Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"22" жовтня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/862/20
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" (49125, вул. М. Лисиченко, буд. 11, кв. 28, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 37070162)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська область, місто Вараш, код ЄДРПОУ 05425046)
про стягнення заборгованості в сумі 407 104,20 грн.
У серпні 2020 ТОВ "Легіон Трейд" (далі Товариство) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 407 104,20 грн за договором поставки №53-122-01-20-09742 від 01.06.2020, з яких 406 604,28 грн основного боргу, 166,64 грн три відсотки річних та 333,28 грн пені.
Позовну заяву Товариство обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленої продукції, у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути на свою користь борг та санкції за вказаним договором.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 року відкрито провадження у справі 918/862/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
16.09.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив у якому останній заперечив проти вимоги про стягнення пені, оскільки нормами на які посилається позивач не встановлено ні розміру пені ні обов'язку відповідача з її сплати, крім того, зазначив, що умовами договору поставки сплата пені також не передбачена. Також Підприємство звертає увагу суду на невірно зазначений початок прострочення грошового зобов'язання вказаний позивачем. Крім того, відповідач повідомив суд, що частина основної заборгованості за договором поставки в розмірі 50 000,00 грн сплачена згідно платіжного доручення №7703 від 10.09.2020.
Разом з цим, відповідач у відзиві просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він є завищеним, справа не є складною. Позивачем передбачено винагороду адвоката за участь у судових засіданнях, однак, оскільки останні не проводяться, заявлення таких витрат є безпідставним.
24.09.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначив, що у період з 10.09.2020 по 16.09.2020 відповідачем було здійснено часткову оплату на суму 132 877,56 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. Крім того, вказав, що нормами законодавства, на які позивач посилається, визначено і розмір і передбачено обов'язок відповідача сплатити пеню. Щодо витрат на правову допомогу позивач зазначив, що за наслідками розгляду справи ним буде надано суду докази про фактично понесені судові витрати.
29.09.2020 та 01.10.2020 відповідачем надіслано до суду докази часткової сплати суми основного боргу за договором поставки. Просив в частині погашеної суми заборгованості в позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
01 червня 2020 року між Товариством (Постачальник) та Підприємством (Замовник) було укладено договір поставки № 53-122-01-20-09742 (далі Договір, а.с. 7-11).
Договір підписаний повноважними представниками постачальника та замовника, а також скріплений відбитками печаток вказаних юридичних осіб, що не заперечується сторонами.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Замовника певну продукцію, а Замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №l (додаток 1 до договору, а.с. 12).
Пунктом 2.3 Договору, визначено, що кількість товару та ціна за одиницю товару вказана у специфікації №1 (Додаток№1).
Підписанням специфікації № 1 до Договору Постачальником та Замовником погоджено кількість та ціну за одиницю товару.
Згідно п.8.4 Договору датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення продукції переходить до Замовника з моменту поставки продукції.
У відповідності до п. п. 6.1, 6.2 Договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється Замовником за умови реєстрації Постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, 02.07.2020 було виготовлено ярлик на придатну продукцію № 1-4,5-165, що передбачений пунктом 6.1 Договору (а.с. 19).
На виконання умов Договору Постачальником було поставлено Замовнику продукцію на суму 406 604,28 грн., згідно видаткової накладної №229 від 22.06.2020 (а.с. 13), яка була отримана представником Підприємства за довіреністю №1/279 (а.с. 14).
Відтак, враховуючи умови Договору з 17.08.2020 у відповідача виник обов'язок з оплати за поставлену продукцію у розмірі 406 604,28 грн.
Позивачем на адресу відповідача було направлено рахунок на оплату № 377 від 11.06.2020 та 14.08.2020 надіслано претензію №900 про сплату боргу (а.с. 15, 21-24), яка залишилась без задоволення.
Станом на дату звернення позивачем з даною позовною заявою до суду - 25.08.2020, Підприємство не виконало свій обов'язок з оплати за поставлену продукцію в сумі 406 604,28 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з рахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи, що Відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу, а також нарахованих санкцій.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи позивачем частково погашено суму основного боргу в розмірі 192 877,56 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:
- №7703 від 10.09.2020 на суму 50 000,00 грн;
- №7749 від 14.09.2020 на суму 40 000,00 грн;
- №7822 від 16.09.2020 на суму 9 216,00 грн;
- №7823 від 16.09.2020 на суму 15 874,56 грн;
- №7824 від 16.09.2020 на суму 17 787,00 грн;
- №8061 від 28.09.2020 на суму 60 000,00 грн.
Відтак, неоплаченою залишилась основна заборгованість за Договором в сумі 213 726,72 грн. Доказів оплати боргу у вказаному розмірі за Договором відповідач суду не надав.
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного та враховуючи, що Підприємство сплатило основну суму боргу частково в розмірі 192 877,56 грн, що підтверджується платіжними дорученням описаними вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Частиною 5 ст. 231 ГПК України передбачено, що ухвалу про закриття провадження у справі може бути оскаржено.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зважаючи на викладене судовий збір пропорційно погашеній основній сумі боргу покладається на відповідача, оскільки внаслідок дій останнього, що полягали у несвоєчасній сплаті заборгованості, спір подано на розгляд господарського суду.
Заборгованість за Договором в сумі 213 726,72 грн. підтверджена матеріалами справи, відповідачем не оплачена, відтак, підлягає стягненню з останнього на користь позивача. Позов в цій частині підлягає до задоволення.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 166,64 грн та пені у розмірі 333,28 грн, нарахованих позивачем на суму заборгованості, за період з 17.08.2020 по 21.08.2020, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.
Сума 3% річних нарахована до сплати відповідачу становить 166,64 грн (розрахунок на а.с. 25).
Судом перевірено розрахунок 3% річних долучений позивачем до справи, та встановлено, що останній є вірним.
Відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 166,64 грн 3% річних.
Разом з тим, позивачем нараховано 333,28 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в межах однієї облікової ставки НБУ за період з 17.08.2020 по 21.08.2020 з посиланням на ч.2 ст. 551 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 231 ГК України (розрахунок на а.с. 25).
З умов укладеного між сторонами Договору вбачається, що сторони не передбачили відповідальності за прострочення виконання Замовником своїх зобов'язань з оплати за поставлену продукцію у вигляді пені.
За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У своїй постанові від 20.06.2018 по справі №904/5922/17, що прийнята у подібних правовідносинах, Верховний Суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Між тим, ч. 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені, тобто не є безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не може бути застосована у даному випадку.
Оскільки умовами Договору взагалі не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а ч. 6 ст. 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України, позовна вимога про стягнення з відповідача 333,28 грн пені є безпідставною, та суд відмовляє у її задоволенні.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірах: 213 726,72 грн основного боргу та 166,64 грн 3% річних. В задоволенні позову в частині стягнення 333,28 грн пені суд відмовляє. Провадження у справі в частині стягнення 192 877,56 грн підлягає закриттю з підстав відсутності предмету спору.
На підставі ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 6 101,56 грн ((213 726,72 грн + 166,64 грн + 192 877,56 грн) х 1,5%).
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката у сумі 10 000,00 грн. Разом з тим, відповідач просив зменшити витрати на оплату послуг адвоката на підставах зазначених у відзиві.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
За змістом частин 1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач повідомляв про орієнтовний розмір можливих понесених судових витрат, у тому числі на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, що складається з: підготовки та складання позовної заяви та проведення розрахунків (2000,00 грн), підготовка відповіді на відзив на позовну заяву (1000,00 грн), за представництво інтересів замовника в судових засіданнях під час розгляду справи (7000,00 грн).
Частинами 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.03.2020 між позивачем та адвокатом Єрмолаєвим Юрієм Анатолійовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3954 від 08.11.2018) був укладений договір про надання правової допомоги №2519-20 (а.с. 49-50). Вартість послуг, що надаються за вказаним договором сторони погодили шляхом укладення додаткової угоди №5 від 19.08.2020 (а.с. 51), зокрема, за підготовку позовної заяви та розрахунків - 2000,00 грн.
На обґрунтування заявленого розміру витрат на правову допомогу, представником позивача подано: копії договору №2519-20 про надання правової допомоги від 20.03.2020, додаткової угоди від 19.08.2020 до зазначеного договору, акту №5 приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2020 (а.с. 52), свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №3954 від 08.11.2018 (а.с. 54), ордеру на надання правової допомоги серії АЕ №1033057 (а.с. 55) та оригінал платіжного доручення №862 від 25.08.2020, що підтверджує сплату витрат в сумі 2000,00 грн за договором про надання правової допомоги (а.с. 53).
Відповідно до п. 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 2 частини 2 статті 126 ГПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Оскільки матеріалами справи підтверджено фактично понесені витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн, та враховуючи, що за ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 998,36 грн (2 000,00 грн х 406 770,92 грн / 407 104,20 грн) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 126, 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення заборгованості в сумі 407 104,20 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська область, місто Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" (49125, вул. М. Лисиченко, буд. 11, кв. 28, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 37070162) 213 726 (двісті тринадцять тисяч сімсот двадцять шість) грн 72 коп. основного боргу, 166 (сто шістдесят шість) грн 64 коп. 3% річних, 6 101 (шість тисяч сто одну) грн 56 коп. судового збору та 1 998 (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 36 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення 192 877,56 грн основної заборгованості.
5. В задоволенні позову в частині стягнення 333,28 грн пені відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано - 22.10.2020.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя І.О. Пашкевич