Справа № 420/4695/20
22 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.05.2020р. №135-20, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою суду від 04.06.2020р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 03.08.2020р. вирішено перейти до розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.09.2020р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначив, що вважає рішення ДМС України таким що не відображає реального та дійсного стану подій, визначених громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 . Так, представник позивача вказав, що під час проходження процедури позивач чітко та обгрунтовано розповіла свою історію переслідування у країні громадянської належності. Представник позивача зазначав, що інформація, яка була надана ОСОБА_1 під час проходження процедури оформлення документів є правдивою, у підтвердження цього були наданні докази: копія протоколу обшуку; копія журналістських посвідчень; довідка від редактора газети «Волоколамський тиждень»; копія документів про реєстрацію газети «Волоколамський тиждень»; роздруківки статей авторства позивача; копія виписок стосовно участі діяльності підприємств. Вищезазначенні документи, підтверджують, на думку позивача, що вона неодноразово заявляла публічно, а саме робила пости в фейсбуці, публікувалася в ЗМІ проти представників органів державної влади на території країни громадянської належності. Вищезазначенні документи, також підтверджують, що позивач надавала організаційну, медійну та фінансову допомогу політичним організаціям, наслідком чого у неї проходили обшуки з метою залякування та припинення активної політичної діяльності. Отже, як зазначив представник позивача ДМС України взагалі не було проаналізовано наданні докази, не була перевірена історія, наслідком чого позивач отримала формальну відмову. Поряд з цим, представник позивача вказав, що під час проходження процедури позивач надала багато інформації про порушення прав людини в Російській Федерації, які стосувались як позивача, так і її близьких, знайомих, та простих громадян держави. Отже, як зазначив представник позивача, приймаючи зазначене рішення відповідач не дослідив інформацію про становище щодо додержання прав людини в Російській Федерації та відповідно наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
10.08.2020р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що 14.01.2019 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та надала копію паспортного документа гр. Російської Федерації серії НОМЕР_1 , виданого 02.02.2015 НОМЕР_2 , строком дії до 02.02.2025р. з перекладом з російської на українську мову. Оригінал зазначеного паспортного документа наразі знаходиться на зберіганні правоохоронних структур України. Відповідач вказав, що незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернулася із заявою про набуття міжнародного захисту лише 13.01.2019р., тобто через 3 роки після потрапляння на територію України. За результатами розгляду заяви ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято наказ №18 від 28.01.2019р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який позивач оскаржила до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2019р. по справі № 420/782/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. На виконаня вказаного рішення було прийнято наказ від 24.10.2019р. №203. Проведеним аналізом особової справи було встановлено, що твердження позивачки з приводу обставини ймовірних переслідувань на території країни громадянської належності носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Водночас, обставина порушення кримінальної справи проти позивачки на Батьківщині жодним чином не пов'язана з її політичними поглядами або громадянською позицією, що, зокрема, підтверджується проведеним аналізом наявних екстрадиційних матеріалів, проведеними перевірками компетентними органами України, їх зіставленням з твердженнями позивачки, наданими під час процедури розгляду заяви. Також, позивач не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду до України та неможливості її повернення до країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, особа не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.
Керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України судом продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженкою м.Дубна Московської області Російської Федерації, за віросповіданням православна християнка.
10.04.2016р. ОСОБА_1 вперше прибула на територію України авіарейсом Мінськ (Білорусь) - Одеса (Україна). До м.Мінськ (Білорусь) позивач дісталась власним автотранспортом.
Востаннє, ОСОБА_1 прибула на територію України 06.06.2018р. авіарейсом Амстердам (Нідерланди) - Відень (Австрія) - Одеса (Україна).
На території України позивач проживала на підставі посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 , виданої 10.10.2016р. 8001 строком дії до 02.09.2017р., яку, зі слів заявниці, вкрали.
У подальшому, ОСОБА_1 проживала на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_4 , виданої 28.02.2017р. 8001, строком дії до 02.09.2017р., посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_5 , виданої 09.11.2017р. 8001, строком дії до 04.10.2018р.
04.12.2018р. ОСОБА_1 звернулась із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011р. у якій заявник зазначила, що просить визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки під час проживання на території Російськовї Федерації з 2012 року, вона разом з чоловіком ОСОБА_2 надавала організаційну, медійну та фінансову допомогу опозиційним політичним організаціям. Зокрема у вказаній заяві зазначено, що у 2014 -2015 році вона неодноразово відчувала на себе тиск з боку спецслужб Російської Федерації, поради припинити будь-яку діяльність з підтримки опозиції. Після прибуття до України не припинила своєї діяльності в цьому напрямку. А її чоловік, навпаки посилив боротьбу з політичним режимом в Російській Федерації. У 2017-2018рр. було відкрито кримінальні справи пов'язані із діяльністю чоловіка. У зв'язку з вищезазначеними обставинами, позивач просила визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки її колишній чоловік ОСОБА_2 є політичною фігурою в Російській Федерації, наслідком чого, на неї було відкрито кримінальне провадження та оголошено у міжнародний обшук (а.с.7 т.2).
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10.12.2018р. адресованого громадянці РФ ОСОБА_1 зазначено, що звернення заявника від 04.12.2018р. розглянуто у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» та рекомендовано особисто відвідати управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, оскільки заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подається особисто іноземцем або особою без громадянства (а.с.13 т.2).
14.01.2019р. ОСОБА_1 звернулась із заявою - анкетою №10 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій зазначила про те, що заявник на території Російської Федерації займалась підприємницькою діяльністю, була головою правління ОАО «Русич Центр Банк», засновником Сатурн ЛТД, ЗАО «Агро-Авто», ЗАО «Русская Лоза», ООО «Универсаль -Инвест», ООО «М-Виником». Заявник вказала, що її чоловік ОСОБА_2 є опозиціонером діючої влади РФ та ОСОБА_1 поділяє його погляди, про що заявляла неодноразово в фейсбук та публікаціях ЗМІ. ОСОБА_1 зазначила, що надавала організаційну, медійну та фінансову допомогу опозиційним політичним організаціям, а фінансування опозиційних сил є небезпечним для діючої влади, яка втрачає політичний рейтинг і ризикувала не пройти в парламент на виборах в Державну Думу РФ, які пройшли у вересні 2016 року. По приїзду в Україну ОСОБА_1 не зупинила свою діяльність, а посилала її та, як зазначила заявник, вона представляє ще більшу загрозу коаліції парламенту РФ , оскільки наступні вибори відбудуться 19.09.2021р. ОСОБА_1 в 2014 -2015 році відчувала на собі тиск з боку спецслужб РФ, отримувала від ФСБ наполегливі поради зупинити діяльність в підтримку опозиції. Після отримання декількох повісток на допит в УФСБ Росії в Москві і Московській області, заявник зрозуміла, що надалі не може займатись підприємницькою і опозиційною діяльністю та переїхала до України. Заявник зазначила, що після затримання в Україні їй стало відомо, що у зв'язку з вищевказаним правоохоронними органами на ОСОБА_1 відкрито кримінальну справу. Постановою слідчого від 02.10.2017р. ОСОБА_1 залучена у якості обвинуваченої у кримінальній справі №41701450149000816 і заочно їй висунуто обвинувачення у здійсненні злочину, передбаченого ч.4 ст.159 КК РФ, а також ОСОБА_1 оголошено у міжнародний розшук. За ініціативою компетентних органів РФ 14.06.2018р. в міжнародну базу Інтерпол внесені відповідні відомості по розшуку ОСОБА_1 . Заявник вказала, що кримінальна справа №41701450149000816 сфабрикована компетентними правоохоронними органами РФ задля тиску на заявника та на її бізнес з метою змусити припинити протидію політичнимо режиму в РФ. Заявник вказала, що вказана кримінальна справа має політичне підґрунтя, відомості, що містяться в ній не відповідають дійсності (а.с.20-24 т.2).
Також, 28.01.2019р. ОСОБА_1 направила заступнику начальника Головного управління начальнику управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції заяву про долучення додаткових документів (а.с.5 т.3), а саме: копія диплому Російської економічної академії ім. Г.В. Плеханова НОМЕР_6 від 21.03.2001р. виданий ОСОБА_1. за кваліфікацією «економіст за спеціальністю фінанси та кредит» з додатками (а.с.6-15 т.3); копія Свідоцтва про реєстрацію засобів масової інформації «Волоколамская неделя» від 08.07.2013р. (а.с.16-17 т.3); копія довідки ТОВ «Волоколамск-Пресс» від 10.01.2019р. №1-01/19 про те, що ОСОБА_1 у період з 04.04.2011р. по 04.04.2017р. була позаштатним кореспондентом газети «Волоколамская неделя» (а.с.18 т.3); копія посвідчення №4 від 04.04.2011р. видане позаштатному кореспонденту газети «Волоколамская неделя» ОСОБА_1 та посвідчення №17 від 04.04.2013р., видане кореспонденту газети «Волоколамская неделя» ОСОБА_1 (а.с. 19-20 т.3); виписки з газети «Волоколамская неделя» з авторством « ОСОБА_1 », з такими заголовками, як: «Морозный пикет»; «Нет такой партии»; « Ложь от первого лица »; «Судьбоносный 2011-й»; «Соседи буянят»; «Сводки с Революционной»; « Горожане выразили недоверие главе »; «Единая Россия» - главная беда Подмосковья»; «Сила есть-Ума не надо?»; «Зачем идти на выборы?»; «Штиль и шторм на Ламе»; «И как начал реветь медведь» (а.с.21-43 т.3) та протокол обшуку від 11.04.2012р. (а.с.44-66 т.3).
Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №18 від 28.01.2019р. відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації на установчі дані ОСОБА_1 01.12.1970р. (а.с.96 т.3).
ОСОБА_1 , не погоджуючись із вказаним рішенням, оскаржила його до Одеського окружного адміністративного суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2019р. по справі №420/782/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" №18 від 28.01.2019року; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.206-214 т.1).
Наказом управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області №203 від 24.10.2020р., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2019р. по справі №420/782/19 вирішено здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 та її непоновлітнього сина (а.с.242 т.1).
Висновком головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області від 06.04.2020р. по справі №2019OD0008 вирішено, що доцільно відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації на установчі дані ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину на установчі дані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (а.с.97-140 т.1).
Рішенням Державної міграційної служби України від 12.05.2020р. №135-20 підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 (а.с.91 т.1).
Відповідно до зазначеного висновку від 06.04.2020р. міграційною службою було встановлено, що причинно-наслідковий зв'язок між фактом порушення кримінальної справи щодо заявниці та її політичними поглядами відсутній. Крім того, всесвітня мережа Інтернет містить значну кількість публікацій про політичне переслідування в РФ, у яких, зокрема, йдеться про те, що жертвами переслідувань з боку російської влади стають опозиційні політики і громадські активісти, представники релігійних та національних меншин, ЛГБТ-активісти, а також громадяни України та проукраїнські. У свою чергу, за результатами аналізу додаткового протоколу співбесіди заявниця не змогла обґрунтувати власну належність до вказаних груп осіб, які можуть зазнавати переслідування на території РФ. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявниця стверджує, що обставина порушення проти неї кримінальної справи на Батьківщині обумовлена політичними мотивами. Щодо роботи заявника у газеті «Волоколамская неделя» у висновку встановлено, що ОСОБА_1 не мала в ній постійної зайнятості та під час анкетування надавались суперечливі відомості щодо дат роботи у вказаній газеті, а за наданими заявницею матеріалами неможливо встановити точну дату публікації відповідних статей. Заявниця не змогла вказати, яка саме посадова особа виявляла незадоволення стосовно її публікацій у зазанченій газеті, надала лише загальну інформацію про виклики до ФСБ РФ та Головного слідчого управління ГУ МВС у м.Москва, не деталізуючі такі виклики жодним чином. Газета «Волокаламская неделя», у якій заявниця публікувала власні статті, продовжує безперешкодно функціонувати до цього часу. Аналіз матеріалів особової справи заявниці, у сукупності із дослідженням інформації по країні походження, показали, що під час діяльності у цьому ЗМІ вона не зазанавала будь - яких утисків, які можна було визначити як переслідування. Розглядаючи обставину порушення проти заявниці кримінальної справи на Батьківщині встановлено у висновку, що елементи інкримінованого злочину не носять характер політичного переслідування, жодним чином не пов'язані із ймовірною політичною діяльністю заявниці на території країни громадянської належності. Натомість, заявниці інкримінують шахрайство, заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою з використанням свого службового становища, організованою групою в особливо великому розмірі. Зокрема, заявницю на Батьківщині обвинувачують у використанні організацій, які мають ознаки фіктивності, укладенні підроблених кредитних договорів з генеральними директорами організацій, які мають ознаки фіктивності, підписанні підроблених кредитних договорів від імені генеральних директорів організацій, які мають ознаки фіктивності, розкраданні грошових коштів ВАТ «Русич Центр Банк». Матеріалами особової справи заявниці встановлено, що єдиною причиною її звернення до територіального підрозділу ДМС є бажання уникнення кримінальної відповідальності на Батьківщині, про що особа прямо стверджує під час процедури розгляду заяви. Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину звернення особи за захистом з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявниця не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 14.01.2019р. №10 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підставою звернення до управління із вказаною заявою стало те, що:
- чоловік ОСОБА_1 . ОСОБА_2 є опозиціонером діючої влади РФ та ОСОБА_1 поділяє його погляди, про що заявляла неодноразово в фейсбук та публікаціях ЗМІ;
- ОСОБА_1 надавала організаційну, медійну та фінансову допомогу опозиційним політичним організаціям,
- ОСОБА_1 в 2014 -2015 році відчувала на собі тиск з боку спецслужб РФ, отримувала від ФСБ наполегливі поради зупинити діяльність в підтримку опозиції
- фабрикування кримінальної справи №41701450149000816 компетентними правоохоронними органами РФ задля тиску на заявника та на її бізнес з метою змусити припинити протидію політичному режиму в РФ.
Причиною переїзду до України у вказаній заяві ОСОБА_1 зазначила, що після отримання декількох повісток на допит в УФСБ Росії в Москві і Московській області, було зрозуміло, що надалі вона не може займатись підприємницькою і опозиційною діяльністю.
Разом з тим, 28.01.2019р. ОСОБА_1 направила заступнику начальника Головного управління начальнику управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції заяву про долучення додаткових документів (а.с.5 т.3), на підтвердження її роботи в газеті «Волоколамская неделя» ОСОБА_1 та посвідчення №17 від 04.04.2013р., видане кореспонденту газети «Волоколамская неделя» ОСОБА_1 (а.с. 19-20 т.3); виписки з газети «Волоколамская неделя» з авторством « ОСОБА_1 », з такими заголовками, як: «Морозный пикет»; «Нет такой партии»; « Ложь от первого лица »; «Судьбоносный 2011-й»; « Соседи буянят »; «Сводки с Революционной»; « Горожане выразили недоверие главе »; «Единая Россия» - главная беда Подмосковья»; «Сила есть-Ума не надо?»; «Зачем идти на выборы?»; «Штиль и шторм на Ламе»; «И как начал реветь медведь» (а.с.21-43 т.3) та протокол обшуку від 11.04.2012р. (а.с.44-66 т.3).
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що у період з квітня 2011 року по квітень 2017 року ОСОБА_1 була позаштатним кореспондентом газети "Волоколамская неделя" за напрямком суспільно-політичне висвітлення, вибори та виборчі компанії, діяльності політичних партій та інших суспільних об'єднань, яка неодноразово публікувала статті, що містили критику та аналіз роботи діючої влади Російської Федерації.
Однак, суд зазначає, що не підтримання провладних політичних сил та критика їх діяльності кореспондентом газети, яка сама визначає у висвітленні яких фактів зацікавлений відповідний засіб масової інформації, рівень загострення або актуалізації питань, не є беззаперечною підставою для визнання такого кореспондента біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Разом з тим, суд зазначає, що з мережі Інтернет вбачається, що вказане видання "Волоколамская неделя" продовжує свою діяльність.
Постановою слідчого «по ОВД ІІ відділу СЧ ГСУ ГУ МВД Росії в г.Москва», капітана юстиції Хорошко М.С. від 02.10.2017р. про залучення в якості обвинуваченого, ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи №41701450149000816, залучено в якості обвинуваченого по кримінальній справі, пред'явивши їй обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.159 КК РФ, а саме скоєння шахрайства, тобто розкрадання чужого майна шляхом обману й зловживання довірою, з використанням власного службового становища, організованою групою, в особливо великому розмірі (а.с.108-130 т.3).
Постановою оперуповноваженого « 1 відділу 2 ОРЧ "Р" ОУР УВД по ЦАО ГУ МВД Росии по г.Москва», капітана поліції Горнеко С.С. від 20.03.2018р., розглянувши матеріали справи №171145010000095, громадянку ОСОБА_1 оголошено в міжнародний розшук з метою її арешту та екстрадиції (а.с.131-132 т.3).
Постановою Тверського районного суду м.Москви від 07.05.2018р. у відношенні обвинуваченої ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (а.с.133-135).
Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 07.12.2018р. у справі №521/20653/18 у відношенні ОСОБА_1 продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
На підтвердження того, що кримінальна справа №41701450149000816 сфабрикована компетентними правоохоронними органами РФ задля тиску на заявника та на її бізнес з метою змусити припинити протидію політичнимо режиму в РФ. Заявник вказала, що вказана кримінальна справа має політичне підґрунтя, відомості, що містяться в ній не відповідають дійсності.
Однак, докази чи конкретні пояснення на підтвердження сфабрикування вказаної справи, в тому числі, що вказана справа щодо скоєння в обвинуваченні позивача, у шахрайстві, тобто розкрадання чужого майна шляхом обману й зловживання довірою, з використанням власного службового становища, організованою групою, в особливо великому розмірі (64 199 603,07 руб.) має політичне підґрунтя відсутні.
Поряд з цим, згідно протоколу співбесіди від 28.01.2019р. на питання : «Чому під час розгляду справи в судових інстанціях України Ви стверджували, що Вам не відома інформація про порушення кримінальної справи на території Російської Федерації?», позивачка відповіла, що «… Я вважаю, що справа ось у чому: голова правління банку помер минулого літа, і на когось все потрібно було повісити», що суперечить основній підставі, яку зазначає ОСОБА_1 для отримання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, політичне підґрунтя фабрикування вказаної справи.
Поряд з цим, суд зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена права на захисника у межах вказаної кримінальної справи відкритої у країні походження.
Як вбачається з протоколів співбесід та матеріалів справи ОСОБА_1 посилалась на те, що на території РФ їй телефонували з погрозами та в основному це були співробітники МВД Росії різних інстанцій, не конкретизувавши коли, хто та з яких конкретно питань. Разом з тим, суд враховує, що жодних доказів щодо отримання погроз, зі слів позивача, протягом 5 років (2010 -2016 роки) та реагування на вказані погрози (встановлення звукозапису телефонних розмов, звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою, скарги) ОСОБА_1 не надала.
Як вбачається з протоколу співбесіди від 18.11.2019р. на питання «Яка саме небезпека може Вам може загрожувати на території РФ та з боку кого?», позивач надала відповідь, що «моя нянечка до вересня знаходилася з моїм сином за адресою моєї прописки, відповідно в неї там була тимчасова реєстрація, і вона сказала, що безперервно біля під'їзду чергують якісь товариши, вона зверталася до охорони на вахті, охорона відповідно до них підходила і вони посвідчень жодних не надавали, вони не у формі знаходяться і кудись їдуть, а потім вони з'являються і хто ці люди я взагалі поняття не маю. І вважайте, це при тому, що вдома мене не було вже більше 3 років. Так схожі машини чергують біля будинку моєї сестри, в неї також будинок з охороною, також вони жодних посвідчень не надають, нічого не пояснюють. При тому, що сестра моя на даний момент ніде не працює, жодної суспільної діяльності не проводить, більше того вона інвалід і також одна виховує сина. Будь-яка небезпека може загрожувати, мене двічі викрадали в цьому житті, тому в основному через це сина забрала з Росії. Викрадали мене з чоловіком, викрадали мене разом з батьком. З боку правоохоронних органів РФ. Якби вони приїхали і арештували, я б робила (предпринимала), а вони приїхали, надали посвідчення, приїхали інші, нас забрали і відвезли.»
Таким чином, обґрунтовуючи підстави неможливості повернення на територію РФ, заявник посилається на непідтвердженні жодними доказами та непереконливі пояснення про наявність якихось осіб біля будинку її прописки, її сестри та історію її викрадення.
За таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження.
Щодо посилання позивача у заяві від 14.01.2019р. на те, що її чоловік ОСОБА_2 є опозиціонером діючої влади РФ та ОСОБА_1 поділяє його погляди, про що заявляла неодноразово в фейсбук та публікаціях ЗМІ, суд зазначає, що під час протоколу співбесіди 28.01.2019р. позивач взагалі не надавала конкретні відповіді стосовно свого цивільного чоловіка, погляди якого вона розділяє. Так, на питання «Повідомте інформацію стосовно можливої наявності у Вашого чоловіка земельних ділянок у Московському регіоні? Чи були між Вами та Вашим чоловіком стійкі ділові стосунки? Якою саме підприємницькою діяльністю займається наразі Ваш чоловік на території країни громадянської належності? З якою метою чоловік виїзджав до України?», позивач не надавала конкретні відповіді, або зазначала, що буде надавати відповіді, що стосуються саме її.
Водночас, суд враховує, що відповідно до положення ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Як вбачається з матеріалів справи 10.04.2016р. ОСОБА_1 вперше прибула на територію України авіарейсом Мінськ (Білорусь) - Одеса (Україна). До м.Мінськ (Білорусь) позивач дісталась власним автотранспортом. Востаннє, ОСОБА_1 прибула на територію України 06.06.2018р. авіарейсом Амстердам (Нідерланди) - Відень (Австрія) - Одеса (Україна). На території України позивач проживала на підставі посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 , виданої 10.10.2016р. 8001 строком дії до 02.09.2017р., яку, зі слів заявниці, вкрали. У подальшому, ОСОБА_1 проживала на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_4 , виданої 28.02.2017р. 8001, строком дії до 02.09.2017р., посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_5 , виданої 09.11.2017р. 8001, строком дії до 04.10.2018р. Поряд з цим, звернулась позивач до міграційної служби лише 04.12.2018р., однак їй рекомендовано було особисто відвідати управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, оскільки заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подається особисто іноземцем або особою без громадянства (а.с.13 т.2) та в подальшому 14.01.2019р.
Таким чином, тривалість проміжків часу між закінченням строку перебування на території України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання позивача біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не було надано жодних доказів того, що вона підпала під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні у тому числі за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи. Намагання у такий спосіб уникнути кримінальної відповідальності в своїй країні шляхом переховування в іншій країни, не є передбаченою законодавством України підставою для надання такій особі статусу біженця.
Відповідно до пунктів 56, 59, 60 Керівництва процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарання за злочин у відповідності із загальним правом. Особи, що рятуються від таких переслідувань чи покарань за такі злочини, як правило, не є біженцями. Слід нагадати, що біженець - це жертва чи потенціальна жертва несправедливості, а не особа, що переховується від правосуддя. Для того, аби визначити, чи співрозмірне кримінальне переслідування переслідуванню за змістом Женевської Конвенції, необхідно звернутися до законодавства даної країни, оскільки трапляється, що це законодавство не відповідає загальноприйнятим правам людини. Частіше за все, однак, не закон, а способи його застосування є дискримінаційними. У таких випадках, через труднощі з оцінкою законодавства іншої країни, національна влада може приймати рішення, застосовуючи власне національне законодавство у якості відправної точки.
Водночас, у матеріалах справи містяться докази перебування позивача у розшуку за вчинення на території Російської Федерації кримінально караного злочину, передбаченого ч.4 ст.159 КК РФ, а саме скоєння шахрайства, тобто розкрадання чужого майна шляхом обману й зловживання довірою, з використанням власного службового становища, організованою групою, в особливо великому розмірі.
З огляду на наведене, суд прийшов до висновку про недоведеність факту, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки позивачем не було надано відомостей про її утиски в країні походження та доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування реальних умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.