Справа № 826/17595/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
21 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації його пенсії за період з 04.03.2011року по 01.10.2018 рік та 3% річних; зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію його пенсії та 3% річних за вказаний період в розмірі 69 341,25 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було надано оцінку ч.2 ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Дарницького районного суду міста Києва від 04.03.2011 року у справі № 2а-704/11 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії.
Оскільки виплату пенсії після проведення перерахунку здійснено лише фактично 25 вересня 2017 року, позивач 01.12.2017 року звернувся з заявою до Лівобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в місті Києві про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням їх виплати, а саме відшкодування інфляції та 3 % річних.
Листом від 21.12.2017 року відповідач повідомив позивача про те, що механізм обчислення суми компенсації громадян втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначений відповідним Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам. Для розрахунку компенсації окремо розраховується компенсація для кожного місяця, за який доплачено пенсію на виконання рішення суду. Водночас, у резолютивній частині рішення суду не зазначено підстав та порядку проведення перерахунку із урахуванням встановленого індексу.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації згаданого Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року № 159.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого і органу (особи).
Статтею 2 даного Закону передбачається, що компенсація громадянам втрати частини у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статей 3, 4 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до положень статті 6 зазначеного Закону компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року № 159, кореспондуються з положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналіз норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 свідчить, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
У постанові від 21.05.2014 у справі № 6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Тобто, коли суми нараховуються рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.
Частинами 1, 4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з п.3 р.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у позові зазначив, що виплата призначена йому за рішенням суду була виплачена у повному обсязі, 25 вересня 2017 року.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що у даному випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки позовні вимоги звернуті не до органів Державної казначейської служби України, які у розумінні положень статті 5 Закону № 4901-VІ відповідають за нарахування та виплату компенсації за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду, а до органу Пенсійного фонду (боржника), а тому позовні вимоги щодо проведення розрахунку та виплати щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не підлягають задоволенню.
Доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не було надано оцінку ч.2 ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524,533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 04.03.2011 року у справі № 2а-704/11 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії.
Оскільки у вказаному судовому рішенні не було визначено конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, таке зобов'язання не може вважатися грошовим. Тому підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України у даному випадку відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 20.02.2019 у справі № 642/6005/17.
До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, на підставі попереднього судового рішення позивач набув право власності на кошти та йому, як власнику цих коштів, належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ними.
Спір щодо неможливості реалізації позивачем свого права власності та володіння на кошти є спором про цивільне право.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-495цс16 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі № П/811/1917/14.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І.В. Федотов
А.Ю. Коротких