Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2347/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовомПриватного акціонерного товариства "ЮНІКОН", 49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276
доДержавного підприємства "Завод "Електроважмаш", 61089, пр. Московський, 299, код 00213121
про стягнення 2 067 920,12 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - Дмитрієва І,В. за дов.
Приватне акціонерне товариство "ЮНІКОН" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ДП "Завод "Електроважмаш" 1 668 519,24 грн заборгованості за договором поставки №238-10/689-ВК від 14.11.2019, 83 425,96 грн пені, 5 492,96 грн 1% річних, 16 263,20 грн втрат від інфляції та судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи.
Ухвалою суду від 28.07.2020 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.
17.08.2020 від позивача, засобами поштового зв'язку, надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. №18861) згідно якої позивач просить додатково стягнути заборгованість за товар поставлений 01.06.2020 за договором поставки №238-10/689-ВК від 14.11.2019 в розмірі 291 226,92 грн. та нараховані на цю заборгованість пеню, річні та інфляційні.
Таким чином, позивач збільшуючи свої позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача 2 067 920,12 грн з яких: 1 959 746,16 грн заборгованості за договором поставки №238-10/689-ВК від 14.11.2019, 86 338,23 грн пені, 5 572,53 грн 1% річних, 16 263,20 грн втрат від інфляції та судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи.
Ухвалою суду від 17.08.2020 було прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог та продовжено розгляд справи з її урахуванням.
Представники сторін в підготовче засідання не з'явилися.
Позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. №3292 від 07.09.2020) про розгляд справи без участі представника позивача.
Ухвалою суду від 07.09.2020 було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
Відповідачем надані відзив на позовну заяву (вх. №19185 від 19.08.2020) та відзив на заяву про збільшення позовних вимог (вх. №20281 від 03.09.2020) в яких не заперечує наявності заборгованості перед позивачаем по оплаті за отриманий товар. При цьому, відповідач зазначає, що позивачем невірно здійснені нарахування пені та річних. також, відповідач у своїх запереченнях просить суд зменшити суму штрафних санкцій до 5% та відмовити позивачу у відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №20036 від 01.09.2020) та відповідь на відзив на заяву про збільшення позовних вимог (вх. №21444 від 16.09.2020) згідно яких зазначає, що штрафні санкції були заявлені позивачем не за весь період нарахування, а лише у розмірі 5% від суми договору, також, позивач заперечує проти зменшення штрафних санкцій.
Відповідачем надані заперечення на відповідь на відзив (вх. №21503 від 17.09.2020).
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 19.10.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
Між сторонамаи було укладено Договір № 238-10/689-ВК від 14.11.2019 року (далі за текстом - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору Позивач взяв на себе зобов'язання поставити у власність Відповідача продукцію, зазначену в Специфікаціях, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити таку продукцію.
Згідно п. 1.2. Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 р. № 1749, зазначаються у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 1.3. Договору встановлено, що замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено Відповідачем у формі листа, який включає в себе найменування, кількості та термін поставки продукції.
У відповідно до п. 2.1. Договору Позивач здійснює поставку продукції Відповідачу протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання письмової заявки Позивачем, згідно п. 1.3. Договору.
У пункті 2.4. Договору сторони погодили, що право власності на продукцію переходить до Відповідача з моменту її фактичної поставки від Позивача.
Умови оплати продукції сторони погодили у розділах 4 Договору.
Так, відповідно до п. 4.1. Договору Відповідач здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції та прийняття її за кількістю та якістю.
Також у пункті 4.2. Договору сторони визначили, що при відвантаженні продукції Позивач надає Відповідачу наступні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру, та товарно-транспорту накладну.
Відповідно до п. 5.1. Договору Відповідача зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах Договору.
Так, з наданих суду доказів, вбачається, що, на виконання умов Договору, Позивач здійснив поставку продукції Відповідачу по видатковим та товарно-транспортним накладним, а саме:
- ЮБл0000003 від 14.11.2019 на суму 218 173,08 грн.
- ЮБл0000008 від 25.11.2019 на суму 482 374,10 грн.
- ЮБл0000003 від 25.02.2020 на суму 402 205,68 грн.
- ЮБл0000002 від 12.03.2020 на суму 351 022,54 грн.
- ЮБл0000005 від 27.03.2020 на суму 214 743,84 грн.
- ЮБл0000002 від 01.06.2020 на суму 291 226,92 грн.
Таким чином, Позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 959 746,16 грн.
Вартість товару у встановлені договором строки Відповідачем оплачено не було.
Данні обставини та розмір заборгованості не оспорюється Відповідачем.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідачем не оспорено вказану заборгованість, відзиву на позовну заяву не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів погашення заборгованості не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 959 746,16 грн основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 9.5. Договору, сторонами встановлено розмір процентів, а саме, за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляційних втрат.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України, а тому у суду вважає безпідставними заперечення відповідача щодо обмеження нарахування річних 6 місяцями.
Також, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Враховуючи не виконання зобов'язань Відповідачем у строки, що встановлені договором, вимога Позивача про сплату суми інфляційних втрат та 1% річних за прострочення виконання оплати є правом Позивача на отримання суми індексації несвоєчасно оплаченого боргу та 1% річних за користування Відповідачем грошовими коштами Позивача.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 1% річних - 5 572,53 грн та інфляційних втрат - 16 263,20 грн за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 86 338,23 грн пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо необхідності нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки.
Пунктом 9.4. Договору встановлено, що за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, Позивач має право пред'явити Відповідачу вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов'язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд перевіривши розрахунок позивача, здійснений у відповідності до п. 9.4 договору із застосуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що розмір пені є більшим ніж 5% від несплаченої суми, а тому, відповідачем обґрунтовано заявлені вимоги про стягнення пені в сумі 86 338,23 грн.
За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Відповідач посилається на те, що ДП “Завод “Електроважмаш” є виробником комплексного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту і відповідно до Постанови уряду РФ від 29.10.2018 року № 1716-83 "Про заходи з реалізації Указу Президента РФ від 22.10.2018 №592" позбавлений можливості реалізувати свою продукцію до РФ.
Також на теперішній час Відповідач не може здійснити швидке переорієнтування існуючого запланованого обсягу виробництва на нових замовників, і на його думку, ці обставини є об'єктивною причиною неналежного виконання зобов'язань за договором.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Норми Глави 48 ЦК України, якими регулюється виконання зобов'язання, не містять положень щодо звільнення від виконання зобов'язання внаслідок скрутного матеріального становища.
До того ж, договір за яким не виконано зобов'язання відповідачем, укладений після втрати можливості реалізації продукції на території РФ, і ним при укладанні цього Договору мало б бути враховано цю обставину при погодженні умов Договору, зокрема загальної ціни договору та порядку і строків розрахунку за поставлену продукцію.
Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. З ст. 551 ЦК України).
З урахуванням того, що при укладанні Договору № 238-10/689-ВК від 14.11.2019 відповідач був обізнаний про ті обставини, на які він посилається, як на підставу заперечуючи проти позову, і ним не було запропоновано інших умов Договору, на яких ним би зобов'язання виконувалося належним чином, суд дійшов висновку, що підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань за договором та їх зменшення не вбачається.
До того ж, штрафні санкції які передбачені договором та в тому розмірі, який було стягнуто судом є співмірними з основною сумою боргу.
Крім того, скрутне матеріальне становище Відповідача, також, не є підставою для відмови в задоволенні вимог Позивача, оскільки, фінансове становище є комерційним ризиком особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, відповідно наслідки від такого ризику не можуть покриватися за рахунок іншої особи, шляхом зменшення розміру договірних зобов'язань.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Крім судового збору, позивачем в позовній заяві зазначається про витрати, які позивач очікує понести на отримання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи, що позивачем в позові зроблено відповідну заяву, суд вважає за необхідне встановити останньому 5 денний строк на подання доказів понесення витрат на правничу допомогу з дня отримання рішення суду, оскільки таке рішення було підписано без його проголошення.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276) - суму заборгованості з урахування індексу інфляції, 1% річних та пені за договором № 238-10/689-ВК від 14.11.2019 року у розмірі суму 2 067 920,12 грн., з яких:
1 959 746,16 грн. - сума основної заборгованості;
86 338,23 грн. - сума пені
5 572,53 грн. - один процент річних;
16 263,20 грн. - втрати від інфляції.
Витрати позивача по сплаті судового збору покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276) - 31 018,80 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
В порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати Відповідачу 1% річних, як це передбачено п. 9.5 Договору № 238-10/689-ВК від 14.11.2019 за допущене ним прострочення сплати основного боргу, за період, що не буде врахований в рішенні, і стягувати даний відсоток з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276), якщо буде мати місце примусове виконання рішення за наступною формулою:
сума боргу * 1% (по Договору) : 365 днів (кількість днів у році) * n (кількість днів прострочення) = 1% від простроченої суми за певний період.
Розрахунок суми 1 % річних в позовній заяві ПрАТ “ЮНІКОН” виконано по 22.07.2020 р., загальна заборгованість становить 1 668 519,24 грн.
Розрахунок суми 1 % річних в заяві ПрАТ “ЮНІКОН” “Про збільшення розміру позовних вимог” виконано на суму 291 226,92 грн. боргу станом на 13.08.2020.
Встановити ПрАТ “ЮНІКОН” 5-денний строк з дня ухвалення цього рішення на подання доказів понесення витрат на оплату правничої допомоги.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач - Приватне акціонерне товариство "ЮНІКОН" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276).
Відповідач - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121).
Повне рішення складено "22" жовтня 2020 р.
Суддя С.А. Прохоров