справа№380/5097/20
16 жовтня 2020 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Коморний О.І.,
секретар судового засідання Бабич Ю.Б.,
за участю:
представника позивача Школяр О.В.
відповідача не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про зобов'язання вчинити дії ОСОБА_1 .
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з вимогою зобов'язати ОСОБА_1 власника квартири АДРЕСА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану металеву решітку на рівні першого поверху в межах частини квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.07.2015 №382 ЛКП «Центральне» складено попередження, яким зобов'язано ОСОБА_1 демонтувати самовільно встановлену металеву загорожу біля вікна та дверей квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що 04.08.2015 ЛКП «Центральне» скерувало ОСОБА_1 акт-попередження, яким в результаті перевірки встановлено, що на АДРЕСА_2 біля квартири АДРЕСА_3 встановлено металеву загорожу. Також вказує, що 27.08.2015 адміністративною комісією Галицької районної адміністрації ЛМР винесено постанову №154, якою встановлено, що гр. ОСОБА_1 здійснив самовільне перепланування жилого будинку і жилого приміщення, псування жилого будинку, а саме: у липні 2015 року встановив металеву решітку на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 , чим порушив ст.150 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до вищевказаної постанови на відповідача накладено штраф. Також, 01.09.2015 комісією ЛКП «Центральне» складено акт обстеження технічного стану квартири за адресою: АДРЕСА_4 , яким встановлено суть перепланування - встановлено металеву решітку на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що 04.09.2015 ЛКП «Центральне» скерувало ОСОБА_1 попередження, яким зобов'язано демонтувати самовільно встановлену металеву загорожу біля вікна та дверей квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим вказує, що 21.09.2015 в. о. голови Галицької районної адміністрації ЛМР прийнято розпорядження №399 «Про демонтаж самовільно влаштованої металевої решітки на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 ». Вказаним розпорядженням затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району (витяг з протоколу №34 від 08.09.2015 §5), а саме зобов'язано гр. ОСОБА_1 - власника квартири АДРЕСА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану металеву решітку на рівні першого поверху в межах частини квартири АДРЕСА_1 . Однак, відповідач вимоги розпорядження у встановлені строки не виконав, про що 23.10.2015 комісією ЛКП «Центральне» складено відповідний акт. Також зазначає, що 13.04.2020 у справі №461/10738/15-а касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено, постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.11.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 - скасовано. Верховним Судом ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ЛКП «Центральне , про скасування розпорядження -відмовлено. Щодо рішення у справі №461/11927/15-ц вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №461/11927/15-ц касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року скасовано. Провадження у справі за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Львівське комунальне підприємство «Центральне», про зобов'язання вчинити дії закрито, оскільки справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів. Відтак, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 03 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач проти позову заперечив та подав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №8/18 від 10.04.2018, облаштування ґрат на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 , які закривають віконний та дверний прорізи до квартири АДРЕСА_3 вказаного будинку порушенням вимог будівельних норм та правил не являється. Виконання таких робіт допускається вимогами будівельних норм (п. 2.33 ДБН В.2.2-15-2005). Роботи по облаштуванню ґрат на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 , які закривають віконний та дверний прорізи до квартири АДРЕСА_3 вказаного будинку до робіт по переплануванню даної квартири не відносяться та дозволу на їх виконання не потребують. Тому, з врахуванням того, що встановлення металевої решітки на внутрішньому фасаді будинку АДРЕСА_2 на рівні першого поверху в межах квартири АДРЕСА_3 не є переплануванням в розумінні вимог закону, не порушує прав інших осіб, тому самовільний характер такого встановлення не є підставою для задоволення позовних вимог про зобов'язання демонтувати решітку.
Вказує, що покликання позивача на те, що будинок АДРЕСА_2 є пам'яткою архітектури місцевого значення, а відтак особи, які завдали шкоди пам'яткам зобов'язані відновити пам'ятки, спростовується листом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 13.08.2015, скерованого директору ЛКП з якого вбачається, що встановлення металевої огорожі не є порушенням пам'яткоохоронного законодавства, тому не вбачається в діях ОСОБА_1 ознак порушення ст.92 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) і відповідно до п.1 ст.247 цього Кодексу, провадження в справі про адміністративне правопорушення правил охорони та використання пам'яток історії та культури не може бути розпочато у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та матеріали справи підлягають поверненню для подальшого реагування. Вказує, що металеві грати, як елемент захисту квартири, не відносяться до «Технічних елементів», грати не видимі зі сторони вулиці, а сам будинок не є пам'яткою архітектури. Отже вважає, що позивач не навів обґрунтування з відповідними доказами, які б давали підставу для задоволення позову, а відповідні твердження спростовуються при аналізі наведених нормативних актів та матеріалів справи. Зазначає, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не має повноважень на прийняття Розпорядження в силу вимог «Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» затвердженого рішенням Міської ради від 09.09.2011 №835. Таким чином, голова районної адміністрації уповноважений лише своїм розпорядженням затвердити відповідний висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями, а не такими розпорядженнями зобов'язувати особу демонтувати (знести) самочинне будівництво. Звертає увагу суду, що Розпорядження прийняте за відсутності у позивача необхідного обсягу повноважень на зобов'язання особи у примусовому (розпорядчому, наказному) порядку знести самочинне будівництво та підміни таким чином суду. Просить суд відмовити в позові.
Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року призначено розгляд справи до розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, що викладені у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не прибув, про час та місце судового засідання належним чином повідомлявся.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
Відповідно до інформації з витягу державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.05.2020 №210232888 власником квартири загальною площею 37,3 кв.м є ОСОБА_1 (а.с. 40).
Квартира АДРЕСА_3 вказаного будинку складається з двох кімнат житловою площею 24,50 кв.м., загальною площею 37,30 кв.м., що підтверджується технічним паспортом на приватизовану квартиру (а.с.43-45).
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданої ЛКП «Центральне» від 23.10.2015 №4400 власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.10).
23.07.2015 №382 ЛКП «Центральне» складено попередження, яким зобов'язано ОСОБА_1 демонтувати самовільно встановлену металеву загорожу біля вікна та дверей квартири АДРЕСА_1 (а.с.11).
04.08.2015 ЛКП «Центральне» скерувало ОСОБА_1 акт-попередження, яким в результаті перевірки встановлено, що на АДРЕСА_2 біля квартири АДРЕСА_3 встановлено металеву загорожу (а.с.12).
27.08.2015 адміністративною комісією Галицької районної адміністрації ЛМР винесено постанову №154, якою встановлено, що гр. ОСОБА_1 у липні 2015 року встановив металеву решітку на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 , чим порушив ст.150 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до вищевказаної постанови на відповідача накладено штраф (а.с.13).
01.09.2015 комісією ЛКП «Центральне» складено акт обстеження технічного стану квартири за адресою: АДРЕСА_4 , яким встановлено суть перепланування - встановлено металеву решітку на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 (а.с.14).
21.09.2015 в. о. голови Галицької районної адміністрації ЛМР прийнято розпорядження №399 «Про демонтаж самовільно влаштованої металевої решітки на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 » (а.с.16). Вказаним розпорядженням затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району (витяг з протоколу №34 від 08.09.2015 року §5 (а.с. 15), а саме зобов'язано гр. ОСОБА_1 -власника квартири АДРЕСА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану металеву решітку на рівні першого поверху в межах частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач вимоги розпорядження у встановлені строки не виконав, про що 23.10.2015 комісією ЛКП «Центральне» складено відповідний акт (а.с.17).
16.10.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької РА від 21.09.2015 №399 «Про демонтаж самовільно влаштованої металевої решітки на дворовому фасаді будинку
АДРЕСА_2 від 30.11.2015 у справі №461/10738/15-а позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано розпорядження Галицької районної адміністрації ЛМР №399 від 21.09.2015 (а.с.18-19).
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року залишеною без змін постанову Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2015 року (а.с.20-23).
Постановою Верховного Суду від 13.04.2020 у справі №461/10738/15-а касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено, постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.11.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 - скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ЛКП «Центральне», про скасування розпорядження -відмовлено (а.с.24-28).
30.11.2015 Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Львівське комунальне підприємство «Центральне» (далі - ЛКП «Центральне»), про зобов'язання вчинити дії.
Галицька РА Львівської міської ради просила суд зобов'язати ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану металеву решітку на рівні першого поверху у межах квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року у справі №461/11927/15-ц позов Галицької РА Львівської міської ради задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану металеву решітку на рівні першого поверху у межах частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 29-31).
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року в справі № №461/11927/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Галицької РА Львівської міської ради відмовлено (а.с.32-35).
Постановою Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №461/11927/15-ц касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року скасовано. Провадження у справі за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Львівське комунальне підприємство «Центральне», про зобов'язання вчинити дії закрито, у зв'язку з тим, що справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів (а.с.36-39).
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 144 Конституції України в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На переконання суду, буквальне застосування строків звернення до суду з позовами суб'єктів владних повноважень з метою застосування заходів впливу може дозволити останнім “легалізовувати” у судовому порядку триваючі, в т.ч. грубі, порушення чинного законодавства.
Суд зазначає, що триваюче правопорушення розуміється, як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Верховний Суд України у постанові від 25 березня 2008 року по справі № 21-2343во07 сформулював правову позицію, відповідно до якої строк притягнення до відповідальності публічно-правового характеру застосовується стосовно видів відповідальності, що мають майновий характер, зокрема, накладення фінансових санкцій, але не повинен застосовуватися стосовно заходів відповідальності, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки (зокрема, примусові заходи організаційно-правового характеру).
Тобто, це означає, що заходи майнового характеру можуть бути вжиті до правопорушника лише у межах строку застосування таких санкцій або строків звернення до суду, однак, пропуск відповідного строку не повинен стояти на заваді припинення (застосування організаційно-правових заходів) триваючої протиправної поведінки (бездіяльності) та слугувати для правопорушника засобом легалізації триваючого правопорушення (зокрема, у сфері дотримання законодавства з питань екології, будівництва, безпеки життєдіяльності та інших сфер, які зачіпають основні конституційні права громадян та стосуються публічних інтересів).
При розгляді справи № 464/2638/17 за позовом районної державної адміністрації до Державної архітектурно-будівельної інспекції з вимогою скасувати декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, як таку, що містить недостовірну інформацію та є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що за своєю юридичною природою реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка містить недостовірну інформацію щодо дозвільних документів, як і самочинне будівництво, факт якого встановлений у судовому рішенні в іншій справі, - це правопорушення, які носять триваючий характер. За таких обставин та враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для такого звернення, Верховний Суд вказав на безпідставність твердження про порушення позивачем, встановлених КАС України, строків звернення до суду.
Конституційний Суд України (справа про відповідальність юридичних осіб) у рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 зазначив, що притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватися у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення юридичними особами норм законодавства. Крім того, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що стан регулювання притягнення юридичних осіб до відповідальності, зокрема, щодо визначення строків застосування до них заходів впливу, є неповним і таким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави. При цьому, законодавець може диференціювати строки притягнення до відповідальності, процедуру застосування заходів впливу до порушників законодавства залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються зазначеним законодавством.
Отже особливостями застосування строків звернення суб'єктів владних повноважень до адміністративного суду у справах, пов'язаних з триваючими правопорушеннями, є: 1) триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим, зазвичай, це не повинно вважатися пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду з позовом суб'єкта владних повноважень стосовно притягнення правопорушника до юридичної відповідальності і це, також, не може бути однозначною підставою для відмови у застосуванні державою примусових заходів, спрямованих на припинення такого правопорушення; 2) встановлення строків звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення та, відповідно, здійснення незаконної діяльності (бездіяльності); 3) строк притягнення до відповідальності публічно-правового характеру встановлюється передусім щодо форм відповідальності майнового (фінансового) характеру та, як правило, не повинен застосовуватися стосовно вжиття заходів юридичної відповідальності, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.
Оскільки на час подання позивачем позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду, вчинене відповідачем порушення, на усунення якого подано позов, не усунуто та продовжує тривати, суд з урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи вважає доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду помилковими.
При прийнятті позовної заяви до розгляду судом в ухвалі від 03.07.2020 вирішено питання строку звернення до суду.
Згідно з Положенням про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 01.11.2016 № 977 (із змінами) до повноважень Галицької районної адміністрації віднесено здійснення контролю за утриманням будинків (квартир), які належать громадянам, а також прилеглих територій; розгляд питань та вжиття заходів у порядку, встановленому виконавчим комітетом, щодо фактів самовільного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо).
Таким чином, за приписами вказаного Положення Галицька районна адміністрація має право звертатися у встановленому порядку до судових органів із вимогами щодо фактів самочинного будівництва і інших вимог, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.
Статтею 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР від 21.05.1997 (зі змінами), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження: 1) управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Підпунктом 3 пункту “б” ч. 1 ст. 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, окрім іншого, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Аналогічні положення містяться у ст.14 Закону України “Про основи містобудування” № 2780-XII від 16.11.1992 (зі змінами).
Згідно зі ст. 7 Закону України “Про основи містобудування” державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, в тому числі органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку встановленому законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” № 2807-IV від 06.09.2005 (зі змінами) організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирному будинку. Спільним майном багатоквартирному будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі та споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирному будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; ст. 319 цього ж Кодексу - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частина 5 ст. 319 Цивільного кодексу України визначає, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
При цьому, в силу ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Згідно з ч. 2 ст. 139 Цивільного кодексу України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 152 ЖК УРСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) переобладнання і перепланування квартири, що належить громадянинові на праві приватної власності, проводиться лише з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.
Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до п. 20.2.3. Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 року №376 (з наступними змінами), незадовільний стан утримання та ремонту фасадів, цоколів, будинкових вказівників у КУпАП кваліфікується як порушення правил експлуатації житлових будинків, житлових приміщень та інженерного обладнання, псування житлових будинків, житлових приміщень, їх обладнання та елементів.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЖК УРСР, громадяни зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під'їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.
Статтею 179 ЖК УРСР визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 1.4.4 цих Правил, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.
Згідно з п.1.4.6 Правил, власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.
Пунктом 4 "Правил користування приміщеннями житлових будинків", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 за №45, встановлено права та обов'язки власників та наймачів (орендарів) приміщень житлових будинків. Зокрема, такі мають право на переобладнання і перепланування житлових та підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
У листі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 11.09.2006 вказано, що роботи з перепланування повинні проводитися відповідно до проекту, розробленого з дотриманням вимог чинних будівельних норм і правил (ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання», ДБН А.22-3-97 «Склад, порядок, розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва»).
З встановлених у цій справі обставин з'ясовано, що відповідач розмістив на фасаді житлового будинку ґрати у вигляді металевого каркасу, який виступає на прибудинкову територію.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 самовільно влаштував решітку на внутрішньому фасаді будинку без отримання відповідного дозволу у встановленому законом порядку. Вказані обставини повністю встановлені у постанові адміністративної комісії Галицької РА Львівської міської ради від 27 серпня 2015 року № 154, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил користування жилими приміщеннями, самовільне переобладнання жилого будинку. Постанова не оскаржена відповідачем.
Як встановлено судом, згідно переліку пам'яток архітектури та містобудування, історії розташованих на території м. Львова, будинок АДРЕСА_2 є пам'яткою архітектури місцевого значення (https://www.city-adm.lviv.ua/lmr/lmrdownloads/!_upravlinnya/UOIS/Perelik_pamiatok_arkhitektury_mistobuduvannia_istorii_L%D1%8Cvova_onovleno_22_02_2018.pdf)
Згідно з Положенням про порядок розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд на території м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 09.09.2011 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 01.02.2002 №28 «Про впорядкування розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах будинків на території м. Львова» та рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради, забороняється розміщення та встановлення технічних елементів (пристроїв) на усіх фасадах будинків і споруд, які знаходяться на території, включеної до історичної спадщини ЮНЕСКО (пп.3.1.1.); на видимих зі сторони вулиці та площ фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд, які знаходяться на території історичного ареалу, а також на усіх фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд- пам'ятках архітектури (пп.3.1.2.)
В матеріалах справи відсутні дозволи на розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах, торцевих стінах, зовнішніх будівельних конструкціях будинків і споруд, що надає районна адміністрація на підставі звернення юридичних і фізичних осіб з вказанням місця розміщення елементу (пристрою). Розміщення технічних елементів на території історичного ареалу міста, додатково погоджується з управлінням охорони історичного середовища(п.4), чого відповідачем зроблено не було.
Згідно з ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
Процедуру вирішення питань, пов'язаних з самочинним будівництвом на території м. Львова, з метою визначення можливості збереження самочинно збудованих (реконструйованих) об'єктів містобудування та архітектури, регулює Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затверджене рішенням Міської ради від 09.09.2011 №835 (Положення №835).
Водночас, у розумінні частини першої статті 1 Закону України від 20.05.1999 №687-XIV «Про архітектурну діяльність» (далі - Закон №687-XIV) об'єктами архітектурної діяльності (об'єктами архітектури) є будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об'єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів.
Малі архітектурні форми підпункт 1.5.8 пункту 1.5 Положення №835 визначає як невеликі споруди декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовуються для покращання естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнюють композицію будинків, будівель, їх комплексів.
Ознаки і класифікація самочинного будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, переобладнання, порушення правил експлуатації житлового фонду, охорони і використання пам'яток культурної спадщини, влаштування малих архітектурних форм наведені у пункті 1.6 Положення №835, підпунктом 1.6.6 якого до таких ознак віднесено влаштування (встановлення, будівництво) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності без дозволу виконавчого органу міської ради і належно затвердженої проектної документації або з істотним відхиленням від проекту.
Пунктами 3, 4.8 Положення №835 встановлено, що підготовку проектів розпоряджень голів районних адміністрацій за фактами здійсненого (здійснюваного) фізичними та юридичними особами самочинного будівництва (реконструкції) об'єктів містобудування здійснюють міжвідомчі комісії при районних адміністраціях. Висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями затверджує своїм розпорядженням голова районної адміністрації.
За змістом пункту 5.1 та його підпунктів 5.1.3, 5.1.3.3, пункту 5.3 Положення №835 міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень: про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти у разі порушення прав інших осіб. У разі ухилення або відмови особи від знесення самочинного будівництва у терміни, визначені розпорядчими документами, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила будівництво.
З аналізу наведених вище норм законодавства встановлено, що до повноважень районних у місті Львові державних адміністрацій належить, окрім іншого, затвердження висновків (з рекомендаціями) міжвідомчої комісії при відповідній районній адміністрації щодо виявлених фактів здійсненого (здійснюваного) фізичними та юридичними особами самочинного будівництва (реконструкції) об'єктів містобудування, самочинного влаштування (встановлення, будівництва) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.
Як встановлено судом, відповідачу неодноразово направлялись попередження щодо демонтажу встановлених ним металевих грат, які останнім були проігноровані.
Судом встановлено, що 21.09.2015 в. о. голови Галицької районної адміністрації ЛМР прийнято розпорядження №399 «Про демонтаж самовільно влаштованої металевої решітки на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 ». Вказаним розпорядженням затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району (витяг з протоколу №34 від 08.09.2015 року §5), а саме зобов'язано гр. ОСОБА_1 - власника квартири АДРЕСА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану металеву решітку на рівні першого поверху в межах частини квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду від 13.04.2020 у справі №461/10738/15-а касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено, постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.11.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 - скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ЛКП «Центральне», про скасування розпорядження -відмовлено.
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 21.09.2015 №399 «Про демонтаж самовільно влаштованої металевої решітки на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 » відповідача зобов'язано здійснити демонтаж, а невиконання розпорядження є підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, відповідач, в порушення вимог чинного законодавства, не виконав попередження та розпорядження винесені позивачем та не провів демонтаж самовільно влаштованої металевої решітки на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 , відповідно до акту обстеження ЛКП «Старий Львів» від 26.05.2020. Отже, матеріалами справи підтверджено факт вчинення відповідачем зазначеного правопорушення, тому суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити.
Відтак, оскільки розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 21.09.2015 №399 «Про демонтаж самовільно влаштованої металевої решітки на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_2 » та постанова адміністративної комісії Галицької РА Львівської міської ради від 27 серпня 2015 року № 154, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил користування жилими приміщеннями, самовільне переобладнання жилого будинку, не скасовані в судовому порядку, позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст.108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
Суд не бере до уваги поданий позивачем висновок судової будівельно-технічної експертизи №8/18 від 10.04.2018, оскільки як встановленого з його змісту (стор. 3 Довідкові джерела) при проведенні експертизи не враховувалося віднесення будинку на АДРЕСА_2 до переліку пам'яток архітектури та містобудування, історії розташованих на території м. Львова місцевого значення (https://www.city-adm.lviv.ua/lmr/lmrdownloads/!_upravlinnya/UOIS/Perelik_pamiatok_arkhitektury_mistobuduvannia_istorii_L%D1%8Cvova_onovleno_22_02_2018.pdf), не враховувалися положення ЗУ «Про охорону культурної спадщини» та не враховано норми Положення про порядок розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд на території м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 09.09.2011 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 01.02.2002 №28 «Про впорядкування розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах будинків на території м. Львова» відповідно до яких забороняється розміщення та встановлення технічних елементів (пристроїв) на усіх фасадах будинків і споруд, які знаходяться на території, включеної до історичної спадщини ЮНЕСКО (пп.3.1.1.); на видимих зі сторони вулиці та площ фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд, які знаходяться на території історичного ареалу, а також на усіх фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд- пам'ятках архітектури (пп.3.1.2.)
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність поданого позову, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки доказів понесення таких витрат позивачем не представлено, судові витрати з відповідача стягувати не слід.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП : НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) власника квартири АДРЕСА_1 , за власні кошти демонтувати самовільно влаштовану металеву решітку на рівні першого поверху в межах частини квартири
АДРЕСА_6 . Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 21.10.2020.
Суддя Коморний О.І.