22 жовтня 2020 року Справа № 480/4897/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски як учаснику бойових дій за період проходження служби у 2016 - 2019 роках при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 18.09.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски як учаснику бойових дій за період проходження служби у 2016 - 2019 роках виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 18.09.2019;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, за період проходження служби у 2016 - 2019 роках при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 18.09.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, за період проходження служби у 2016 - 2019 роках, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 18.09.2019.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що під час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - як учаснику бойових дій, та ст. 19 Закону України «Про відпустки» - як матері, що працює і має двох неповнолітніх дітей .
Ухвалою суду від 07.08.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов (а.с.21-29), в якому з позовними вимогами не погодився та зазначив, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, у тому числі додаткові. Однак, в особливий період надання військовослужбовцям визначених видів додаткових відпусток припиняється та право на отримання грошової компенсації за не надання таких відпусток не виникає.
Окремо зазначив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій та додаткова відпустка як матері, що має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років, відповідно до Закону України «Про відпустки» не належить до щорічних відпусток, а отже, на них не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, в тому числі і щодо компенсації. При цьому, ст.24 Закону України «Про відпустки» передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Компенсація інших видів відпусток Законом України «Про відпустки» не передбачена.
На відміну від щорічної відпустки, додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, учасникам бойових дій надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Вона не переноситься (не подовжується) на дні тимчасової непрацездатності працівника чи святкові і неробочі дні, що припали на її період. Не використана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Також, посилаючись на п.10 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначає, що якщо особи мають одночасно право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.
У задоволенні позовних вимог просив відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Станом на сьогодні відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач, з 22.04.2015 проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 віл 24.04.2017 за №94 була виключена зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, у зв'язку з вибуттям до нового місця служби - в м. Суми.
З 26.04.2017 позивач проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 05 вересня 2019 року №366 ОСОБА_1 , було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (військовослужбовець-жінка, яка має дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 18 вересня 2019 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.09.2019 №205 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення (а.с.7).
Під час проходження військової служби позивач брала участь в антитерористичній операції на території Донецькій та Луганській областях, та їй 17.03.2016 було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 (а.с.3). Також позивач має двох дітей, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження (а.с.15,16).
Позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату, крім іншого, грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, у тому числі як учаснику бойових дій, за результатами розгляду якої відповідачем листом від 03.10.2019 було повідомлено позивача про те, що на даний час відсутнє роз'яснення вищого командування щодо порядку та механізму виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Питання виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки вирішується лише в судовому порядку (а.с.12-13).
Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон «Про військовий обов'язок і військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон «Про відпустки») передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Також п.4 ст.4 Закону «Про відпустки» передбачено надання соціальної додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).
Так, відповідно до ч.1 ст.19 Закону «Про відпустки» жінці, зокрема, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За приписами статті 16-2 Закону «Про відпустки» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011- ХІІ (далі - Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
При цьому, дійсно відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на чому наголошує представник відповідача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У свою чергу, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон «Про оборону»).
За визначенням статті 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової щорічної та соціальної відпустки (як жінці, що працює та має двох неповнолітніх дітей віком до 15років), право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових, в тому числі соціальних, відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 16-2, 19 Закону України «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм відповідно до абзацу 3 п.14 ст.10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону “Про відпустки” та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та дні додаткової відпустки, яка наддається військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей, передбаченої ст. 19 Закону «Про відпустки» .
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, враховуючи, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, зазначених у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, при ухваленні рішення у даній справі, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Посилання представника відповідача на те, що додаткові відпустка учасникам бойових дій та додаткова відпустка як матері, яка має двох неповнолітніх дітей відповідно до Закону України «Про відпустки» не належить до щорічних відпусток, які визначені розділом II Закону України «Про відпустки», а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, в тому числі і щодо компенсації, суд не приймає до уваги та зауважує наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Дійсно, на момент звільнення старша дитина позивачки досягла 15 років, у той же час, позивач за час служби (з 2016р. по 17.08.2019) набула право на додаткову відпустку, як жінка, що працює та має двох дітей віком до 15 років.
Водночас, як вбачається зі змісту абз.3 п. 14 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані нею у 2016-2019 роках додаткових відпусток як військовослужбовець-жінка, що працює та має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років так і як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 Верховний Суд зазначив, що Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Зважаючи на вказане, судом також критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.
Щодо доводів представника відповідача у відзиві про пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду, суд зазначає, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, які відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинні враховуватись судом, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Відтак, посилання представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду не приймаються судом до уваги.
Посилання представника відповідача на п.10 ст.14 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд також не приймає до уваги, враховуючи наступне.
Дійсно відповідно до вказаної норми військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.
При цьому судом встановлено, що позивач за час проходження військової служби набула право на додаткову відпустку, як учасник бойових дій, право на яку передбачено, зокрема ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», а також право на соціальну додаткову відпустку як жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, право на яку передбачено іншою нормою - ст.19 Закону України «Про відпустки». При цьому, як вже зазначалось вище, відповідно до абз.3 п. 14 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація ЗА ВСІ невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
А тому, на переконання суду, позивач має право одночасно на компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учасник бойових дій так і не використаної за час військової служби соціальної додаткової відпустки як жінка, що працює та має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки позивачу як учаснику бойових дій та додаткової соціальної відпустки як жінці, що працює та має двох дітей віком до 15 років, за період з 2016 року по 2019.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, за 2016-2019 роки, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне позовні вимоги, задовольнити.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації за не використані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски як учаснику бойових дій та компенсації за не використані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за період проходження служби у 2016 - 2019 роках при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 18.09.2019.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски як учаснику бойових дій, а також компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, за період проходження служби у 2016 - 2019 роках виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 18.09.2019.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 22.10.2020.
Суддя І.Г. Шевченко