21 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/853/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;
за участю представників:
позивача - Волько М.М.,
відповідача - Будник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Шкурдова Л.М.)
від 07.05.2019,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Кравчук Г.А., судді - Коробенко Г.П., Козир Т.П.)
від 09.06.2020,
за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»
до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,
про визнання укладеним договору,
у січні 2019 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання укладеним договору постачання природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (із реквізитами ПАТ «Маріупольгаз») між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ОКП «Донецьктеплокомуненерго» на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 на умовах, які були запропоновані позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору постачання природного газу, обов'язок щодо укладення якого встановлений Законом України «Про ринок природного газу» та постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020, позов задоволено.
Визнано укладеним договір постачання природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (з реквізитами ПАТ «Маріупольгаз») між АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та ОКП «Донецьктеплокомуненерго» на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 на умовах, які були запропоновані позивачем.
10.07.2020 АТ «НАК «Нафтогаз України» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами для скасування судових рішень зазначає застосування господарськими судами ст. 179 ГК України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 4 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Вказує про неврахування постанови Вищого господарського суду України від 12.08.2013 у справі № 5011-48/18572-2012, від 15.04.2008 у справі № 16/187-07-5319, постанови Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № б-222цс14, від 14.01.2002 у справі № 15108/4-20, від 04.04.2006 у справі № 40/270пд та листа Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України». Зазначає, що, оскільки серед способів захисту, встановлених в ст. 16 ЦК України не зазначено такого способу захисту як установлення правовідносин, то визнання договору постачання природного газу укладеним є недопустимим способом захисту у спірних правовідносинах. Стверджує, що чинне законодавство України не містить приписів щодо обов'язку укладення договору постачання природного газу між позивачем і відповідачем та, що типова форма договорів постачання/купівлі-продажу газу відсутня. Вважає, що укладення договору постачання природного газу на минуле є таким, що суперечить п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», однак як вбачається із проекту договору його фактично визнано укладеним вже після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов'язку щодо поставки газу. Вказує, що відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕП № 2496 від 30.09.2015, споживач для укладення договору постачання природного природного газу має надати постачальнику довідку (акт звірки розрахунків) про відсутність простроченої заборгованості за поставлений газ перед діючим постачальником. Проте, зазначений документ не було надано компанії, що є порушенням з боку позивача Правил постачання природного газу, які для нього є обов'язковими. Вважає, що господарські суди дійшли висновку про відсутність заборгованості у позивача за спожитий природний газ перед ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» виключно на підставі копій документів. Стверджує про порушення судами ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» - без задоволення. Посилається на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови було враховано висновок суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах (справа № 910/854/19). Вказує на правомірність обраного ним способу захисту. Вважає, що судами правильно і повно встановлено обставини справи та зроблено правомірний висновок, що укладення спірного договору є обов'язковим для сторін в силу ст. 179 ГК України, Закону України «Про ринок природного газу». Зазначає, що відсутність заборгованості позивача перед ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» за договором постачання природного газу № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018 встановлено також в справі № 910/854/19.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України (за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України ( за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України) з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
У поданій касаційній скарзі відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували ст. 179 ГК України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17.
Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не підтвердилися з огляду на таке.
Судами у справі № 910/853/19 встановлено, що 06.12.2018 відповідач засобами електронного зв'язку направив на адресу позивача проекти договору постачання природного газу (зі строком дії з 01.12.2018 до 30.04.2019), відповідно до якого природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.
21.12.2018 позивач звернувся до відповідача з листом № юр/3155 з проханням укласти договір постачання природного газу.
Відповідач у листі № 26-8330/1.2-18 від 27.12.2018 вказав на відсутність правових підстав для укладення договору та повернув проекти договорів позивачу.
У ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існують правовідносини, в силу яких сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідних правовідносин, а саме - прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст.ст. 3, 6, 12-15, 20 ЦК України), можливо дійти висновку про те, що у разі невизнання особою права на укладення договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
У п. 28 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 зазначено, що звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту «про встановлення господарських правовідносин» відповідно до абз. 11 ч. 2 ст. 20 та ст. 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному ч. 2 ст. 5 ГПК України.
Відповідно до п.п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України від 09.02.1999 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
На момент виникнення спірних правовідносин діяльність відповідача як постачальника природного газу із спеціальними обов'язками у розумінні ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» для виробництва теплової енергії визначена Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018.
Водночас правовідносини у справі № 910/15590/17, на яку посилається скаржник, регулювались Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015, яка втратила чинність 01.04.2017.
Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/853/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17, оскільки один з елементів подібності спірних правовідносин - матеріально-правове регулювання у цих справах є різним, а тому спірні правовідносини не є подібними.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Постанови Вищого господарського суду України від 12.08.2013 у справі № 5011-48/18572-2012, від 15.04.2008 у справі № 16/187-07-5319, постанови Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № б-222цс14, від 14.01.2002 у справі № 15108/4-20, від 04.04.2006 у справі № 40/270пд, на які посилається скаржник, не є тими судовим рішенням, невідповідність висновкам яких щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо посилання відповідач на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 4 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), то необхідно зазначити таке.
Пунктом 4 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015, встановлено, що для укладення договору постачання природного газу споживач має надати постачальнику такі документи: заяву про укладення договору, в якій зазначити свій персональний EIC-код та очікувані об'єми (обсяги) споживання природного газу на період дії договору; належним чином завірену копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт споживача; копії документів на право укладання договору, які посвідчують статус юридичної особи чи фізичної особи - підприємця та уповноваженої особи на підписання договору, та копію документа про взяття на облік у контролюючих органах; довідку (акт звірки розрахунків) про відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений газ перед діючим постачальником за поставлений природний газ, підписану діючим постачальником (за його наявності).
У постанові від 11.02.2020 у справі № 910/854/19 за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до НАК «Нафтогаз України» про визнання укладеним договору, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019, яким позов задоволено та визнано укладеним договір у запропонованій позивачем редакції, посилаючись на Правил № 2496 від 30.09.2015, зазначив, що суди попередніх інстанцій за результатами дослідження наданих сторонами доказів в сукупності з положеннями договору встановили обставини належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором-2, відсутність заборгованості позивача перед ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», вчинення позивачем дій спрямованих на отримання від ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» довідки та акта звірки взаєморозрахунків, неправомірності відмови НАК «Нафтогаз України» в укладенні договору з підстав ненадання вказаних довідки або акта звірки розрахунків. На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанції повно встановили всі істотні обставини справи, надали їм належну правову оцінку та правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, суд касаційної інстанції у справі № 910/854/19 вказав, що відсутність довідки (акт звірки розрахунків) про відсутність у споживача заборгованості за поставлений газ перед діючим постачальником не є підставою для відмови постачальника в укладенні договору постачання природного газу за наявності первинних документів, якими підтверджується відсутність у споживача заборгованості перед діючим постачальником, який безпідставно не надає відповідну довідку.
Як встановлено судами у цій справі, листом № юр/3155 від 21.12.2018 позивач звернувся до відповідача з проханням укласти договір на постачання природного газу, в якому, серед іншого, зазначив, що з ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» було укладено договір на постачання природного газу № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018, за яким позивачем придбано газ для власних потреб в обсязі 50, 865 тис.куб.м. У листі зазначив, що позивач здійснив оплату за поставлений природний газ в повному обсязі та надіслав на адресу ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» підписану з його боку додаткову угоду про повне належне виконання договору та його припинення разом з актом звірки взаєморозрахунків, але на теперішній час контрагент так і не підписав та не повернув відповідні документи (а.с. 23, т. 1).
До вищевказаного листа позивачем було додано копію договору постачання природного газу № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018 з ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», копію акту приймання-передачі на обсяг газу 50,865 тис.куб.м., копію рахунку з ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» на оплату № ПГ-С/18-18/11-16/1 від 23.11.2018 на суму 651 074, 04 грн, копію листа № юр/3063 від 14.12.2018 з додатками на адресу ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», а також копії платіжних доручень про проведену оплату за договором № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018.
Листом № 26-8330/1.2-18 від 27.12.2018 відповідач повідомив позивача про те, що станом на 26.12.2018 позивачем не надано письмову довідку або акт звірки розрахунків від ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», що підтверджували б відсутність простроченої заборгованості підприємства за поставлений природний газ. У зв'язку з цим відповідач не має правових підстав укласти договори постачання природного газу та повернув проекти договорів без розгляду.
Оцінивши надані позивачем докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суди у справі № 910/853/19 дійшли висновку, що позивач довів первинними документами відсутність заборгованості перед ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» за договором № ПГ-С/18-011/16 від 06.11.2018, а відповідач, за наявності первинних документів про відсутність заборгованості (платіжні доручення), неправомірно відмовив позивачу в укладенні договору з підстав ненадання вищевказаних довідки або акта.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Оскільки Верховним Судом було викладено висновок про те, що відсутність довідки (акт звірки розрахунків) про відсутність заборгованості споживача за договором постачання природного газу, за наявності первинних документів, якими підтверджується виконання зобов'язань за цим договором, не може бути підставою для відмови в укладенні договору постачання природного газу і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, то колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу закриває касаційне провадження у справі № 910/853/19 за касаційною скаргою АТ «Національна
акціонерна компанія «Нафтогаз України», в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, а саме ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження у справі № 910/853/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 07 травня 2019 року та постановою Північного апеляційного господарського суду від 09 червня 2020 року, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Н. Губенко
О. Кролевець