Справа № 320/2705/19 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
21 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.02.2019 року №№ 0001561303, 0001571303, 0001591303, 0001601303, 0001611303 та податкової вимоги від 06.02.2019 року № Ф-0001581303.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та як платник податків перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДФС у Київській області.
Позивач є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 218355 від 27.06.2003 року.
Основними видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є неспеціалізована оптова торгівля (46.90); оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (46.21); оптова торгівля хімічними продуктами (46.75); роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (47.89); вантажний автомобільний транспорт (49.41); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (52.29).
У володінні позивача наявні основні засоби, а саме: вантажний сідловий тягач марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний сідловий тягач марки Volvo, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; спеціальний вантажний фургон малотоннажний-В Renault, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; спеціальний напівпричіп самоскид марки Gras, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; спеціальний напівпричіп самоскид марки Zaslaw, реєстраційний номер НОМЕР_5 .
Судом встановлено, що у період з 04.12.2018 року по 17.12.2018 року контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.
Результати перевірки оформлені Актом перевірки № 1194/10-36-13-03/ НОМЕР_6 від 28.12.2018 року.
В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема:
- п. 177.1, 177.2 ст.177 Податкового кодексу України, а саме встановлено заниження суми чистого доходу на загальну суму 492 966,54 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, який підлягає сплаті до бюджету на суму 88 733,98 грн.;
- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України, а саме не нараховано та не сплачено до бюджету військовий збір в сумі 7394,50 грн.;
- п. 2 ч.1 ст.7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (із змінами та доповненнями) в частині заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті в сумі 96 924,09 грн.;
- п. 198.3, 198.5, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме встановлено заниження податку на додану вартість на суму 19 166,00 грн.;
- р. ІІІ "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку".
Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що надані до перевірки первинні фінансово-господарські документи не підтверджують вартість документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, яку зазначено позивачем у декларації про майновий стан і дозоди у розмірі 16994405,02 грн. Згідно даних перевірки за перевіряємий період витрати позивача за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року становили 16501438,48 грн.
На думку контролюючого органу позивачем було протиправно включено до витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу:
- різницю між закупленими та реалізованими ТМЦ;
- витрати на вантажно-розвантажувальні роботи та послуги перевезення вантажів, отримані від ФОП ОСОБА_2 у розмірі 277370 грн.; ФОП ОСОБА_3 у розмірі 21340 грн., ФОП ОСОБА_4 у розмірі 5200 грн.
- витрати на утримання основних засобів подвійного призначення у розмірі 93277,48 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем було винесено наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.02.2019 року №№ 0001561303, 0001571303, 0001591303, 0001601303, 0001611303 та податкову вимогу від 06.02.2019 року № Ф-0001581303.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями та вимогою позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Положення пункту 177.4 статті 177 ПК України прямо вказують про можливість віднесення підприємцем до складу витрат звітного періоду виключно витрат, пов'язаних із безпосереднім отриманням доходу. Таким чином, для набуття права на обліковування витрат відповідно до положень зазначеної статті має бути наявним прямий зв'язок між понесеними витратами з отриманим доходом. При цьому зазначені у вказаній правовій нормі види витрат умовно можна віднести до категорій: прямі матеріальні витрати, на оплату праці, на сплату ЄСВ, інші витрати (загальновиробничі, адміністративні тощо).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, прямі матеріальні витрати пов'язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг. Виключенням з цього правила може бути отримання підприємцем доходу від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг раніше за заплановану дату оплати ним придбаних у постачальника товарів, робіт, послуг, які пов'язані з вже отриманим доходом. У такому випадку, і дохід і витрати обліковуються в тому звітному періоді, в якому вони фактично одержані, понесені (відповідно).
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2017 року позивач мав господарські відносини з вантажно-розвантажувальних робіт, ремонту транспортних засобів та отримання товарно-матеріальних цінностей з ТОВ «Альфа Смарт Агро», ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», ТОВ «Баланс Агро Центр», ТОВ «ТД «Поліхім», ТОВ «Агромікспостач», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Фірма «Татьяна», ПМП «Автокомфорт», ПП «Легіон-77», ТОВ «Авто-МС», ТОВ «Солвер ТМ», ТОВ «Ойл Груп», ТОВ «Шиномаркет», та ФОП ОСОБА_5 .
В акті перевірки зазначено, що в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік до складу інших витрат ОСОБА_1 включено суму 492 966,54 грн. по оплаті послуг та товару із вищезазначеними контрагентами, проте не підтверджено в повному обсязі розміру понесених витрат відповідними первинними бухгалтерськими документами.
Так, на підтвердження зазначених витрат, позивачем додано до матеріалів справи договори поставки, специфікації до таких договорів, договори про надання послуг, акти виконаних робіт, акти списання, накладні, товаро-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення про оплату товарів, заявки на товари та роботи.
Вказані документи складені відповідно до вимог бухгалтерського законодавства та підтверджують понесені позивачем витрати. Вказані витрати безпосередньо пов'язані з виробничим процесом та типом господарювання платника податків, відповідно до переліку зазначеному у ст. 177 ПК, а отже позивач мав всі підстави для віднесення всієї суми до складу витрат, на які зменшено загальний оподатковуваний дохід за 2017 рік.
Щодо витрат на утримання основних засобів подвійного призначення у розмірі 93277,48 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Основними засобами подвійного призначення є, зокрема, вантажні автомобілі, а не запасні частини до таких автомобілів, вартість ремонту автомобілів. Витрати на операції щодо придбання запчастин та ремонт транспортних засобів є витратами на їх придбання, які згідно з підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України входять до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів та є такими, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177,4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Враховуючи суть порушення, яке за позицією відповідача мало місце у спірному випадку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем правомірно та обґрунтовано віднесено до витрат при визначенні чистого оподатковуваного доходу, який є об'єктом оподаткування для фізичних осіб підприємців від провадження господарської діяльності, витрат на придбання запасних частин до автомобілів, вартість ремонту автомобілів, які документально підтверджені та які пов'язані з господарською діяльністю та отриманням доходу позивачем.
Оскільки за наслідками розгляду цієї справи не встановлено обставин, які б свідчили про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку і про необґрунтованість донарахування відповідачем позивачу військового збору та єдиного внеску, так як вказані зобов'язання визначено позивачу виходячи із позиції контролюючого органу щодо заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу.
Щодо заниження податку на додану вартість на суму 19 166,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом вже було досліджено документи по господарським операціям позивача із контрагентами (ТОВ «Альфа Смарт Агро», ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», ТОВ «Баланс Агро Центр», ТОВ «ТД «Поліхім», ТОВ «Агромікспостач», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Фірма «Татьяна», ПМП «Автокомфорт», ПП «Легіон-77», ТОВ «Авто-МС», ТОВ «Солвер ТМ», ТОВ «Ойл Груп», ТОВ «Шиномаркет», та ФОП ОСОБА_5 та встановлено, що такі складені відповідно до вимог бухгалтерського законодавства. Вказані господарські правовідносини безпосередньо пов'язані з виробничим процесом та типом господарювання платника податків.
На підтвердження правомірності віднесення показників за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами до рядка 10.1 декларації "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг" позивачем надано до суду копії первинних документів, зокрема: договори, договори про надання послуг, акти виконаних робіт, акти списання, накладні, товаро-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення про оплату товарів, заявки на товари та роботи.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідачем не доведено правомірності висновків, викладених в акті перевірки щодо наявності у діях позивача порушень вимог статті 198 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.02.2019 року №№ 0001561303, 0001571303, 0001591303, 0001601303, 0001611303 та податкової вимоги від 06.02.2019 року № Ф-0001581303.
З урахуванням викладеного у сукупності колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21.10.2020 року.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І.В. Федотов
А.Ю. Коротких