 серпня 2020 року до суду від відповідача за вх. №31309/20 надійшов відзив на позов (т.1 а.с.135-151), у якому відповідачем зазначено, що Державне бюро розслідувань - новий правоохоронний орган, створення якого передбачено зобов'язаннями при вступі до Ради Європи та є частиною коаліційної угоди між парламентськими партіями Верховної Ради Україні VІІІ скликання. Верховна Рада України 12.11.2015 ухвалила Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019, який набрав чинності 27.12.2019, внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України, зокрема Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020. У зв'язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом відповідача «Про затвердження Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань» від 03.03.2020 №53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань. На підставі вище вказаних нормативно-правових актів та наказів, Державним бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» від 27.02.2020 № 21ДСК, яким затверджено та введено в дію з 03.03.2020 штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік, внаслідок чого із штату скорочено посади слідчий слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувану (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), в тому числі посада позивача як і інші аналогічні посади слідчих. Отже, у Державному бюро розслідувань відбулися значні зміни, зокрема, зміни правового статусу та в структурі органу. На час винесення відповідачем оскаржуваного наказу норми частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення за згодою працівника на іншу роботу та частини другої статті 49-2 КЗпП України про переважне право залишення на роботі, на позивача, як державного службовця не поширювались. При цьому, статтею 87 Закону України «Про державну службу» не передбачено обов'язку суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 17 вересня 2020 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу №420/3541/20 до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Положеннями ст. 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Законом України «Про державну службу» врегульовані відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначається правовий статус державного службовця.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про державну службу», державна служба, це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави (ч.1). Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч.2).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу», посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Положеннями п.17 ч.3 ст.3 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на: осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.
Положеннями ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (ч.2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань (ч.3).
Отже законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно Закону України «Про державну службу» та державної служби особливого характеру згідно Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливі щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 01 листопада 2018 року №164-ос (т.1 а.с.21) ОСОБА_1 з 02 листопада 2018 року призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідувань злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, яка належала до посад державної служби категорії «В» (т.1 а.с.231).
02 листопада 2018 року ОСОБА_1 склав присягу державного службовця (т.1 а.с.198).
10 березня 2020 року позивача було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення (т.1 а.с.32), в якому зазначено, що: «У зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого першого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, яку Ви обіймаєте, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закон України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».
09 квітня 2020 року Державним бюро розслідувань прийнято наказ №248-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» (т.1 а.с.33), яким звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 09 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Позивач, не погоджуючись з вказаним наказом відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Законом України «Про державну службу» врегульовані відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначається правовий статус державного службовця.
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (тут і далі - у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу»).
12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.
Так, відповідно до статті 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.
Так, зокрема, до структури включено Перше управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), Друге управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), Третє управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів).
Також, у структурі Центрального апарату Державного бюро розслідувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.
Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Так, згідно зі статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, відбулась змінена правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Статтею 91 Закону України «Про державну службу» визначено особливості проходження державної служби в окремих державних органах.
Особливості вступу, проходження та припинення державної служби у Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - десятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері (ч.11 ст.91 Закону України «Про державну службу»).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (тут і далі - у чинній редакції), систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч.1). Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки (ч.3).
З викладених норм вбачається, що працівники Державного бюро розслідувань є особами рядового і начальницького складу, державними службовцями та особами, які уклали трудовий договір (контракт).
При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Державне бюро розслідувань».
Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Так, організаційна структура Державного бюро розслідувань включає в себе:
1. Центральний апарат:
Головне слідче управління
Головне оперативне управління
Головне оперативно-технічне управління
Управління внутрішнього контролю
Управління забезпечення особистої безпеки
Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках
Управління правового забезпечення
Управління міжнародного співробітництва
Управління кадрової роботи та державної служби
Управління режимно-секретної роботи та захисту інформації
Управління фінансової діяльності та бухгалтерського обліку
Управління забезпечення діяльності
Управління інформаційних технологій
Відділ по роботі з громадськістю та засобами масової інформації
Відділ організаційно-аналітичного забезпечення
Патронатна служба.
2. Територіальні управління:
Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області
Територіальне управління, розташоване у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області
Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області
Територіальне управління, розташоване у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь
Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області
Територіальне управління, розташоване у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області
Територіальне управління, розташоване у місті Києві, що поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.
3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.
На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14 лютого 2020 року №42 (т.1 а.с.25, 158) затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань із визначенням штатної чисельності (т.1 а.с.26-27, 159-160).
27 лютого 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» № 21ДСК (т.2 а.с.14), яким затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік (т.2 а.с.15-17).
У структурі центрального апарату Державного бюро розслідувань створено Головне слідче управління до складу якого включені чотири Управління, а саме: Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями та Управління з організації досудових розслідувань. В кожне з зазначених Управлінь входять відділи, зокрема, до Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, входять перший, другий та третій відділи та у кожному відділі створено посади слідчого, яка відноситься до посад державної служби.
Таким чином, з викладеного вбачається, що у структурі Центрального апарату Державного бюро розслідувань такого управління, як Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції, до складу якого входило перше управління організації досудових розслідувань, де працював позивач, відсутнє, тобто фактично відбулась реорганізація Державного бюро розслідувань.
Окрім цього змінився правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
При цьому щодо посилань позивача на те, що зміни до статті 87 Закону України «Про державну службу» є дискримінаційними, суд зазначає наступне.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Однак, суд наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
При цьому, норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене та приписи ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними і ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу Державного бюро розслідувань №248-ос від 09 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого одного із слідчих підрозділів (за його згодою) Центрального апарату Державного бюро розслідувань, рівнозначній скороченій посаді слідчого першого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, з 09 квітня 2020 року та стягнення з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідач - Державне бюро розслідувань (вул.Михайла Грушевського, буд.12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 41760289).
Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2020 року.
Суддя О.А. Вовченко