Справа № 761/24151/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
20 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
При секретарі: Пономаренко О.В.,
За участю представника відповідача-2: Кубіва С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову директора Департаменту з питань державно-архітектурного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузьменка В.В. від 21.03.2019 №33/19/073-2665, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у сумі 69 156,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року визнано неповажними причини пропуску Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту з питань державно-архітектурного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та позовну заяву залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу, поновити строк на оскарження постанови та направити справу на продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що про наявність оскаржуваної постанови позивач дізнався лише 03 червня 2019 року з моменту отримання з банківської установи повідомлення про арешт грошових коштів на банківському рахунку.
У подальшому, 05 червня 2019 року позивач отримав вказану постанову від 21.03.2019 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Відтак, строк пропуску на оскарження такої постанови був пропущений позивачем з незалежних від нього причин.
При цьому, апелянт звертає увагу, що відповідач згідно вимог Порядку накладення штрафів за порушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 №244, не направив жодних документів через електронний кабінет за допомогою засобів електронної пошти.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем звернуто увагу, що надіслання рекомендованим листом з повідомленням документів, які є підставою для притягнення до відповідальності, за адресою місцезнаходження суб'єкта містобудування, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вважається належним врученням зазначених документів незалежно від факту їх отримання суб'єктом містобудування.
Враховуючи, що на момент звернення до суду з даним позовом позивачем пропущено строк звернення до суду без наявних на те об'єктивних причин, тому слід залишити без розгляду дану позовну заяву.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, заслухавши пояснення представника Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року позовну заяву залишено без руху з підстав не сплати позивачем судового збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року у зв'язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у даній справі.
У подальшому, судом першої інстанції під час вирішення справи по суті, ухвалою від 12 серпня 2020 року визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою та залишено її без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач знав про виявлені Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва під час проведення перевірки допущені позивачем порушення вимог містобудівного законодавства, і протягом розумного часу міг проявити інтерес і вжити заходів щоб дізнатися про те, які наслідки могли настати для нього у зв'язку з цим порушеннями, тому у суду наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, у відповідності до приписів статті 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.
Отже, законодавством встановлено спеціальний 15-денний строк для оскарження до суду постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, перебіг якого розпочинається з дня винесення такої постанови.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар'єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
При цьому, порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №440/3408/19 та в ухвалі від 24.06.2020 у справі №9901/277/19.
З матеріалів справи вбачається, що з даним адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду 10 червня 2019 року.
Як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду представником позивача зазначено, що станом на час звернення до суду з адміністративним позовом у порядку, визначеному 25 Порядку накладення штрафів за порушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 №244, примірник постанови про накладення на нього штрафу, він не отримав.
Про оскаржувану постанову від 21.03.2019 №33/19/073-2665 позивач дізнався лише 03.06.2019, отримавши повідомлення з банківської установи - Першого українського міжнародного банку про арешт грошових коштів на його банківському рахунку.
З огляду на вказане, 05.06.2019 позивач під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у Шевченківському РВ ДВС м. Києва щодо стягнення з нього коштів на виконання оскаржуваної постанови, зміг отримати копію оскаржуваної постанови.
На підтвердження зазначених обставин позивач надав до суду першої інстанції копії постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 15.05.2019 про відкриття виконавчого провадження №59103473 щодо примусового виконання постанови Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 21.03.2019 №33/19/073-2665, листа Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 24.05.2019 №дв/29 про арешт коштів позивача в банківській установі та постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 24.05.2019 про накладення арешту на грошові кошти позивача в банківській установі.
При цьому, судом попередньої інстанції зазначено, що зі змісту вказаних документів неможливо встановити дату ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження, тому доводи позивача про те, що він 05.06.2019 дізнався про оскаржувану постанову, не знайшли свого підтвердження.
Разом з тим, колегія суддів вказує, що відсутність у поданих до суду документах дати ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження саме 05.06.2019 не свідчить про безпосередню обізнаність позивача про здійснені виконавчі дії до 05.06.2019 та складену 21.03.2019 постанову, враховуючи дату винесення постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 24.05.2019 про накладення арешту на грошові кошти позивача в банківській установі, дату супровідного листа від 24.05.2019 про направлення такої постанови та повідомлення від 03.06.2019 від банківської установи про арешт коштів.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як свідчать матеріали справи, за наслідками позапланової перевірки позивача органом державного архітектурно-будівельного контролю виявлено допущені порушення вимог містобудівного законодавства, які зафіксовано в акті перевірки від 07.03.2019 №б/н.
На підставі вказаного акту позивачу винесено припис про усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 07.03.2019, а також складено протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 07.03.2019.
У вказаних протоколах зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 21 березня 2019 року о 10 год. 00 хв. за адресою: вул. Хрещатик, 32-а, м. Київ, 01001.
Хоча протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 березня 2019 року відносно позивача був складений у його присутності, однак останній відмовився від підпису вказаного документу, про що свідчить відповідні записи.
Відповідно до статті 278 КУпАП, орган (посадова особа), при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання, зокрема, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Згідно пункту 17 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244, відомості про час і місце розгляду справи повідомляються суб'єкту містобудування, який притягається до відповідальності, та іншим особам, які беруть участь у розгляді справи, не пізніше як за три доби до дня розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, листом від 11.03.2019 №073-2274 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва надіслав на адресу позивача: 01001, м. Київ, вул. Салютна, 3, гуртожиток, копії вищевказаних акта перевірки, припису та протоколів про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що підтверджується копією поштового конверта та фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» від 11.03.2019 №215600426655.
Однак, вказане поштове відправлення позивач не отримав і воно повернулося до відповідача з відміткою підприємства поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов'язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Законодавство покладає обов'язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 482/9/17.
У подальшому, за результатами розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва прийнято оскаржувану постанову від 21.03.2019 №33/19/073-2665 про накладення на позивача штрафу у розмірі 69 156,00 грн.
Вказана постанова була винесена у відсутності позивача.
У силу вимог пункту 25 Порядку №244 (у редакції, на час винесення вказаної постанови) постанова про накладення штрафу складається у трьох примірниках. Перший примірник постанови у триденний строк після її прийняття вручається під розписку керівникові або уповноваженому представникові суб'єкта містобудування чи надсилається йому поштою, про що робиться відмітка у постанові. Другий примірник у разі несплати штрафу в установлений строк пред'являється органом державного архітектурно-будівельного контролю до примусового виконання у порядку та строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», а третій - залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю, який виніс постанову.
Так, листом від 21.03.2019 №073-2665 примірник постанови надіслано на адресу позивача: 01001, м. Київ, вул. Салютна, 3, гуртожиток, що підтверджується конвертом поштового відправлення, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» від 22.03.2019 №215600426655.
Проте, надіслана на адресу позивача оскаржувана постанова також була повернута з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Тобто, надіслані на адресу позивача документи не вручено адресату.
При цьому, порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку, які регулюють відносини між ними, визначені Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270 (далі - Постанова №270).
Відповідно до пункту 119 Постанови №270, не вручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання, поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - не виплачені. Невручені поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку до закінчення шестимісячного строку з дня прийняття їх для пересилання, невиплачені поштові перекази - протягом трьох років з дня прийняття їх для пересилання.
Разом з тим, за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнана, а й отримання зазначених відомостей.
Відмітка на конверті щодо причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є достатнім доказом інформування позивача про нарахування йому штрафних санкцій. Позначення «за закінченням терміну зберігання» не розкриває справжні причини, з яких рекомендований лист не був вручений адресату, та не свідчить про відмову адресата отримати лист.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки поштові відправлення не були вручені позивачу та повернуті поштовим відділенням із відміткою «за закінченням строку зберігання», то вони вважаються такими, що не вручені адресату.
У той же час, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що у позовній заяві ФОП ОСОБА_1 зазначив, що адреса: АДРЕСА_1 , гуртожиток є місцем його реєстрації, тоді як фактично він проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказане свідчить про об'єктивну неможливість отримати постанову за адресою місця його реєстрації та як наслідок дізнатись про факт винесення такої постанови у березні 2019 року та звернутись до суду у 15-денний строк з дня її винесення, тобто до 04.04.2019 включно.
На переконання суду, у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що позивач був обізнаний про наявність постанови від 21 березня 2019 року з огляду на проведення стосовно нього перевірки та наявність виявлених Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва під час такої перевірки порушень вимог містобудівного законодавства.
Таким чином, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні будь-які інші належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач мав змогу і повинен був дізнатися до 04 квітня 2019 року про існування оскаржуваної ним в межах даної адміністративної справи постанови від 21 березня 2019 року і саме з цієї дати необхідно обраховувати строк на оскарження цієї постанови, тому висновок про залишення без розгляду даної позовної заяви є передчасним та таким, що винесений з порушенням норм процесуального права.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.
Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду - скасувати та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року - скасувати, а справу № 761/24151/19 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук