18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
07 жовтня 2020 року Черкаси справа № 925/500/20
Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Вініченко О.Б.
за участю представників:
від позивача Служавий Є.І., за довіреністю (приймає участь в режимі відеоконференції),
від відповідача Глущик Д.А., за довіреністю,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ»
про визнання недійсним договору поставки,
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» звернулось у Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ», у якому просить суд визнати недійсним договір поставки від 04.03.2019 №Д-ТО-19-01044, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ» та відшкодування судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, у попереднього директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» Лупир Б.І. були відсутні повноваження на укладання договору поставки №Д-ТО-19-01044 від 04.03.2019 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ». Згідно з положеннями пункту 8.5 Статуту виключною компетенцією Зборів є, зокрема: ї) встановлення граничної суми, понад яку директор товариства не може укладати угоди від імені товариства без письмової згоди на укладання цих договорів (угод) Зборами засновників; й) надання згоди на укладення договорів (угод) товариства на суму, що перевищує гранично встановлену відповідним рішенням Зборів засновників (п. 8.5 (ї).
Відповідно до пункту 9.10 Статуту директор не має права без письмової згоди загальних зборів учасників товариства укладати угоди на суму, яка перевищує гранично встановлену відповідно підпункту ї пункту 8.5 Статуту, а також укладати угоди, передбачені підпунктами й, к, л пункту 8.5 цього Статуту.
За доводами позивача Протоколом №7 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» від 19.11.2018, встановлено граничну суму, понад яку директор товариства не може укладати угоди від імені товариства без письмової згоди Загальних зборів учасників Товариства на укладання цих договорів - в розмірі 100000,00 грн.
Тобто, у колишнього директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» Лупир Б.І. не було повноважень для укладання оскаржуваного договору поставки. Позивач посилається на статтю 44 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції на час підписання договору поставки), згідно з якою Статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Позивач стверджує, що вказаний договір суперечить вимогам статті 203, та статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки у попереднього директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» були відсутні повноваження на укладання договору поставки №Д-ТО-19-01044 від 04.03.2019 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ», а тому вказаний договір позивач просить суд визнати недійсним. Вказані обставини й стали причиною звернення позивача до суду.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28.04.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху надати суду докази надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів та докази сплати судового збору до Державного бюджету України у сумі 2102,00 грн або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
15.05.2020 позивач направив до суду заяву про усунення недоліків, додавши докази сплати судового збору, платіжне доручення №906 від 07.05.2020 та докази надіслання відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.05.2020 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Встановлено відповідачам строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву та усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
09.06.2020 відповідач подав до суду відзив від 09.06.2020 №09/06/20 на позовну заяву, у якому в задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. Відповідач вважає, що поданням даного позову позивач зловживає своїми процесуальними правами задля затягування процесу стягнення заборгованості та з метою уникнення відповідальності за порушення умов договору, оскільки позивач отримав товар за договором та здійснював платежі на рахунок відповідача, що свідчить про схвалення договору.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.06.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено.
У підготовчому засіданні 11.08.2020 оголошено перерву до 11:00 03.09.2020.
26.08.2020 позивач подав до суду відповідь від 21.08.2020 на відзив, у якій просить визнати недійсним договір поставки, оскільки відповідач був обізнаний із статутом позивача, у тому числі із його пунктами 8.1, 8.5, 9.10 та міг би пересвідчитись у відсутності повноважень у особи, яка підписала спірний договір. Натомість відповідач знехтував усіма зазначеними обставинами та підписав спірний договір, а тому не може знімати з себе відповідальність за це та стверджувати про відсутність підстав для визнання правочину недійсним. Крім того, позивач не вчиняв жодних дій по схваленню спірного правочину.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.09.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, суд
04.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ» (постачальником - відповідач у справі), в особі директора Полтавець А.В., що діє на підставі Статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» (покупцем - позивач по справі), в особі Лупир Б.І., що діє на підставі Статуту, було укладено договір поставки №Д-ТО-19-01044 (а.с. 4-12), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити товар.
Сторони домовились, що товар поставляється партіями. Найменування, асортимент, ціна та кількість товару в кожній партії визначаються сторонами в окремих специфікаціях до цього договору, що є його невід'ємними частинами (пункт 2.2 договору).
На кожну окрему партію товару сторони складають окрему Специфікацію (пункт 2.4 договору).
Ціна товару визначається у Специфікаціях. Загальна вартість товару, що поставляється по цьому договору (сума договору) визначається на підставі всіх специфікацій до цього договору, складених протягом терміну його дії (пункти 3.1-3.2 договору).
Згідно з пунктом 4.3 договору якщо сторони не погодять інших строків оплати, покупець зобов'язаний оплатити поставлений йому товар протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки товару.
Якщо сторони не погодять іншого, постачальник поставляє товар по цьому договору на умовах EXW - склад постачальника за адресою: Черкаська область, Шполянський район, с. Лебедин, вул. Заводська, 17 (Інкотермс), шляхом надання товару в розпорядження покупця (пункт 5.1 договору).
Відповідно до положень пункту 14.8 договору покупець на письмову вимогу постачальника, зобов'язаний надати копії наступних документів, зокрема: копію довіреності про надання повноважень на укладання цього договору, засвідчену повноважною особою та печаткою юридичної особи, а разі нотаріально засвідчення підпису в довіреності - копія має бути засвідчена нотаріально (підпункт 14.8.4 договору); копію Статуту юридичної особи, засвідчену повноважною особою та печаткою юридичної особи, а разі нотаріально засвідчення підписів в статуті - копія має бути засвідчена нотаріально (підпункт 14.8.5 договору); засвідчену нотаріально копію протоколу (рішення) вищого органу управління юридичної особи про укладення цього договору та надання відповідних повноважень, підписи в якому нотаріально засвідчені (підпункт 14.8.6 договору).
Відповідно до пункту 12.1 договору, він набирає чинності з моменту його укладення сторонами, дата якого зазначена в преамбулі договору, та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині невиконаних зобов'язань, які виникли протягом дії цього договору, до повного їх виконання сторонами.
На виконання умов договору між сторонами договору були підписані Специфікація №1 від 04.03.2019 про отримання насіння кукурудзи на суму 707400,00 грн (а.с. 13) та Специфікація №2 від 04.03.2019 про отримання насіння кукурудзи на суму 1139413,91 грн (а.с. 14).
Згідно з Специфікацією №1 відповідач поставив, а позивач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними: №7483 від 11.04.2019 на суму 141480,00 грн (а.с. 58); №7485 від 11.04.2019 на суму 565920,00 грн (а.с. 59).
Згідно з Специфікацією №2 відповідач поставив, а позивач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними: №8298 від 22.04.2019 на суму 902233,33 грн (а.с. 62); №8296 від 22.04.2019 на суму 231835,68 грн (а.с. 63).
За отриманий товар позивач здійснив часткову оплату поставленого товару, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.04.2019 №50 на суму 141480,00 грн (а.с. 60) та від 16.04.2019 №75 на суму 231835,68 грн (а.с. 64).
Як зазначає позивач, ознайомившись із вказаним договором поставки, виникла потреба звернутися до суду для захисту порушених прав шляхом визнання цього договору недійсним.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним договору, який був укладений між сторонами у справі.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем та відповідачем укладений договір поставки від 04.03.2019 №Д-ТО-19-01044, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити поставку позивачу товару - насіння кукурудзи на суму 1846813,91 грн (згідно зі Специфікаціями №1, №2).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).
Як вбачається із змісту спірного договору, від імені позивача договір підписаний Лупир Б.І., від імені відповідача - директором Полтавець А.В. Підписи Лупир Б.І. та Полтавець А.В. скріплені печатками сторін. У пункті 14.11 договору визначено, що сторони гарантують, що особи, які підписали договір є повноважними та наділені необхідними правами на підписання таких договорів.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, розраховуючи на доброчесність контрагента не надсилав позивачу письмову вимогу про надання документів, а позивач не надавав їх відповідачеві. Інформацію про наявність обмежень у повноваженнях директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» не було відображено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тому відповідачу не було відомо про відсутність у директора повноважень на підписання договору. Крім того у пункті 14.8 договору не передбачено обов'язку постачальника щодо отримання документів, у тому числі і щодо повноважень керівника юридичної особи, отже, наведене є лише правом постачальника.
Згідно з положеннями пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема відомості про керівника юридичної особи та дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
У відповідності до частин 1, 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідно у даному випадку позивачем не можуть бути використані у спорі з відповідачем аргументи щодо наявності у позивача на момент укладання спірного договору обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з положеннями частини 4 статті 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Отже, у відповідності до чинного законодавства порушення органами юридичної особи своїх обов'язків щодо представництва є підставою для стягнення збитків з відповідних осіб, а не підставою для недійсності договору, який виконувався сторонами (був схвалений) укладеного такими особами від імені юридичної особи.
Крім того, згідно з приписами статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). тобто, настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.) (пункт 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Як вбачається з наданих відповідачем доказів, на виконання оспорюваного договору відповідач поставив, а позивач прийняв товар, який визначений у Специфікаціях до договору, що підтверджується наданими видатковими накладними.
Також, як свідчать матеріали справи позивач здійснив часткову оплату поставленого товару, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.04.2019 №50 на суму 141480,00 грн (а.с. 60) та від 16.04.2019 №75 на суму 231835,68 грн (а.с. 64).
Отже, у даному випадку, крім іншого мало місце вчинення позивачем дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання), що унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
Крім того, як вбачається з пункту 3.3 Статуту позивача, у відповідності з основним предметом і цілями діяльності товариство здійснює, зокрема, виробництво (вирощування) сільськогосподарської продукції, переробка сільськогосподарської продукції, збут та реалізація сільськогосподарської продукції, роздрібна торгівля продовольчими товарами, оптова та роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, у тому числі торгівля сільськогосподарською продукцією.
Передбачений договором товар прийнятий позивачем більше року (у квітні минулого року) і згідно з Специфікаціями та видатковими накладними цей товар є насінням кукурудзи, що передбачає його використання саме з метою вирощування чи продажу для цієї мети у 2019 році. Крім того, звернення позивача з цим позовом до суду збіглося у часі з моментом звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ» до постійно діючого третейського суду при Корпорації «Радник» з позовом до Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» про стягнення заборгованості за оспорюваним договором, що свідчить про намагання позивача ухилитися від виконання своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що хоча директор позивача і діяв з перевищенням визначених у Статуті товариства повноважень, проте наступні дії товариства свідчать про виконання оспорюваного договору крім того, відсутність будь-яких негативних наслідків для позивача, пов'язаних з виконанням договору свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним договору поставки від 04.03.2019 №Д-ТО-19-01044, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «БЕРЕГИНЯ-АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ», тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, сплачений позивачем за подання позову судовий збір покладається на позивача та йому не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене 22.10.2020.
Суддя О.І.Кучеренко