Справа № 320/7054/19 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
21 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправною та скасування вимоги.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем своєчасно не сплачено єдиний внесок як фізичною особою - підприємцем. Оскільки позивач перебуває на загальній системі оподаткування, а державний запис про припинення підприємницької діяльності внесено 20 листопада 2019 року, оскаржувана вимога винесена обґрунтовано.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині, з таких підстав.
Судом установлено, що у 2012 році позивач зареєстрований фізичною особою - підприємцем та взятий на облік як платник податків та платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
20 листопада 2019 року до реєстра внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за власним рішенням.
07 листопада 2019 року ГУ ДПС у Київській області відносно позивача прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436195-54, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов'язано сплатити недоїмку у розмірі 34907,92 грн.
Уважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у період, за який позивачу нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, останній працював як найманий працівник, а його роботодавець сплачував за нього такий внесок. Відтак, на переконання суду, нарахування позивачу як фізичній особі - підприємцю єдиного внеску свідчить про подвійний характер оподаткування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункта 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац 1 пункта 1 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI).
Відповідно до абзаца 3 частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9, яка діє з 01 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункта 1 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно частини 3 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України № 2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частини 1 - 4 статті 25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо необґрунтованості прийняття спірної вимоги з огляду на те, що з липня 2015 року по грудень 2019 року позивач працював у ТОВ «НІКО ПРАЙМ МЕГАПОЛІС», яке сплачувало за нього як роботодавець єдиний соціальний внесок, судова колегія уважає за необхідне наголосити на наступному.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону України № 2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зв'язку з викладеним, суд касаційної інстанції у згаданій постанові сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як убачається із матеріалів справи, згідно реєстра застрахованих осіб ОСОБА_1 з липня 2015 року по січень 2020 року працював у ТОВ «НІКО ПРАЙМ МЕГАПОЛІСК» (а.с. 48-51) і роботодавцем сплачувався за позивача єдиний внесок у розмірі, що перевищує мінімально встановлений Законом України № 2464-VI.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога в частині суми заборгованості у розмірі 26539,26 грн., визначеної за період з 01 січня 2017 року по вересень 2019 року, прийнята податковим органом всупереч положенням чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення обов'язку у позивача з подвійної сплати єдиного внеску.
Проте, як убачається із матеріалів справи, заборгованість у сумі 8368,66 грн. зі сплати єдиного соціального внеску утворилась внаслідок подання позивачем відповідних декларацій.
Станом на момент виникнення зазначеної суми заборгованості положеннями статті 8 Закону України № 2464-VI було закріплено, що фізичні особи - підприємці, у том числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, які не використовують працю найманих працівників, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі 34,7% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід). Таким чином, розмір внеска для фізичних осіб - підприємців на 2014 рік складав 422,65 грн. на місяць.
Відповідно до абзаца 3 частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI у відповідній редакції, фізичні особи - підприємці зобовязані сплачувати соціальний внесок до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який він сплачується.
Судом установлено, що суми 1267,95 грн. за 4 квартали 2014 року нараховані позивачу автоматично в силу наведених положень Закону. Сума в розмірі 4800,76 грн. нарахована позивачем самостійно, шляхом подання декларації №1410196501 від 13 серпня 2014 року.
З огляду на наявність переплати станом на 01 січня 2014 року у сумі 235,95 грн., сума заборгованості з єдиного соціального внеска за 2014 рік становить 8369,66 грн.
Проте, у порушення положень Закону України №2464-VI зазначена сума позивачем не сплачена.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування податкової вимоги у сумі 8369,66 грн. відсутні.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення про визнання протиправною та скасування вимоги від 07 листопада 2019 року №Ф-436195-54 про сплату боргу з єдиного соціального внеска на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 8369,66 грн. ухвалено з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду у відповідній частині - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Київській області задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби України у Київській області від 07 листопада 2019 року №Ф-436195-54 про сплату боргу з єдиного соціального внеска на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 8369,66 грн. У задоволенні позову в цій частині відмовити.
У решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька