Справа № 826/19206/14 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
21 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Федотова І.В.,Коротких А.Ю.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" Пантіної Любові Олександрівни про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" Пантіної Любові Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) №8060 від 16.05.2014 року року, укладеного між позивачем і ПАТ «Старокиївський банк»; визнання протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Старокиївський банк", за Договором № 8060 Банківського рахунку від 16.05.2014 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язання Уповноважену особу включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Старокиївський банк", за Договором № 8060 Банківського рахунку від 16.05.2014 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" щодо невнесення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Старокиївський Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 за договором банківського рахунку від 16.05.2014 року № 8060. Зобов'язано Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків щодо ОСОБА_1 , за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно з договором банківського рахунку від 16.05.2014 року № 8060. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 02.05.2014 року постановою Правління Національного банку України №276/БТ «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії проблемних» його віднесено до цієї категорії строком до 180 днів.
16.05.2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» (банк) та позивачем (клієнт) укладено договір банківського рахунку № 8060, відповідно до п. 1.1. якого банк, за заявою клієнта, зобов'язується відкрити банківський поточний (на вимогу) рахунок клієнта № НОМЕР_1 у гривні та здійснювати за ним операції згідно діючого законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та чинних Умов здійснення операцій за рахунками фізичних осіб нормативно-правових актів Національного банку України та чинних Умов здійснення операцій за рахунками фізичних осіб в ПАТ «Старокиївський банк».
З виписки відділення № 1 ПАТ «Старокиївський Банк» від 20.06.2014 року № 321477, вбачається, що станом на 20.06.2014 року залишок на рахунках у позивача становив 199980 грн.
17 червня 2014 року правлінням Національного банку України прийнято постанову №365 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» до категорії неплатоспроможних», відповідно до якої ПАТ «Старокиївський Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
Крім того, 17 червня 2014 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський Банк», яким вирішено, зокрема:
- з 18 червня 2014 року розпочати процедуру виведення ПАТ «Старокиївський Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації;
- запровадити тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року включно;
- призначити уповноваженою особою ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Л.О.
Наказом тимчасової адміністрації ПАТ «Старокиївський банк» від 24 червня 2014 року № 23 на виконання ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вирішено здійснити в ПАТ «Старокиївський банк» перевірку договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, що підтверджується протоколом засідання комісії з перевірки договорів.
Вказаною перевіркою встановлено, що кошти на рахунок позивача надходили внаслідок «дроблення» рахунку іншого клієнта - ТОВ «Прилад Імпекс Автоматизація», розмір вкладу якого становив значно більше, ніж 200000 грн., відтак, перерахування коштів здійснювалось у безготівковій формі з іншого рахунку.
Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» Пантіної Л. О. від 29 серпня 2014 року № 61, зупинено перерахування/виплати за транзакціями і правочинами згідно переліку; визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), в тому числі договору, який укладено з позивачем: банківського рахунку від 16 травня 2014 року № 8060.
11 вересня 2014 року правлінням Національного банку України прийнято постанову №563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк».
17 вересня 2014 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №92 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», яким вирішено, зокрема:
- розпочати процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський Банк» з відшкодуванням з боку ФГВФО коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 18 вересня 2014 року;
- призначити уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Л.О. строком на 1 рік з 18 вересня 2014 року по 18 вересня 2015 року.
13 жовтня 2014 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» Пантіної Любові Олександрівни із заявою, в якій просив видати грошові кошти у розмірі гарантованої суми відшкодування за договором банківського рахунку від 16 травня 2014 року №8060.
Проте, відповіді на свою заяву позивач від Уповноваженої особи не отримав.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом № 4452-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 2 Закону №4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах.
Згідно статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних, вкладникам банку гарантується відшкодування коштів (в межах граничної суми) у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
При цьому, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною 2 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (частина 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Згідно із частиною 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Відповідно до частини 5 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Аналіз зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства свідчить, що Уповноважена особа має як обов'язок у визначені строки, скласти перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, так і обов'язок, протягом дії тимчасової адміністрації, забезпечити перевірку правочинів на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. При цьому, повідомлення стороні, про визнання договору нікчемним, може бути направлено уповноваженою особою Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації.
В даному випадку на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 17.06.2014 року № 365 "Про віднесення ПАТ "Старокиївський Банк" до категорії неплатоспроможних" на рахунку позивача, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ "Старокиївський Банк" договору банківського рахунку від 16.05.2014 року № 8060 знаходилась сума 199 980,00 грн.
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Як встановлено судом, наказом Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» від 29 серпня 2014 року № 61 позивача не включено до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемним транзакції та правочину (договору), зупинено перерахування /виплати (без уточнення конкретного пункту частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Крім того, Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" не було надіслано позивачу повідомлення про нікчемність правочину, не вказано конкретних підстав, за яких правочин має ознаки нікчемності.
Лише у відзиві на адміністративний позов Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" вказано, що правочин має ознаки нікчемності, визначені пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду не зазначено, які майнові зобов'язання прийняв на себе банк без встановлення обов'язку контрагента, не вказано на причинно-наслідковий зв'язок між такими зобов'язаннями та настанням неплатоспроможності банку, тобто не доведено наявність підстав вважати правочин та транзакцію за цим правочином нікчемними, визначених пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору в останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.
Аналіз наведеної вище норми свідчить про те, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ "Старокиївський Банк". Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.
Відтак, метою пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Аналогічна правова позиція щодо застосування пункту 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, викладена у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 910/14681/17, від 30.05.2018 року у справі №910/23036/16, від 23.10.2018 року у справі № 804/6992/15.
Суд зазначає, що застосовуючи частину 3 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач фактично позбавлений дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Відповідно до частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.
Як наслідок положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.
Колегія суддів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування в порядку, передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.
Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.
Приписами пункту 6 розділу ІІ Положення № 14 передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 4 до цього Положення. Протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.
Враховуючи викладені обставини обираючи належний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, необхідно зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків щодо ОСОБА_1 , за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно з договором банківського рахунку від 16.05.2014 року № 8060.
Колегія суддів зазначає, що відповідачами не доведено підстав вважати договір банківського рахунку від 16.05.2014 року № 8060, укладений між позивачем та ПАТ «Старокиївський Банк», нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для невключення позивача до переліку рахунків, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України, не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують мотивів, покладених судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судом обставин справи.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І. В. Федотов
А.Ю. Коротких