Справа № 826/23310/15 Головуючий у І інстанції - Келеберда В.І.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
20 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління МВС України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Начальника Головного управління МВС України в м. Києві, Головного управління МВС України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 11 вересня 2015 року № 779 о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до начальника Головного управління МВС України в м. Києві, Головного управління МВС України в м. Києві в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в м. Києві № 779 о/с від 11 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), з посади заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та підпункту «а» пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції або на рівнозначній посаді в поліції;
- стягнути з Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 вересня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі з відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що починаючи з січня 2013 року обіймав посаду заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника відділу кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві, проте оскаржуваним наказом його звільнено з посади відповідно до вимог пункту 1 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» (далі - Закон №1682-VII) та підпункту «а» пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
Звільнення Позивач вважає незаконним та безпідставним, оскільки Відповідачами, на його думку, порушено норми Конституції України, звужено зміст та обсяг прав і свобод людини, при цьому не доведено обставини вчинення ним безпосередньо правопорушень, направлених на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 . Посилання на обіймання ним посади заступника керівника територіального (регіонального) органу МВС України в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення в цей період з відповідної посади за власним бажанням без доведення його вини у сприянні узурпації влади, Позивач вважає неприпустимими, та стверджує, що звільнення відбулося лише за формальними підставами, із застосуванням принципу колективної відповідальності, що суперечить нормам Конституції та законів України.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в м. Києві № 779 о/с від 11 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві або на іншій рівнозначній посаді з 15 вересня 2015 року.
Стягнуто з Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 вересня 2015 року по 31 березня 2020 року у розмірі 459 473 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста сімдесят три) грн.. 07 коп.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві або на іншій рівнозначній посаді та стягнення з Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8 890,42 (вісім тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 42 коп.
Зобов'язано Головне управління МВС України в м. Києві надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади».
Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління МВС України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі Головне управління МВС України в м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з набуттям 16 жовтня 2014 року чинності Законом України «Про очищення влади» посадові та службові особи органів Міністерства внутрішніх справ України проходили відповідну перевірку, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_1 у зазначений у Законі № 1682-VII період обіймав посаду заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві.
Головне управління МВС України в м. Києві зазначає, що Законом № 1682-VII не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно осіб, які підпадають під критерії, ним передбачені, у тому числі не вимагається попереднього притягнення цих осіб до будь-якого виду відповідальності.
На думку Головного управління МВС України в м. Києві, оскаржуваний наказ є законним, виданим на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про очищення влади».
Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, зокрема, працював в структурі ГУ МВС України в м. Києві з 05 серпня 1991 року.
Виходячи з послужного списку Позивача, з 17 лютого 2012 року по 14 вересня 2015 року останній обіймав посаду першого заступника, а потім заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII ) особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону або повідомляють про те, що до них не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.
Заява подається не пізніше ніж на десятий день з початку проведення перевірки у відповідному органі.
У березні 2015 року на виконання вимог статті 4 Закону 1682-VII Позивачем подано заяву про згоду на проведення перевірки та оприлюднення відомостей щодо нього. У заяві Позивачем зазначено, що до нього не застосовуються заборони, визначені частинами третьою та четвертою статті 1 Закону № 1682-VII.
За результатами перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII, складено довідку від 27 серпня 2015 року, відповідно до якої з'ясовано, що у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року Позивач обіймав посаду заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві, у зв'язку з чим на нього поширюється заборона, передбачена пунктом 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII (а.с.33).
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 11 вересня 2015 року № 779 о/с полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві 14 вересня 2015 року на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 5 Закону № 1682-VII та пункту 62 Положення № 114.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, а свої права порушеними, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що звільнивши Позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, ГУ МВС України в м. Києві таким чином порушило норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяло не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року N 1682-VII (далі - Закон N 1682-VII).
Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 1682-VII визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
На виконання п. 10 ч. 1 статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно п. 7 ч. 1 статті 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
Відповідно до п. 8 ч. 1 статті 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Стаття 5 Закону України «Про очищення влади» передбачає проведення перевірки наявності заборон за цим законом.
Так, організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка (ч. 4).
Перевірці підлягають:
1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;
2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел (ч. 5).
У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку (ч. 12 статті 5 Закону України «Про очищення влади»).
Відповідно до пп. 1 та 2 п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VI, у порядку та строки, визначені цим Законом.
Отже, системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) територіального (регіонального) органу.
Тобто, ч. 1, 2 статті 1 Закону № 1682-VII визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посаду керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Водночас, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.
Випадки обмеження і звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у рішенні № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) Конституційний Суд України зазначив: звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб їх існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними та загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) вбачається неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У пункті "а" частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі " Матиєк проти Польщі ").
У рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» від 24 лютого 2020 року (остаточне) Суд дійшов того висновку, що Закон України «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах: їх звільнили з державної служби; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років, та відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону «Про очищення влади». Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої винагороди. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби, у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці. Відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон «Про очищення влади» не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в «очищенні» державної служби від осіб, які асоціювалися із «узурпацією влади», підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», ймовірно було тісно пов'язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники. Той факт, що на момент подій поведінка заявників була законною, є аспектом, який також може враховуватися під час оцінки необхідності втручання.
Усталений принцип практики Суду полягає у тому, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти. Це також стосується оскаржуваних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади». Згідно з твердженнями Верховного Суду та доводами Уряду мета Закону «Про очищення влади» полягала у відновленні довіри до державних установ і захисті демократичної форми правління.
Проте цілком можливо, що зазначені цілі могли бути досягнуті шляхом застосування менш суворих заходів як, наприклад, якщо це можливо, відсторонення заявників від їхніх керівних посад після проведення індивідуальної оцінки та, якщо це можливо, переведення на менш відповідальні посади. Далекосяжний характер застосованих до заявників заходів у поєднанні з доволі гострими формулюваннями, використаними у статті 1 Закону «Про очищення влади» щодо цілей Закону, порушують питання про те, що деякі із цих заходів принаймні частково були вмотивовані помстою тим, хто асоціювався з попередньою владою.
Також, у рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації, які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації.
Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (пункт 115 вказаного рішення).
Згідно статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 64 проміжного Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала: "Закон "Про люстрацію" не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів".
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, оскаржуваним наказом від 11 вересня 2015 року № 779 о/с Позивач звільнений за пунктом 1 частини п'ятої статті 5 Закону № 1678-VII як такий, що у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві та не був звільнений з неї за власним бажанням, у зв'язку з чим на нього поширюється заборона, передбачена пунктом 4 частини другої статті 3 Закону №1682-VII, тобто на підставі одного лише факту зайняття ним зазначеної посади.
Проте, колегія суддів зазначає, що метою Закону України «Про очищення влади» є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.
Виходячи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що перш ніж застосувати до Позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, ГУ МВС в м. Києві зобов'язано було здійснити певні заходи щодо встановлення особистої участі ОСОБА_1 та доведення його вини у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_3 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини, з чим погоджується колегія суддів.
Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнивши Позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період посади заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, Відповідач порушив норми Конституції України та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом. І такі висновки суду першої інстанції є правильними.
Парламентська Асамблея Ради Європи в пункті 12 резолюції № 1096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановленим у кожному конкретному випадку. Також зазначено, що повинні гарантуватися право на захист та презумпція невинуватості.
У пункті 13 цієї ж резолюції рекомендовано проводити такі заходи відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення дотримання люстрацій ними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави. Згідно з принципом 1 проведення люстрації має здійснюватися спеціально утвореною комісією у складі шанованих суспільством осіб, які пропонуються Главою держави та затверджуються Парламентом. Згідно з принципом 7 дискваліфікація особи не повинна перевищувати п'яти років, оскільки не слід недооцінювати можливості позитивних змін у ставленні та звичках осіб.
Натомість, у Законі України «Про очищення влади» термін обмежень на зайняття посад в органах влади складає 10 років, що означає для Позивача неможливість обіймати посади державної служби за умов відсутності підтверджених обставин скоєних ним порушень законодавства, або сприяння іншим особам у вчиненні таких порушень, протягом 10 років.
Принцип 8 зазначених вище рекомендацій вказує, що тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 , ГУ МВС України в м. Києві не було враховано основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до Позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування до Позивача положень Закону № 1682-VII, у зв'язку з чим вважає наказ ГУ МВС України в м. Києві від 11 вересня 2015 року № 779 о/с протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
За таких обставин для забезпечення ефективного захисту прав Позивача суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 слід поновити на роботі в Головному управлінні МВС України в м. Києві на посаді заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві або на іншій рівнозначній посаді, з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Виходячи з довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої ГУ МВС України в м. Києві 17 січня 2020 року № 72, середня заробітна плата Позивача, обчислена за останні 2 місяці роботи за вирахуванням сум обов'язкових платежів до бюджету, становить 17377,07 грн.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
Отже, за розрахунком середньоденний заробіток Позивача становить: 17377,07 грн. (заробітна плата за 2 останні місяці) / 43 робочих днів = 404, 11 грн.
Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу, починаючи з 15 вересня 2015 року по 31 березня 2020 року, становить 1 137 днів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інтонації про те, що сума середнього заробітку Позивача за час вимушеного прогулу з 15 вересня 2015 року по 31 березня 2020 року, яка підлягає стягненню на користь Позивача становить 459473,07 грн. (404, 11 х 1137), і такі висновки є правильними.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що рішення в частині поновлення Позивача на посаді заступника начальника Солом'янського районного управління - начальника кримінальної міліції ГУ МВС України в м. Києві або на іншій рівнозначній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць, а саме: 8 890, 42 грн. підлягає негайному виконанню, з чим погоджується колегія суддів.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління МВС України в м. Києві надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5 (далі - Положенням про Реєстр), передбачено, що Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення про Реєстр підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони;
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України «Про очищення влади» разом з відомостями про звільнення особи з посади;
- надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України «Про очищення влади», та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру.
Відповідно до пункту 5 Розділу II Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є, зокрема, надходження до Реєстратора відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про очищення влади» та Положенням про Реєстр не передбачено можливості відкликання відомостей про застосування заборони та суб'єктів, які б могли відкликати такі відомості, натомість передбачено, що у випадку надходження до Реєстратора - Міністерства юстиції України відповідного судового рішення, яке набрало законної сили відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» вилучаються з Реєстру.
З огляду на викладене, чинним законодавством чітко визначено механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Разом з тим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління МВС України в м. Києві надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки останній такі відомості фактично не надає, крім того, відсутні підстави вважати, у випадку набрання судовим рішенням законної сили така інформація не буде вилучена Міністерством юстиції України з Реєстру.
Колегія суддів звертає увагу, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини.
Разом з тим, вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції, який, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління МВС України в м. Києві надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», не звернув уваги, що такий спосіб захисту не передбачений законом.
Така вимога не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.
Відтак, з огляду на вищевказане, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки вони спростовують висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Головного управління МВС України в м. Києві надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», та є підставою для його скасування в цій частині.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, в частині зобов'язання Головного управління МВС України в м. Києві надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», то оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає скасуванню та ухвалення в зазначеній частині рішення про відмову в позові, в решті рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в м. Києві - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2020 року в частині зобов'язання Головного управління МВС України в м. Києві надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади» - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко