справа №380/3815/20
20 жовтня 2020 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі :
Головуючого судді - Сакалоша В. М.,
секретаря судового засідання - Гулкевича В.О.,
за участю: представника позивача Бабій І. М.,
представника відповідача 2 - Рак З.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівської митниці ДФС (далі також - відповідач 1), Галицької митниці Держмитслужби (далі також - відповідач 2) згідно з якою просить суд::
- визнати протиправним та скасувати накази в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року № 108-о «Про звільнення ОСОБА_1 », від 12.05.2020 року № 270-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС;
- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ - 4334871, адреса: вул. Костюшка 1, м. Львів, 79000) на користь ОСОБА_1 (рнокпп - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою КМ України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Згідно з вказаним додатком утворено зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того згідно додатку № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. 28.11.2019 до ЄДРПОУ було внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. 21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ «Про державну службу» згідно списку.
Позивач вказує, у вищезгаданому списку зазначено зокрема і його, однак відповідного попередження про наступне вивільнення згідно з чинним на той момент законами позивачу ніхто так і не вручив. Позивач зазначає, що лише 10.03.2020 йому головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романом Антоняком вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», з урахуванням особливостей визначених частиною 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-УІП «Про державну службу» та частиною 6 статті 49-2 КЗпП України. Цим листом позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади 13 квітня 2020 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. У подальшому Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №108-о позивача звільнено 12.05.2020 із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважає вказаний наказ Львівської митниці ДФС незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки видаючи наказ від 13.04.2020 № 108-0 Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватися у правовідносинах з нею в ході реалізації постанови КМ України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» та наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС». Вказує, що рішення про припинення Львівської митниці ДФС внесено до ЄДРПОУ 28.11.2019, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ та Закону України від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ, а тому на переконання позивача положення цих Законів не підлягали застосуванню до відповідних правовідносин.
Позивач зазначає, що до 13.02.2020 Закон України «Про державну службу» не визначав жодних особливостей попередження про наступне вивільнення державних службовців. Відповідно до ч. 3 ст.5 Закону «Про державну службу» на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом поширюється дія норм законодавства про працю, зокрема КЗпП України. Позивач переконаний, що саме тому до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягав застосуванню КЗпП України (в редакції до початку лютого 2020 року). Оскільки до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягав застосуванню КЗпП України, позивач стверджує, що митницею порушений порядок попередження про звільнення визначений КЗпП України, не виконано обов'язку по пропонуванню іншої роботи, тобто по працевлаштуванню, не застосовано переважне право, не проведено консультацій з профспілковим органом, проведено звільнення в період дії карантину та законодавчих обмежень на звільнення, не враховано його статус учасника бойових дій.
Ухвалою від 21.05.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
09.06.2020 року від відповідачів надійшли відзиви по справі відповідно до яких відповідачі проти позову заперечують повністю. Зазначають, що Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов'язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІ «Про державну службу» (далі Закон №889-VII), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч. І ст.83, п.1 ч. І ст.87 Закону №889-VІІ та ч.І ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» був зазначений ОСОБА_1 - головний державний інспектор відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС. 10.03.2020 ОСОБА_1 власноручно ознайомився із попередженням про наступне вивільнення. 13.04.2020 наказом Львівської митниці ДФС № 108-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнений 12.05.2020 із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Вказують, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Зазначають, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Статтею 83 Закону України «Про державну службу» визначено перелік підстав для припинення державної служби, зокрема, пунктом 4 частини 1 цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87 і цього Закону).
Відповідачі звертають увагу, що Законом України «Про державну службу» визначено, що даний закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, натомість, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб (в т. ч. реорганізація, ліквідація) Львівської митниці ДФС (як юридичної особи) врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та до правовідносин, пов'язаних зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням не мають жодного відношення. Відтак відповідачі зазначають, що слід розмежовувати правовідносини щодо припинення юридичної особи та правовідносини, пов'язані із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти.
Відповідачі переконані, що визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов'язаних із припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Саме на даному етапі коли особі вручено попередження про наступне вивільнення і виникають правовідносини, пов'язані із припиненням державної служби. Оскільки попередження про наступне вивільнення позивачу було вручено 10 березня 2020 року, відповідно до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу», в редакції чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи».
Відповідачі повідомляють, що наказом Львівської митниці ДФС «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» від 07.02.2020 №03, наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ (№666 від 21.12.2019) було скасовано як такий, що не реалізований.
Вказують, що оскільки дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом (частина 3 статті 5 Закону), а підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, врегульовано Законом України «Про державну службу», відтак, положення ст. 36 Кодексу Законів про працю України у даному випадку не застосовуються. Відповідачі також вважають помилковим твердження позивача про необхідність застосування до правовідносин пов'язаних з вивільненням працівників положень ст. 49-2 КзПП України, редакції чинній станом на 28.11.2019 (дата початку реорганізації Львівської митниці ДФС) та якою передбачено двохмісячний строк для попередження про наступне вивільнення, а також обов'язок роботодавця пропонувати іншу робот (посаду) з врахуванням переважного права на залишення на роботі безпідставним, оскільки, правовідносини, пов'язані з припиненням державної служби виникли з моменту письмового вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про державну службу» в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередженню про вивільнення, а також право (не обов'язок) суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Також відповідачі вказують, що спеціальна процедура щодо державних службовців визначена частиною 6 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей, зокрема, не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Відповідна інформація була надана Первинній профспілковій організації працівників у Львівській митниці листом Львівської митниці ДФС від 12.03.2020 №41/10/13-70-04, а консультації із такою проведені 03.04.2020. Звертають увагу, що Львівською митницею ДФС рекомендації Постанови КМУ №256 не порушено, оскільки, в оскаржуваному наказі від 13.04.2020 №108-о «Про звільнення ОСОБА_1 », підставою звільнення зазначено п.1 ч. 1 ст. 40 КзПП України, в той час як в Постанові КМУ №256 рекомендовано не звільняти працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КзПП України. Разом з тим, постанова КМУ №256 носить рекомендаційний характер в частині заборони звільнення працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КзПП України. Вважають, що наказ Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №108-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є законним та таким що винесений із дотриманням норм чинного законодавства України.
Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 08.09.2020 суд перейшов до розгляду справи по суті.
Педставник позивача позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити. Надала суду додаткові пояснення по суті спору.
Представник відповідача 1 Львівської митниці ДФС не прибув, повідомлений належним чином, преставник відповідача 2 просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 прийнятий на службу в митні органи України в 1992 році.
Наказом Львівської митниці ДФС від 04.03.2016 р. № 178-о призначений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.
Постановою КМ України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.
Згідно з вказаним додатком утворено зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того згідно додатку № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25.11.2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
28.11.2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» з 28 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.
З 00.00 год. 08.12.2019 згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.
21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ «Про державну службу» згідно списку, в який був включений позивач.
07.02.2020 року наказом Львівської митниці ДФС № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ №666 від 21.12.2019 року було скасовано як такий, що не реалізований.
Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов'язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІ «Про державну службу» (далі Закон №889-VII), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.І ст.83, п.1 ч.І ст.87 Закону №889-УІІ та ч.І ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначений ОСОБА_1 - головний державний інспектор відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.
Із попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 власноручно ознайомився 10.03.2020 року.
Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 108-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 звільнений із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. 12.05.2020 року наказом Львівської митниці ДФС № 270-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » внесено зміни в наказ в частині дати звільнення.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся за захистом свої прав до суду.
Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше ним не передбачено.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Водночас, 02.02.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019р. № 378-IX, яким внесено зміни до КЗпП України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020р. №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13.02.2020 р.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Однак, суд повторно наголошує, що положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, реорганізаціює установи, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
ОСОБА_1 звільнений з державної служби в митних органах України наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 108-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Як зазначено в оскаржуваному наказі ОСОБА_1 звільнений із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до Державного класифікатора управлінської документації ДК 010-98, затвердженого наказом Держстандарту України від 31.12.1998 року № 1024, наказ про звільнення відноситься до класу «організаційно - розпорядча документація» (код 02), підкласу «документація з оцінки трудової діяльності», та має відповідати певним вимогам, а саме: наказ має бути виконаний на бланку, на якому має бути зазначено повне найменування роботодавця, банківські реквізити, код ЄДРПОУ, адреса, телефон.
Наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Суд вважає за необхідне зазначити, що виключний перелік підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначений ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Так, зокрема, в п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» вказані підстави звільнення, а саме «скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу».
Виходячи з юридичної конструкції п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», граматичного та лексичного аналізу тексту наведеної вище норми суд приходить до висновку, що вжитий законодавцем розділовий знак «кома» виділяє окремі підстави звільнення державного службовця із займаної ним посади, адже кома на письмі вживається в межах речення для відокремлення слів, словосполучень і частин складного речення.
Водночас, як вбачається з оскаржуваного наказу останній прийнято на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», але без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (- скорочення чисельності або штату державних службовців; - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; -реорганізація державного органу»).
Відтак, оскаржуваний наказ про звільнення винесений без конкретизації причин та підстав звільнення, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», які по своїй юридичні природі є різними, а тому на переконання суду, потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення позивача призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.04.2019 у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Отже, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави для звільнення, а лише з покликанням на норму закону, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнято у спосіб та не на підставі визначеній ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Слід зазначити, що в оскаржуваному наказі відповідач як на підставу звільнення покликається на попердження про наступне вивільнення, підписане головою Комісії з реорганізації Львівської митнці ДФС Р. Антоняком, з яким позивач ознайомився 10.03.2020 року.
В попередженні відповідач 1 зазначає, що таке звільнення буде проводитися у звязку з реорганізацією Львівської митниці ДФС відповідно до постанов КМУ від 18.12.2019 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби», від 02 жовтня 2019 року № 858 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» з урахуванням особливостей визначених ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VII «Про державну службу» та ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України) та повідомляють про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.
Аналізуючи дане попередження суд відзначає, що станом на його винесення вакантиними у Галицькій митниці Держмитслужби були 269 посади, а відтак інформація зазначена у попередженні про наступне вивільнення про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи спростовується штатним розписом Галицької митниці та службовими записками Галицької митниці з яких вбачається, що станом на 10.03.2020 року вакантними були 269 посад, станом на момент звільнення вакантними були 250 посад.
Представник позивача у додаткових поясненнях, які суд бере до уваги, зазначає, згідно п. 4 наказу ДФС № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» встановлено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» та наказу ДФС № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» 28 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, яка мала бути завершена відповідно до 28.02.2020 року. Наказом ДФС № 14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС» від 24.03.2020 року продовжено строк проведення реорганізації митниць, зокрема і Львівської митниці ДФС, а саме слова «три місяці» замінені словами «шість місяців». Відтак, в період з 29.02.2020 року по 24.03.2020 року строк проведення реорганізації митниці ДФС згідно наказу ДФС № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» продовжено не було. Зміни щодо продовження строку реорганізації були внесені в наказ ДФС України № 30 рг «Про реорганізацію митниць ДФС» лише 24.03.2020 року, а відтак наказ № 7 Львівської митниці ДФС « Про попередження про наступне вивільнення» від 10.03.2020 року та повідомлення про наступне вивільнення прийняті не в межах дії наказу ДФС України № 30 рг «Про реорганізацію митниць ДФС».
Слід зазначити, що суд оцінює правомірність винесення наказу про звільнення ОСОБА_1 та кожний доказ як зокрема, так і в сукупності з іншими доказами, та вважає за доцільно вказати, що в попередженні про наступне вивільнення зазначено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи, що спростовується матеріалами справи, а відтак зважаючи на наявність такої суперечливої інформації суд критично ставиться до даного доказу, який крім того виданий поза межами дії наказу ДФС України № 30 - рг «Про реорганізацію митниць ДФС».
Суд зазначає, що виділення реорганізації державного органу як самостійної підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII (як про це вказано в попередженні) не означає, що суб'єкт призначення наділений абсолютною дискрецією при звільненні державних службовців, адже відповідні рішення мають бути обґрунтовані належним чином, оскільки не допускається свавільне звільнення державних службовців.
Разом з тим, наказ Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 108-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » не містить не тільки причин, підстав, але і незрозумілою є мотивація звільнення позивача.
Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об'єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб'єкта призначення.
ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" від 17.02.2020 року (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивача ОСОБА_1 з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.
Відповідачем не надано чіткої аргументації, в чому полягала необхідність звільнення позивача у зв'язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі Постанови КМ України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», якщо скорочення чисельності посад державних службовців не заплановано та вакантними були 269 (на момент попередження про наступне вивільнення) та 250 (на момент звільнення).
Суд наголошує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України вищезазначеним критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, а тому слід враховувати, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади.
17.12.2019 року листом № 4343/8/19-70-04 в.о. начальника митниці, голова Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС О.Лозинський звертається до в.о. начальника Галицької митниці В. Цабака в якому повідомляє, що вручення посадовим особам Львівської митниці ДФС повідомлень про наступне вивільнення заплановане до 21 грудня 2019 року.
21.12.2019 року в.о. начальника митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС О.Лозинським винесено наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» з відповідним Додатком до наказу Львівської митниці ДФС. У зазначеному Додатку до наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року № 666 вказано 213 осіб (в тому числі і позивач), які не переведені та яким має бути вручено повідомлення про наступне вивільнення.
Листами № 11/8/13-70-10-19 від 13.01.2020 року та № 13/8/13-70-10-19 від 14.01.2020 року заступник начальника митниці, заступник голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС О.Марченко звертається до в/о голови ДФС та департаменту кадрової політики та роботи, де вказує, що комісія повинна була письмово повідомити про наступне вивільнення 213 працівників Львівської митниці ДФС. Проте, з 24.12.2019 року по 06.01.2020 року ОСОБА_2 (уповноважена посадова особа) перебувала в стані тимчасової непрцездатності, з 13.01.2020 року по 17.01.2020 року у відпустці без збереження заробітної плати та зазначає, що «зважаючи на вимоги п.19 та пп 4 п. 21 Порядку, за відсутності Голови комісії з реорганізації Львівської митниці внесення змін в наказ № 666 є неможливим».
07.02.2020 року в.о. начальником митниці, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Р. Антоняком видано наказ № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» з підстав відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обовязок вжиття заходів, передбачених наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю, як такий, що нереалізований.
Суд вважає за необхідне наголосити, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності ( рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в коло правовідносин, на які покладалася особа щодо легітимності добросовісних дій державного органу ( рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").
Іншими словами, свідоме уникнення виконання обовязків державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").
Суд бере до уваги також п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Разом з тим, скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказом Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» не сприяло дотриманню субєктом владних повноважень принципу «належного урядування» та порушує принципи «правової визначеності та правового очікування», що є неприпустимим.
Суд погоджується з доводами представника позивача, що зазначені в наказі Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» підстави (тривала відсутність на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обовязок вжиття заходів, передбачених наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю) є підставами для внесення змін до наказу № 666, а не для його скасування.
Щодо твердження відповідача 2, що з наказом Львівської митниці ДФС № 666 позивач особисто не ознайомлений, то суд вважає за необхідне зазначити, що позивач також не ознайомлювався і з наказом № 7 Львівської митниці ДФС «Про попередження про наступне вивільнення» від 10.03.2020 року, але разом така обставина жодним чином не впливала на прийняття відповідачем 1 рішення про звільнення.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 24.01.2018 у справі № 806/608/16, згідно з якою юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Ліквідація є такою формою припинення юридичної особи, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України).
У розумінні зазначених норм закону приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.
Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі.
Підсумовуючи, суд зазначає, що проведена реорганізація Львівської митниці з подальшою передачею своїх завдань та функцій до Галицької митниці Держмитслужби з відповідною матеріальною базою, свідчить про фактичну реорганізацію державного органу, що не виключає, а зобов'язує роботодавця (державу) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (юридичної особи публічного права).
Ст. 19 Конституції України передбачає, що органи держави зобовязані діяти лише у спосіб та у межах визначених законом, що відповідачами вчинено не було.
В листі ДФС від 09.01.2020 року № 1/7д/99-99-05-09 щодо організації обліку заробітної плати зазначено, що Львівська митниця ДФС нараховує заробітну плату (в межах економії фонду Галицької митниці Держмитслужби), а Галицька митниця здійснює її перерахування в межах кошторисних призначень, а відтак з грудня 2019 року заробітну плату позивач отримував від Галицької митниці Держмитслужби, а саме з фонду економії Галицької митниці Держмитслужби, що на думку суду свідчить про перебування позивача у відносинах з виплати заробітної плати саме з Галицькою митницею Держмитслужби.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в Галицьку митницю Держмитслужби призначено в порядку переведення з Львівської митниці ДФС та інших державних органів 933 працівника.
Як вбачається зі службової записки Галицької митниці ДФС попередження про вивільнення праціникам Львівської митниці, які були працевлаштовані в Галицькій митниці до 10 березня 2020 року не вручалось.
Відтак, частина працівників Львівської митниці ДФС не була звільнена за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону «Про державну службу», натомість була переведена у Галицьку митницю Держмитслужби в яку реорганізовано Львівську митницю ДФС, без жодного на це обгрунтування та без визначених критеріїв відбору таких працівників, які продовжили свою роботу у новоствореній Галицькій митниці Держмитслужби.
При цьому, інша частина працівників, серед яких був позивач, звільнені відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» без жодного обгрунтування такого рішення з повідомленням про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.
За неодноразовими зверненням позивача ОСОБА_1 . Головне Управлінням Держпраці у Львівській області провело інспекційне відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю (Львівську митницю, Галицьку митницю Держмитслужби) та за наслідками інспекційного відвідування складено Акт від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ та винесено Припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 № ЛВ13637/2007/АВ/П.
В приписі ГУ Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 № ЛВ13637/2007/АВ/П зазначено, що Львівською митницею ДФС допущено порушення вимог пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України в частині незабезпечення реалізації права працівників на переведення в іншу установу, так як прийнято рішення про переведення лише вибіркових працівників у Галицьку митницю Держмитслужби без визначених критеріїв.
Суд зазначає, що Припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 № ЛВ13637/2007/АВ/П оскаржений Львівською митницею ДФС до Львівського окружного адміністративного суду (справа № 830/6882/20). Його правомірність та підставність винесення буде встановлена судовим рішенням, а відтак суд оцінює цей припис не як безумовний доказ, а в поєднанні та в сукупності з іншими доказами у даній справі.
§ 49 Рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.
Також, Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
Порушення принципу рівності громадян є також ще однією підставою для скасування наказу про звільнення та відновлення порушених прав позивача.
Суд вважає слушними доводи позивача щодо того, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій - ветераном війни, відповідно належить до категорії працівників, які мають право на додаткові гарантії, передбачені законодавством та на нього поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551).
Положеннями статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 встановлено медичні, транспортні, телекомунікаційні, житлово-комунальні пільги, пільги в освітній галузі, сферах трудових відносин, пенсійного забезпечення, забезпечення житлом, а також одноразові та періодичні (щорічні разові) виплати для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (стаття 12), осіб з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасників війни (стаття 14).
Відповідно на ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (22.10.1993 р. № 3551-XII), нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Положення ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу відповідача 1 в частині звільнення ОСОБА_1 та похідного наказу від 12.05.2020 року № 270-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 », як таких, що є протиправними та порушують права позивача.
Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
З огляду на вищевикладене вимоги позивача про поновлення його на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 13.05.2020р. підлягають задоволенню.
Судом враховується, що згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до абз. 1-3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок 100), обчислення середньої заробітної платидля оплати часу щорічноївідпустки, додатковихвідпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, якімають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019р. № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» період вимушеного прогулу ОСОБА_1 обраховується з 13.05.2020р. (день, з якого відраховується період звільнення позивача) по 20.10.2020р. (дата прийняття рішення про поновлення позивача) становить робочих днів: з 13.05.2020 р. по 20.10.2020 р. - 111 робочих днів; а саме: травень 2020 року - 13 робочих днів; червень 2020 року - 20 робочих днів; липень 2020 року - 23 робочих дні, серпень 2020 року - 20 робочих днів, вереень 2020 року - 22 робочих днів, жовтень- 13 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає: 46 333, 62 грн. (417, 42 грн. грн. (середньоденна заробітна плата) х 111 (робочих днів за час вимушеного прогулу)) (без відрахування податків і зборів).
Відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI, забезпечення діяльності державного органу в разі його ліквідації або реорганізації, у наступному бюджетному періоді здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органом, який визнаний правонаступником чи якому передаються функції органу, що ліквідовується чи реорганізовується.
Відповідно до частин 1, 4 статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді та виплатити середні заробіток з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 13.05.2020 р.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 05.12.2019р. у справі № 428/8276/16-а, адміністративне провадження № К/9901/23966/18.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про повне задоволення позовних вимог.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів Львівської митниці ДФС, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати накази в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року № 108-о «Про звільнення ОСОБА_1 », від 12.05.2020 року № 270-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 13 травня 2020 року.
Стягнути з Галицької митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ - 4334871, адреса: вул. Костюшка 1, м. Львів, 79007) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 травня 2020 року по 20 жовтня 2020 року в сумі 46333 (сорок шість тисяч триста тридцять три) грн. 62 коп. з якої повинні бути стягнуті податки та збори у передбаченому законом розмірі.
Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8765 (вісім тисяч сімсот шістдесят п'ять) грн. 72 коп. та поновлення на посаді допустити до негайного виконання.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2020.
Суддя В.М.Сакалош