20 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/13356/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Ткаченка О. О. (в порядку самопредставництва),
відповідача-1 - Онищенко Т. О. (адвокат),
відповідачів - не з'явилися,
прокуратури - Савицької О. В. (за посвідченням від 14.01.2020 № 054820),
розглянув касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 (суддя Привалов А. І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 (головуючий - Тищенко А. І., судді Михальська Ю. Б., Разіна Т. І.) у справі
за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп",
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест",
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та повернення земельної ділянки.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У серпні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київська міськрада, Київрада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" (далі - ТОВ "Преско-В", Товариство), Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп" (далі - ТОВ "Авалон Комерц Груп") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" (далі - ТОВ "Аурум Інвест") про: 1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011 (далі - договір купівлі-продажу від 29.12.2011), а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 264,70 м2 по вул. Лісківській, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києва (далі - спірне нерухоме майно, спірний об'єкт), укладеного між ТОВ "Преско-В" і ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідченого 29.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого у реєстрі за № 8370; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015 (далі - договір купівлі-продажу від 25.07.2015, оспорюваний договір), укладеного між ТОВ "Авалон Комерц Груп" і ТОВ "Аурум Інвест", посвідченого 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I. A. та зареєстрованого у реєстрі за № 823; 3) зобов'язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міськраді земельну ділянку площею 507 м2 по вул. Лісківській, 9б/22 у Деснянському районі м. Києва (код ділянки 62:077:0108) (далі - спірна земельна ділянка), привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, посилаючись на положення статей 16, 203, 215, 216, 236, 261, 267, 319, 321, 375, 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 116, 152, 153, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42015100030000066 від 28.04.2015, відкритому за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом використання завідомо підробленого документу, встановлено, що на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, державним реєстратором Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" Коломієць О. Г. 07.07.2011 прийнято рішення про державну реєстрацію за Товариством права власності на спірне нерухоме майно, тоді як відповідно до листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 05.03.2015 № 411/15-вих, справа № 2-366/08 розглядалася за позовом ОСОБА_2 до Рудківської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок, земельні ділянки та грошові вклади (рішення від 09.09.2008), у зв'язку з чим відсутня підстава для державної реєстрації за ТОВ "Преско-В" права власності на спірний об'єкт; 2) спірний об'єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності за ТОВ "Преско-В", є самочинним, оскільки: Київрада не приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки Товариству та іншим особам, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками та надають право на виконання підготовчих і будівельних робіт по АДРЕСА_1 , не видавалися та не реєструвалися, за вказаною адресою не приймалися в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалася та до містобудівного кадастру не вносилася; 3) таким чином, ТОВ "Преско-В" самовільно зайняло спірну земельну ділянку і набуло право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості незаконно та не мало права його відчужувати; 4) строк позовної давності пропущено з поважних причин і підлягає поновленню, позаяк Київрада не була стороною у цивільній справі № 2-366/08 та про виявлені порушення позивачу стало відомо у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42015100030000066 від 28.04.2015 за частиною 4 статті 358 КК України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (суддя Привалов А. І.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 (головуючий - Коротун О. М., судді Сулім В. В., Майданевич А. Г.) та постановою Верховного Суду від 22.02.2018 (головуючий - Кушнір І. В., судді Краснов Є. В., Мачульський Г. М.), залишено без розгляду позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.12.2011.
Ухвала аргументована тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва є справа № 910/18113/15 (яка існувала на момент порушення провадження у справі №910/13356/17) з господарського спору між тими ж сторонами (у справі № 910/18113/15 та у цій справі позивачем є Київська міськрада, а відповідачами за вимогою про визнання недійсним зазначеного договору - ТОВ "Преско-В" і ТОВ "Авалон Комерц Груп"), про той же предмет (визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.12.2011) і з тих же підстав (спірне нерухоме майно є самочинно збудованим і право власності на нього зареєстровано за підробленим рішенням суду).
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015 і зобов'язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київраді спірну земельну ділянку відмовлено повністю.
5. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 203, 215, 216, 228, 261, 321, 328, 331, 376, 386 ЦК України, статей 152, 212 ЗК України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952), статей 4, 73, 74, 77, 79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) прокурор належними і допустимими доказами не довів факту самовільного зайняття Товариством спірної земельної ділянки, оскільки на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2015 її користувачем є ТОВ "Аурум Інвест", яке не здійснювало будівництва спірного нерухомого майна, є його правомірним набувачем та самовільно не займало земельну ділянку, у зв'язку з чим вимога прокурора про зобов'язання саме ТОВ "Аурум Інвест" привести спірну земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд є безпідставною і такою, що пред'явлена до неналежного відповідача; 2) лист, на який посилається прокурор (як і обліково-статистична картка), не є належним та допустимим доказом підроблення судових рішень у цивільній справі № 2-366/08, оскільки підроблення таких рішень може доводитися засобами доказування, зокрема вироком у рамках кримінального провадження (аналогічна правова позиція зазначена у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2017 у справі № 910/15988/16), відтак прокурором належними доказами не доведено як обставин у частині неіснування (підроблення) рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 у справі № 2-366/08 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08, так і обставин незаконності набуття Товариством права власності на спірне майно та його подальшого відчуження; 3) відсутність порушення інтересів держави в особі Київської міськради зі сторони відповідачів зумовлює незастосування позовної давності та наслідків її спливу за заявою ТОВ "Преско-В".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій положень статей 116, 125, 126, 152, 212 ЗК України, статей 215, 216, 236, 228, 331, 375, 376 ЦК України і статей 73, 77, 78, 79, 86 ГПК України, наголошуючи, що: 1) прокурор у рамках цієї господарської справи не доводить факт підробки судового рішення у цивільній справі, а підтверджує факт його неіснування (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 за участю тих самих сторін); 2) ТОВ "Преско-В" не набуло право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 навіть у разі його наявності, позаяк спірний об'єкт було збудовано на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети (Київрада не приймала рішень щодо передачі спірної земельної ділянки для будівництва нежитлової будівлі по вул. Лісківскій, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києва), та з порушеннями містобудівного законодавства, як наслідок, спірне нерухоме майно не могло бути відчужено Товариством на користь ТОВ "Авалон Комерц Груп", а в подальшому за оспорюваним договором на користь ТОВ "Аурум Інвест"; 3) наразі ТОВ "Аурум Інвест" використовує спірну земельну ділянку без оформлення правовстановлюючих документів для експлуатації самочинно збудованого нерухомого майна, чим порушує права територіальної громади міста Києва, а тому саме вказане товариство має виступати відповідачем за позовною вимогою про повернення земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. ТОВ "Преско-В" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, а також зазначає про непідтвердження прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Київради у господарському суді, що зумовлено недоведеністю бездіяльності Київради щодо захисту інтересів територіальної громади м. Києва, як власника спірної земельної ділянки, та відсутністю перевірки судами попередніх інстанцій підстав і повноважень прокурора звертатися з відповідним позовом.
19.10.2020 ТОВ "Преско-В" подало клопотання про приєднання доказів, зокрема висновку судово-почеркознавчої експертизи від 27.08.2020 № 207-209/20-32 та висновку судово-технічної експертизи документів від 22.10.2019 №17165/19-33/27696/19-33, призначених Північним апеляційним господарським судом у рамках розгляду справи № 910/15989/16, зазначаючи, що Товариство не могло надати такі докази під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 (головуючий - Кушнір І. В., судді Краснов Є. В., Мачульський Г. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора міста Києва (подана 08.05.2019) на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 910/13356/17 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.07.2019.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2019 зупинено касаційне провадження у справі № 910/13356/17 до перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справі № 587/430/16-ц.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.10.2019 поновлено касаційне провадження у справі № 910/13356/17 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 31.10.2019.
10. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 28.10.2019 у зв'язку з відпусткою судді Мачульського Г. М. у справі № 910/13356/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий - Кушнір І. В., судді Краснов Є. В., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2019 зупинено касаційне провадження у справі № 910/13356/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.07.2020 у зв'язку з відпусткою судді Чумака Ю. Я. у справі № 910/13356/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий - Кушнір І. В., судді Краснов Є. В., Мачульський Г. М.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2020 поновлено провадження за касаційною скаргою заступника прокурора міста Києва у справі № 910/13356/17 у зв'язку з офіційним оприлюдненням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та призначено справу № 910/13356/17 до розгляду в судовому засіданні на 23.09.2020.
11. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.09.2020 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 15.09.2020 про відставку судді Кушніра І. В. у справі № 910/13356/17 визначено колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Пільков К. М.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 прийнято до розгляду касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 910/13356/17 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 20.10.2020.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12. На підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна державний реєстратор Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" прийняв рішення від 07.07.2011 про державну реєстрацію за Товариством права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 264,70 м2, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лісківська, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києва.
13. 29.12.2011 між ТОВ "Преско-В" (продавець) та ТОВ "Авалон Комерц Груп" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого нежитлову будівлю торгівельного призначення площею 264,70 м2, що розташована на земельній ділянці площею 506,76 м2, кадастровий номер 8000000000:62:077:0108, за адресою: м. Київ, вул. Лісківська, 9-б/22, і належить ТОВ "Преско-В" на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010, було відчужено на користь ТОВ "Авалон Комерц Груп" за ціною 108810 грн.
14. 25.07.2015 між ТОВ "Авалон Комерц Груп" (продавець) та ТОВ "Аурум Інвест" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого спірне нерухоме майно було відчужено на користь ТОВ "Аурум Інвест".
15. Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу від 25.07.2015 передбачено, що відчужуваний об'єкт нерухомого майна по вул. Лісківській 9-б/22 в м. Києві, належить ТОВ "Преско-В" на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого за № 8370, та відповідно до статті 3 Закону України № 1952 право власності продавця на вказане вище нерухоме майно зареєстровано державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Малишевим М. С. 14.03.2013, номер запису про право власності 404516, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно і реєстрацію права власності, виданого 21.03.2013, індексний номер витягу: 1454369. Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці загальною площею 506,76 м2, кадастровий номер 8000000000:62:077:0108.
16. Право власності ТОВ "Аурум Інвест" на спірний об'єкт підтверджується інформаційною довідкою від 14.07.2017 № 91969013 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
17. Листом голови Гребінківського районного суду Полтавської області повідомлено прокурора, що справа № 2-366/08 розглядалася Гребінківським районним судом Полтавської області за позовом ОСОБА_2 до Рудківської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на майно (рішення від 09.09.2008), а не за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на майно.
18. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, судові рішення в цивільній справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, не обліковуються.
19. Київською місцевою прокуратурою № 3 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 42015100030000066 від 28.04.2015 за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України за фактом використання завідомо підробленого документу.
Позиція Верховного Суду
20. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України (в редакції, чинній до 08.02.2020) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
22. Згідно зі статтею 2 Закону України № 1952 (в редакції, чинній на час державної реєстрації права власності ТОВ "Преско-В" на спірний об'єкт) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
23. Державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, тому не можна ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
24. Відповідно до статті 328 ЦК України (в редакції, чинній до 28.11.2019) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
25. Статтею 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
26. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
27. Дійсно, преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
28. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 910/14328/17 (за участю тих самих сторін), залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2019, встановлено факт, що має істотне значення та не підлягає повторному доказуванню під час вирішення цього спору, а саме відсутність прийняття рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, на підставі якого 07.07.2011 було зареєстровано за Товариством право власності на спірне нерухоме майно.
29. За умов відсутності у ТОВ "Преско-В" права власності на нежитлову будівлю ані Товариство, ані інші особи, яким це право власності було передано, не могли розпоряджатися спірним майном, зокрема шляхом продажу третім особам (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 та від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин за участю тих самих сторін).
30. Наведеним повністю спростовується покладений в основу оскаржуваних рішення та постанови висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність прокурором належними доказами обставин у частині: 1) неіснування (підроблення) рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 у справі № 2-366/08 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08; 2) незаконності набуття Товариством права власності на спірне майно та його подальшого відчуження; 3) незаконного заволодіння ТОВ "Аурум Інвест" спірним нерухомим майном внаслідок його придбання у особи, яка не є власником.
Викладене, у свою чергу, не виключає наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015, укладеного за результатами державної реєстрації права власності за ТОВ "Преско-В" (як первісним набувачем) на спірний об'єкт на підставі неіснуючого судового рішення та подальшого відчуження спірного майна за договором купівлі-продажу від 29.12.2011 з порушенням вимог статті 658 ЦК України.
Зазначене узгоджується з положеннями частини 4 статті 300 ГПК України (в редакції, чинній до 08.02.2020), відповідно до яких суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
31. Колегія суддів вважає помилковим посилання судів першої та апеляційної інстанцій в обґрунтування своїх висновків на викладену в постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2017 у справі № 910/15988/16 правову позицію про те, що підроблення судових рішень може доводитися засобами доказування у рамках кримінального провадження, зокрема вироком суду, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19).
32. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України.
33. Частиною 1 статті 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
34. Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
35. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
36. Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
37. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
38. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
39. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
40. У порушення вимог статей 86, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не спростовано доводи прокурора про те, що Київрада не приймала рішень про передачу ТОВ "Преско-В" або іншим особам земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:077:0108, розташованої по вул. Лісківській, 9-б/22 у Деснянському районі м. Києва, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками і надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт за вказаною адресою, не видавалися та не реєструвалися, в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти не приймалися, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалася та до містобудівного кадастру не вносилася.
41. Адже відсутність у матеріалах справи доказів належного оформлення за ТОВ "Преско-В" речового права на спірну земельну ділянку, доказів отримання ним відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту може свідчити про те, що спірна нежитлова будівля є об'єктом самочинного будівництва та, як наслідок, спростовувати висновок судів про те, що користувачем спірної земельної ділянки є ТОВ "Аурум Інвест" на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2015.
42. Крім того судами не відхилено належним чином твердження скаржника про те, що наразі ТОВ "Аурум Інвест" використовує спірну земельну ділянку без оформлення правовстановлюючих документів для експлуатації самочинно збудованого нерухомого майна, чим порушує права територіальної громади міста Києва, а тому саме вказане товариство має виступати відповідачем за позовною вимогою про повернення земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
Зазначені доводи не суперечать положенням статті 212 ЗК України, зі змісту якої вбачається, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам від фактичних користувачів ними, тоді як викладені вище обставини ймовірної недійсності договору купівлі-продажу від 25.07.2015 як укладеного з порушенням вимог статті 658 ЦК України, можуть свідчити про те, що саме ТОВ "Аурум Інвест" на цей час самовільно займає спірну земельну ділянку.
43. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного суду про недоведеність прокурором належними і допустимими доказами факту самовільного зайняття Товариством спірної земельної ділянки, оскільки на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2015 її користувачем є ТОВ "Аурум Інвест", яке не здійснювало будівництва спірного нерухомого майна, є його правомірним набувачем та самовільно не займало земельну ділянку, у зв'язку з чим вимога прокурора про зобов'язання саме ТОВ "Аурум Інвест" привести спірну земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд є безпідставною і такою, що пред'явлена до неналежного відповідача.
44. Разом з тим з матеріалів справи вбачається подання прокурором клопотання поважними причин пропуску Київрадою строку позовної давності, а Товариством, навпаки, заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
45. Водночас, обставини щодо початку перебігу строку позовної давності, моменту його закінчення, визнання поважними причин пропуску Київрадою строку позовної давності судом першої інстанції не досліджувалися з огляду на помилкову відмову в позові з мотивів його необґрунтованості (з підстав недоведеності порушення прав Київради відповідачами), а відтак, підлягають достовірному з'ясуванню при новому розгляді справи, оскільки в силу імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
46. При цьому касаційна інстанція зауважує, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
47. Разом з тим, з метою розмежування позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2015, до якої за загальним правилом можуть застосовуватися наслідки спливу позовної давності, та позовної вимоги про зобов'язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київраді спірну земельну ділянку з її приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, яка (вимога) за своєю процесуально-правовою природою є негаторним позовом, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу судів попередніх інстанцій на таке.
48. Ураховуючи положення статті 391 ЦК України і частини 2 статті 152 ЗК України, слід зазначити, що допоки держава або відповідна територіальна громада є власником земельної ділянки, вона (в особі відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування) не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією земельною ділянкою, зокрема шляхом знесення самочинно збудованих на ній будинків, будівель і споруд. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
49. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника) (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16).
Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення (наведену правову позицію викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
50. Відповідно до підпункту "а" пункту 3 частини 1 статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.
Так, ТОВ "Преско-В" у відзиві на позов та у відзиві на касаційну скаргу зазначає про непідтвердження прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Київради у господарському суді, що зумовлено недоведеністю бездіяльності Київради щодо захисту інтересів територіальної громади м. Києва, як власника спірної земельної ділянки, та відсутністю перевірки судами попередніх інстанцій підстав і повноважень прокурора звертатися з відповідним позовом.
51. Колегія суддів вважає, що всупереч вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" і статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не надано оцінки та не відхилено зазначені істотні доводи Товариства з огляду на таке.
52. Зазначаючи про наявність підстав для звернення до суду з позовом з метою захисту інтересів держави, прокурор посилався лише на невжиття Київською міськрадою заходів цивільно-правового реагування щодо повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді.
53. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Зазначена норма Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
54. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
55. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
56. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (наведену правову позицію викладено у пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
57. Відповідно до частини 1 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами 2 або 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
Схожі процесуальні положення містяться у частинах 3, 4 статті 53 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).
58. Системне тлумачення положень частини 1 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), частин 3-5 статті 53 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
59. Водночас тлумачення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
60. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
61. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
62. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
63. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
64. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18).
65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.".
66. Отже, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення в повному обсязі. Такий висновок не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.
67. З огляду на викладене, касаційна інстанція не здійснює перевірку обґрунтованості доводів Товариства, викладених у відзиві на касаційну скаргу, оскільки достовірне з'ясування фактичних обставин справи виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути здійснено під час нового розгляду справи.
68. Верховний Суд також не бере до уваги клопотання ТОВ "Преско-В" від 19.10.2020 про приєднання доказів, зокрема висновку судово-почеркознавчої експертизи від 27.08.2020 № 207-209/20-32 та висновку судово-технічної експертизи документів від 22.10.2019 №17165/19-33/27696/19-33, призначених Північним апеляційним господарським судом у рамках розгляду справи № 910/15989/16, які (докази) Товариство не могло надати під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
69. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
70. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають положенням статей 74, 86, 236, 269 ГПК України.
71. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
72. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (в редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
73. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
74. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, колегія суддів вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Розподіл судових витрат
75. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 910/13356/17 скасувати.
Справу № 910/13356/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
К. М. Пільков