01 жовтня 2020 року 320/6424/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" про визнання протиправними дій та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченка Євгена Валерійовича, які полягають у винесенні постанови про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківському рахунку ( НОМЕР_1 ), який відкритий в АТ КБ "Приватбанк" на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченка Євгена Валерійовича про арешт коштів боржника від 25.06.2020 ВП №51010549 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківському рахунку ( НОМЕР_1 ), який відкритий в АТ КБ "Приватбанк" на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що винесенням спірної постанови відповідач порушив її права на вільне володіння, користування та розпорядження грошовими коштами на її банківському рахунку, який по суті є зарплатним та має особливий статус використання. На думку позивача, вказані дії відповідача є протиправними та такими, що порушують її права та законні інтереси.
При цьому, позивач зауважила, що вона зверталась до відповідача із заявою про зняття арешту із зарплатного рахунку (картки) боржника, до якої було додано документи, які підтверджують, що рахунок, на який накладено арешт, є зарплатним. Проте, жодної відповіді вона не отримала.
Відповідач, своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, відзив на адміністративний позов до суду не надав.
Третя особа будь-яких письмових пояснень до суду не надала.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 30.09.2020.
Також, вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра".
У судове засідання, призначене на 30.09.2020, з'явився представник позивача та до початку розгляду справи по суті подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач та третя особа у судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За приписами частини 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
При цьому, частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи те, що про дату, час та місце судового розгляду справи учасники справи повідомлялись належним чином, зважаючи на строк розгляду даної справи, встановлений частиною 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_3 , виданим органом №8017 07липня 2020 року, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
В провадженні Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №51010549 з примусового виконання виконавчого напису №95 від 30.01.2015, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" боргу в сумі 2191770,69 грн.
25 червня 2020 року головним державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченком Євгеном Валерійовичем прийнято постанову про арешт коштів боржника №51010549, якою постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 .
13 липня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернулась до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, в якій просила зняти арешт з коштів, накладений постановою про арешт коштів боржника від 25.06.2020, з рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ), який відкритий в АТ КБ "Приватбанк" на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Та закріплені за даним рахунком зарплатну картку № НОМЕР_4 .
До вказаної заяви позивач долучила копію довідки КБ "Приватбанк" від 02.07.2020, згідно якої ОСОБА_1 має в АТ КБ "Приватбанк" картку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_1 ), на яку отримує заробітну плату, а також копію довідки Комунального підприємства "Київський інститут земельних відносин" від 03.07.2020 №20, відповідно до якої заробітна плата виплачується через АТ КБ "Приватбанк" на платіжну картку ОСОБА_1 НОМЕР_6 відповідно до зарплатного проекту підприємства.
Позивач у позовній заяві зазначає, що жодної відповіді на її звернення відповідачем не надано та арешт з зарплатного рахунку не знято.
Не погоджуючись з діями головного державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченка Євгена Валерійовича, які полягають у винесенні постанови про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківському рахунку ( НОМЕР_1 ), який відкритий в АТ КБ "Приватбанк" на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основним законом, що регламентує порядок примусового виконання рішень, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (з наступними змінами і доповненнями, далі по тексту - Закон №1404-VIII).
За приписами статті першої Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів; (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень; і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі по тексту - Закон №1404-VIII ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі по тексту - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Приписи статті 18 Закону №1404-VIII закріплюють, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до статті 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з частиною другою статті 48 Закону №1404-VIII, забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Також, статтею 73 Закону №1404-VIII передбачено, що стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII, не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що державному виконавцю надано повноваження щодо накладення арешту, в тому числі й на кошти, які перебувають на рахунках.
Згідно з частиною першою, абзацами 1, 3 частини другої статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
З аналізу вказаної норми слідує, що державний виконавець має право накласти арешт на кошти боржника після їх виявлення на рахунках. Разом з тим, чинним законодавством передбачено можливість накладення арешту й на кошти боржника на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
Пунктом 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (із змінами) передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Національного Банку України від 21.01.2004 №22, зокрема передбачено, що банк зупиняє видаткові операції по рахунку клієнта у випадку накладення на такий рахунок арешту. При цьому зазначено, що зупинення видаткових операцій має здійснюватися у межах суми, на яку накладено арешт, за винятком випадків, накладення арешту без зазначення такої суми.
Таким чином, наведені положення законодавства не обмежують дії виконавця щодо накладення арешту, оскільки він може бути накладений як на всі кошти, так і на всі рахунки клієнта банку, без зазначення конкретного номера рахунку у банку, що, в свою чергу, не є порушенням прав боржника, як сторони виконавчого провадження.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 68 Закону №1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Отже, такий вид стягнення, як стягнення на заробітну плату, звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, та має бути застосований як крайній захід у разі неможливості отримати борг у інший спосіб.
Як було встановлено судом, 25 червня 2020 року головним державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченком Євгеном Валерійовичем прийнято постанову про арешт коштів боржника №51010549, якою постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 .
При цьому, з довідки АТ КБ "Приватбанк" від 27.07.2020 №5H3P5R6VQME9B6DA вбачається, що на виконання постанови про накладення арешту ВП №51010549 від 25.06.2020 накладено арешт, зокрема, на картковий рахунок № НОМЕР_5 ( НОМЕР_1 ).
Водночас, згідно довідки від 02.07.2020 №HFHE883NB5PV74P7, виданої АТ КБ "Приватбанк", на картку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_1 ) здійснюється виплата заробітної плати ОСОБА_1 .
Вказана обставина також підтверджується випискою з банківського рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ), в якій вказано про виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2019 по 20.07.2020.
Крім того, з наданої довідки Комунального підприємства "Київський інститут земельних відносин" від 03.07.2020 №20 вбачається, що заробітна плата виплачується через АТ КБ "Приватбанк" на платіжну картку ОСОБА_1 НОМЕР_6 відповідно до зарплатного проекту підприємства.
Таким чином, судом встановлено, що картковий рахунок позивача № НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ) в АТ КБ "Приватбанк" є зарплатним, за призначеним - для виплати та отримання позивачем заробітної плати за основним місцем роботи.
Статтею 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 №95, ратифікованої Україною 04.08.1961, заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Частиною 1 статті 115, частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України (із змінами та доповненнями, далі - КЗпП), частиною 3 статті 15, статтею 22, частинами 1, 6 статті 24 Закону України "Про оплату праці" визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 128 КЗпПУ при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.
Проаналізувавши наведені вище норми права, суд приходить до висновку, що зобов'язання із сплати заробітної плати мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, а тому на кошти, цільовим призначенням яких є оплата праці, мають спеціальний (особливий) правовий статус і звернення стягнення на них має відбуватись в рамках особливої правової процедури, в порядку і в розмірах, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1404-VIII виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі-підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Згідно із ч. 4 ст. 7 Закону №1404-VIII підприємства, установи, організації, фізичні особи-підприємці та фізичні особи, зазначені у ч. 1 цієї статті, за заявою стягувача зобов'язані здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника у розмірі, визначеному виконавчим документом, з урахуванням положень ст. 70 цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону №1404-VIII підставою для зняття арешту з майна або його частини державним виконавцем є отримання державним виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто, виконавець знімає арешт з майна боржника на підставі п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону №1404-VIII за наступних обов'язкових умов:
- отримання документального підтвердження про те, що конкретний рахунок має спеціальний режим використання;
- заборона на звернення стягнення, визначена законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону №1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Згідно із ч. 2 ст. 48 Закону №1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.ст. 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
В той же час, при наявності законодавчого обмеження та заборони на стягнення таких коштів, накладення арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що також призводить до порушення конституційних прав громадян.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 70 Закону №1404-VIII із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Накладення арешту на картковий банківський рахунок позивача № НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ) у АТ КБ "ПриватБанк" відповідно до оскаржуваної постанови унеможливлює отримання ОСОБА_1 залишкових коштів від Комунального підприємства "Київський інститут земельних відносин", після стягнення максимально можливої місячної суми 20% із заробітної плати в рахунок погашення заборгованості у виконавчому провадженні №51010549.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.01.2020 у справі №340/1018/19, відповідно до якої зазначено наступне: "Верховний Суд зазначає, що приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року №95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України "Про працю".
Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19. Підстав для відступу від такої позиці під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає".
Відтак, неспівмірний арешт зарплатного банківського рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ), накладений оскаржуваною постановою від 25.06.2020, порушує права позивача в частині вільного розпорядження і володіння нею своєю власністю, на яку згідно із ст. 70 Закону №1404-VIII не може бути звернуто стягнення.
Наведене правове регулювання та встановлені обставини дають підстави для висновку, що дії відповідача були неправомірними, а право позивача порушено, відповідно позовні вимоги є обґрунтованими.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується квитанціями від 23.07.2020 №37546 на суму 840,80 та від 23.07.2020 №37771 на суму 840,80 грн.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 205, 229, 242-246, 250, 255, 268 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії головного державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченка Євгена Валерійовича, які полягають у винесенні постанови про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківському рахунку ( НОМЕР_1 ), який відкритий в АТ КБ "Приватбанк" на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченка Євгена Валерійовича про арешт коштів боржника від 25.06.2020 ВП №51010549 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківському рахунку ( НОМЕР_1 ), який відкритий в АТ КБ "Приватбанк" на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.