Справа № 640/11875/19 Головуючий у І інстанції - Аверкова В.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
20 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу від 15 травня 2019 року № 344, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції від 15 травня 2019 року № 344 про притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади дільничого офіцера поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції від 29 травня 2019 року № 518 о/с про звільнення Позивача з посади дільничого офіцера поліції;
- поновити Позивача на посаді посади дільничого офіцера поліції;
- стягнути з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 травня 2019 року по дату поновлення на посаді.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що його неправомірно звільнено зі служби у ГУ Нацполіції, оскільки в діях Позивача відсутній склад дисциплінарного проступку, а службове розслідування проведено поверхнево, без врахування всіх обставин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року клопотання Головного управління Національної поліції у м. Києві про залишення адміністративного позову без розгляду задоволено частково. Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 15 травня 2019 року № 344 - залишено без розгляду. В іншій частині клопотання відмовлено.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року про залишення без розгляду позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 15 травня 2019 року № 344 скасовано, а справу в даній частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в основу оскаржуваного рішення суд першої інстанції поклав письмові докази, які були подані з порушенням строків, не були надіслані Позивачу та копії яких не були належним чином засвідчені.
Крім того, Позивач зазначає, що обставини, встановлені судом на підставі доказів, які не могли бути прийняті є недоведеними.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу ГУ Нацполіції від 15 травня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності капітанів поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та рядового поліції ОСОБА_1 » № 344 за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні підпунктів 1, 2, 3, 6, 7 та 11 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, Присяги працівника поліції, що негативно вплинуло на імідж та репутацію Національної поліції України, а також підриву довіри населення до поліцейських Позивача звільнено зі служби в поліції.
Позивач, вважаючи, що спірний наказ є протиправним та таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття наказу ГУ Нацполіції від 15 травня 2019 року № 344 про притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності, Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Обов'язки поліцейського визначені статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до вимог якої останній зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Статтею 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до пунктів 6 та 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента країни і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (ст. 12 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень, як, зокрема, звільнення з посади.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання поліцейським дисципліни шляхом недотримання конкретних актів законодавства та наказів і інших відомчих нормативно-правових актів.
Згідно з порядком накладання дисциплінарних стягнень, визначеним у статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.
Відповідно до статті 16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.
Статтею 18 Дисциплінарного статуту визначено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.
Відповідно до статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Висновок підписується всіма членами дисциплінарної комісії, що проводила розслідування. Члени дисциплінарної комісії мають право на окрему думку, що викладається письмово і додається до висновку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Обставинами, що обтяжують відповідальність поліцейського, є, зокрема, вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Із аналізу вказаних норм вбачається, що службове розслідування обов'язково повинно передувати звільненню, якщо особу рядового чи начальницького складу звільняють за порушення нею службової дисципліни.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу від 13 квітня 2019 року № 525 призначено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни, зокрема, Позивачем, за результатами якого складено висновок від 13 травня 2019 року, затверджений заступником Голови Національної поліції у м. Києві генералом поліції третього рангу А.Є. Крищенком.
Зі змісту висновку службового розслідування убачається, що 13 квітня 2019 року о 01:05 год. автопатрулем «Рубін-0903» Управління патрульної поліції у м. Києві по вул. Генерала Тупікова, 29 у м. Києві зупинено автомобіль CHEVROLET AVEO, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням Позивача.
Під час перевірки документів встановлено, що ОСОБА_4 перебуває з ознаками алкогольного сп'яніння (відчувався запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів); від проходження медичного огляду відмовився у присутності свідків; повідомив, що він не водій авто, автомобіль не його; за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 відносно Позивача складено протокол № 177222 про адміністративне правопорушення; свідками підтверджено відмову Позивача пройти освідування з метою встановлення стану сп'яніння, наявність ознак сп'яніння та той факт, що ОСОБА_1 постійно стверджував, що не керував автомобілем.
Крім того, у ході проведення службового розслідування встановлено, що Позивач з 10.04.2006 по 29.08.2014 проходив службу в органах внутрішніх справ; наказом ГУМВС України в м. Києві від 28.08.2014 № 797 о/с звільнений в запас Збройних Сил за п. 64 «є» (за порушення дисципліни).
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 09 листопада 2016 року № 1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських (далі - Правила), які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей.
Відповідно до частини першої Розділу ІІ Правил передбачено, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку.
У постановах Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року (справа № 21-1288а15) та від 20 жовтня 2015 року (справа № 21-2103а15) зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії Позивача, встановлені за результатами проведеної службової перевірки є вчинком, який дискредитує систему органів поліції та поліцейських в очах громадськості, відтак, є підставою для звільнення та зазначає, що дотримання вимог Дисциплінарного статуту та Правил повинно здійснюватися працівниками поліції, як в робочий, так і в позаробочий час.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку особою було вчинене діяння несумісне із займаною на час його вчинення посадою та яке виходить за межі дисциплінарної відповідальності, оскільки Позивачем було скоєно проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Відповідно до ст. 22 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.
Наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі) поліції та особистого ознайомлення поліцейського з ним. У разі відмови особи від ознайомлення з наказом про це складається акт.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем у встановлені положеннями чинного законодавства строки проведено службове розслідування, за наслідками якого встановлено порушення Позивачем підпунктів 1, 2, 3, 6, 7 та 11 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, Присяги працівника поліції, що негативно вплинуло на імідж та репутацію Національної поліції України, а також підриву довіри населення до поліцейський, наслідком чого стало винесення спірного наказу про звільнення позивача із служби в поліції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час прийняття наказу ГУ Нацполіції від 15 травня 2019 року № 344 про притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності, Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу в частині притягнення Позивача до відповідальності задоволенню не підлягають.
Щодо доводів Позивача про те, що в основу оскаржуваного рішення суд першої інстанції поклав письмові докази, які не могли бути прийняті та є недоведеними, колегія суддів не приймає їх до уваги та зазначає наступне.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що долучені Відповідачем до матеріалів справи докази є належними та допустими в розумінні КАС України, такими що підтверджують правомірність дій Відповідача.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко