вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
22 жовтня 2020 року Справа №480/3510/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3510/20 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (далі по тексту - відповідач), в якій просить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 181744,92 (сто вісімдесят одну тисячу сімсот сорок чотири грн. 92 коп.) середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що при звільненні зі служби в Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України позивачу не було виплачено компенсацію за відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 рік. Дану компенсацію було виплачено лише 15.05.2020 року. За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належну йому грошову компенсацію, позивач вважає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якій проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати. іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Крім того зазначив, що відповідачем було здійснено виплату при звільненні позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій на виконання рішення суду по справі № 480/930/20. А отже, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15, ст. 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, не застосовується (а.с. 41-45).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.08.2018 №199-ОС позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 9).
Проте, при звільненні з військової служби з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме не було здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 - 2018 роки.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року по справі № 480/930/20 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ). Визнано протиправними дії 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 09 серпня 2018 виходячи з грошового забезпечення станом на 09 серпня 2018 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 09 серпня 2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09 серпня 2018 (а.с. 54-56).
Згідно з випискою з карткового рахунку позивача, відповідач виплатив позивачу суму грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 22 246,95 грн. - 15.05.2020 року (а.с. 24).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно статті 25 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 року №661-IV Держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП Кодексу законів про працю України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.10.2020 року у справі № 520/80/20 (адміністративне провадження № К/9901/18475/20).
При цьому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на постанови Верховного Суду від 18.11.2019 року у справі № 0940/1532/18. від 28.01.2020 року у справі № 822/2663/15, від 24.01.2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27.06.2018 року у справі № 810/1543/17, оскільки у рішенні від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати компенсації за невикористану відпустку на підставі ст.117 КЗпП України.
Судом встановлено, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з 2017 по 09.08.2018 рік.
Спір з приводу невиплати зазначених сум вирішено Сумським окружним адміністративним судом на користь позивача, яким зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпуски за період з 2017 по 09.08.2018 рік. Суму вказаної компенсації було перераховано на картковий рахунок позивача 15.05.2020 року (а.с. 24).
Разом з тим з позовної заяви суд вбачає, що позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 181 744,92 грн. При цьому в наданому суду розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зазначив, що період затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення по дату розрахунку становить всього 441 робочий день, а отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 181 744,92 грн. (412,12 грн. (середньоденне грошове забезпечення х 441 робочий день затримки). Проте, суд зазначає, що даний розрахунок не відповідає вірній сумі стягнення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 та п. 5 розділу І "Загальні положення" Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року N 558, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Разом з тим згідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.
Як вже зазначалося судом вище, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 09.08.2018 року. При цьому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпуски було перераховано на картковий рахунок позивача 15.05.2020 року, тобто кількості днів затримки розрахунку при звільненні становить 644 календарних днів.
У відповідності до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 14.07.2020 року № 214 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 299,02 грн. (а.с. 46). Отже середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні становить: 299,02 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 644 календарних днів = 192 568,88 грн.
Проте суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з вимогою про стягнення коштів, належних йому при звільненні (після звільнення у серпні 2018 року, маючи можливість пересвідчитися у невиплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з позовом лише у 2020 році і про наявність будь-яких обставин, що перешкоджали б такому зверненню раніше, позивачем не повідомлено). Також суд враховує розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.
Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 22 246,95 грн., що відповідає розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка була нарахована відповідачем та перерахована 15.05.2020 року на картковий рахунок позивача.
А відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 22 246,95 грн.
Разом з тим згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 908,73 грн., сплаченого відповідно до квитанції від 23.06.2020 року (АТ "Укрпошта") (а.с. 5).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 22 246,95 грн. (двадцять дві тисячі двісті сорок шість гривень 95 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) суму судового збору в розмірі 908,73 грн. (дев'ятсот вісім гривень 73 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек