Копія
07 жовтня 2020 року Справа № 160/9153/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
06 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.01.2020 №13-1064/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням по даній справі подати звіт про його виконання до суду.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620686200:13:001:0021, загальна площа 9,2589 га), поділ якого не проведено. Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки в наказі не наведено жодної з підстав, передбачених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач проти позову заперечував, згідно наданого до суду відзиву на позов просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує,що ОСОБА_1 через представника за довіреністю Піджарко О.С., звернувся 12.12.2019 року до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що знаходяться на території Топорівської сільської ради Буського району за межами населеного пункту Львівської області за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером №4620686200:13:001:0020.
За результатами розгляду клопотання, позивачу наказом Головного управління від 22.01.2020 № 13-1064/16-20-СГ надано відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з тих підстав, що земельна ділянка знаходиться в межах про інвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620686200:13:001:0020), поділ якої не проведено. Земельна ділянка, на яку претендує позивач, уже сформована шляхом її інвентаризації та підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Відтак не є можливим сформувати нову земельну ділянку шляхом розроблення саме проекту землеустрою із ділянки, яка вже є сформованою, без її поділу. Оскільки позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою стосовно частини сформованої земельної ділянки, то необхідно здійснити роботи по виготовленню документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки та сформувати нову земельну ділянку шляхом поділу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 залишено без задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 залишено без задоволення клопотання представника відповідача про залучення до участі у розгляді справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням від 12 грудня 2019 року, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0020.
Вказане клопотання підписане представником за довіреністю Піджарко О.С. та разом з додатками надіслано поштовим зв'язком на адресу ГУ Держгеокадастру у Львівській області.
За результатами розгляду клопотання Головне управління Держгеокадастру у Львівській області видало наказ від 22.01.2020 №13-1064/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», за змістом якого позивачу відмовлено у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620686200:13:001:0020) поділ якого не проведено.
Не погодившись з вказаними наказами, позивачі звернулися до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що ї передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини 7 даної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм суд робить висновк, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Як встановлено судом, ділянка, орієнтовною площею 2,0 га для, ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів, згідно з графічними матеріалами, є частиною загального масиву земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 7,2875 га, відтак така є ділянкою окремого кадастрового кварталу в межах визначеної кадастрової зони.
Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий квартал - компактна територія, що визначається з метою раціональної організації кадастрової нумерації та межі якої, як правило, збігаються з природними або штучними межами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, вулицями, шляхами, інженерними спорудами, огорожами, фасадами будівель, лінійними спорудами тощо); кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Відповідно до пункту 30 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НКЗ : НКК : НЗД, де НКЗ - номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НКК - номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999). Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою.
Пунктом 34 цього Порядку передбачено, що система нумерації кадастрових зон і кварталів є єдиною на всій території України. Номер кадастрового кварталу складається з таких структурних елементів: НКЗ : НКК, де НКЗ - дванадцятизначний номер кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових зон становить 999999999999), в якому останні дві цифри відокремлюються від перших десяти двокрапкою; НКК - тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових кварталів у межах кадастрової зони становить 999). Для нумерації кадастрової зони за межами адміністративно-територіальних одиниць використовується значення 9000000000:00. Структурні елементи номера кадастрової зони і кварталу відокремлюються один від одного двокрапкою.
Аналогічну за своїм змістом правову позиції займає Верховний Суд у постанові від від 08.11.2019 року по справі № 420/914/19.
Відповідачем не надано суду доказів формування земельної ділянки площею 7,2875 га згідно статті 79-1 Земельного кодексу України та присвоєння їй кадастрового номеру, зокрема, інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4620686200:13:001:0020.
Натомість відповідач надав інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 4620686200:13:001, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіального органу.
Суд зазначає, що з даної інформації не вбачається, що дана земельна ділянка є сформованою, оскільки зазначено кадастровий квартал, а не конкретна сформована земельна ділянка, відтак відповідач неправомірно виніс наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», який підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівької області за межами населених пунктів, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі відповідача від 22.01.2020 №13-1064/16-20-СГ. Однак судом під час розгляду справи не встановлено того чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання (заяву) позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд відмовляє у встановленні контролю за виконанням судового рішення згідно вимог статті 382 КАС України, оскільки встановлення судового контролю є правом, а не обов'язком суду; матеріали справи не містять доказів того, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення.
Щодо судового збору, то позивач звільнений від його сплати на як учасник бойових дій.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, КАС України, - Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр. В.Чорновола, буд. 4,м. Львів,79019 код 39769942) про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.01.2020 №13-1064/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Лісна А.М.
Рішення не набрало законної сили станом на 07.10.2020 року
Помічник судді Лісна А.М.