Справа № 500/2174/20
21 жовтня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (далі - відповідач), в якому просить:
скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50606160 від 12.12.2019 року, винесену головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Польним Б.М;
скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61524127 від 11.03.2020 року, винесену головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Семенчук К.І.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження ВП №50606160 з примусового виконання виконавчого листа №1915/17765/2012, виданого 06.06.2013 року .тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" заборгованість по кредитному договору №18 від 05.12.2007 року в сумі 162231,55 грн., а також сплачений судовий збір в розмірі 1622,31 грн. Закінчення 12.12.2019 року виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП №50606160, з підстав передбачених п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), мало місце за повідомленням стягувана про погашення заборгованості в повному обсязі від реалізації предмета іпотеки, а не позивачем, без фактичного проведення стягнення та вчинення держаним виконавцем дії, спрямованих на примусове виконання. Відсутність результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) у виконавчому листі свідчить про те, що державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. Водночас постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №61524127 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №50606160 від 12.12.2019 року винесена лише 11.03.2020 року, що суперечить ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ.
За таких підстав, вважає оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 19.08.2020 року визнано поважними причини пропуску та поновлено строк звернення до адміністративного суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено у справі судове засідання на 31.08.2020 року.
На виконання вимог вказаної ухвали, 28.08.2020 року Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) подано до суду відзив (а.с.22-23). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на безпідставність доводів позивача, оскільки у спірних правовідносинах мало місце закінчення виконавчого документа стягувачу, а виконавчий збір не стягнуто.
Вважає, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50606160 від 12.12.2019 року в розмірі 1622, 31 грн. відповідно до ст.27 Закону №1404-VІІІ, що розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №61524127 від 11.03.2020 року у понад 3 місячний термін після винесення постанови про стягнення виконавчого збору вважає правомірним, оскільки строк пред'явлення постанови до виконання був до 12.03.2020 року.
Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представником позивача 31.08.2020 року подано заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився подавши 21.10.2020 року заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 та ч.3 ст.268 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що 28.03.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50606160 (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) на виконання виконавчого листа №1915/17765/2012, виданого 06.06.2013року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України в особі філії» обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість по кредитному договору №18 від 05.12.2007 року в сумі 1662213, 55 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 1622,31 грн.
В ході виконавчого провадження, надійшло повідомлення АТ «Ощадбанк» від 03.12.2019 року про сплату повної суми боргу.
На підставі п.9 ч.1 ст.39,40 Закону №1404-VІІІ, постановою ВП №50005 ВП №50606160 від 12.12.2019 року закінчено виконавче провадження щодо виконавчого листа №1915/17765/2012, виданого 06.06.2013року (а.с.8).
Цього ж дня головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50606160 від 12.12.2019 року у розмірі 16385,39 грн. (а.с.7).
Як наслідок 11.03.2020 року головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Семенчук К.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61524127 від 11.03.2020 року
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон №1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
У відповідності до ст.1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ).
У ч.1 ст.10 Закону №1404-VІІІ зазначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За приписами ч.2 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV, в редакції чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №50606160 від 28.03.2016 року, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Водночас п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
Згідно з ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 затверджено Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), п.1 розд.1 якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі закінчення виконавчого провадження, передбаченої, зокрема, п.9 ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII , якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що кореспондуються з нормами п.8 розд.III Інструкції.
При цьому п.22 розд.ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 року у справі №2540/3203/18, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами у справі, згідно довідки ВАТ «Державний ощадний банк України» від 03.12.2019 року, зокрема, ліквідатором ТОВ «ВК - Груп» реалізовано предмет іпотеки, нежиле приміщення «Кормокухні» та перераховані кошти в сумі 138211,26 грн. Станом на 02.12.2019 року заборгованості по Договору відновлювальної кредитної лінії №18 від 05.12.2007 року - відсутня (а.с. 12). Також листом від 05.09.2019 року арбітражний керуючий ОСОБА_2 повідомив про продаж майна банкрута, що являється предметом застави ПАТ «Ощадбанк» на аукціоні 21.12.2018 року.
Тобто, продаж предмету іпотеки відбувся поза межами виконавчого провадження, за яким була винесена оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору.
Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Вказану позицію викладено Верховним судом у постанові від 26.08.2020 року, справа №826/6906/17.
З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі суму, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) у постанові про закінчення виконавчого провадження від 12.12.2019 ВП №50606160 року, що дає підстави для висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі 16385,39 грн. спірною постановою ВП №61524127 від 11.03.2020 року.
Також суд відзначає зазначити, що Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 року у справі №640/8425/19, предметом розгляду якої була постанова про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 57238331 від 18.09.2018 року, тобто винесена після 28.08.2018 року, розглядаючи цей спір, врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 року у справі №2540/3203/18, та не вважав за необхідне відступити від цих висновків.
Згідно частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Між тим, Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто в межах виконавчого провадження з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 16385,39 гривень та, як наслідок, оскаржені рішення не відповідають критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже є підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50606160 від 12.12.2019 року, винесену головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Польним Б.М.;
Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61524127 від 11.03.2020 року, винесену головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Семенчук К.І.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (46002, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Князя Острозького, будинок 14, код ЄДРПОУ 40330167).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.