Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"13" жовтня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/340/20
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи
за позовом Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області (33013, Рівненська обл., місто Рівне, вул.Кавказька, будинок 7, код ЄДРПОУ 21085555)
до Громадської організації "Ветеренів та інвалідів Рівненщини "Незламний" (33022, Рівненська обл., місто Рівне, проспект Князя Романа, будинок 9, код ЄДРПОУ 42607842)
про стягнення 241 537,00 грн
Сторони не забезпечили явки у судове засідання своїх повноважних представників
У квітні 2020 Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Громадської організації "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" про стягнення 241 537,00 грн заборгованості, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №01-19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, з яких: 212 881,11 грн основного боргу за договором, що складається з витрат на водопостачання та водовідведення, електропостачання, теплопостачання, 25 985,05 грн пені та 2 670,84 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.04.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. з 12 березня 2020 року на усій території України запроваджено карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 серпня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Пунктом 2 розділу ІІ вищевказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 06.08.2020.
Водночас, згідно з ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно зі ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За таких обставин та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, аналізуючи яку можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів, тощо.
Враховуючи, що суддя Пашкевич І.О. перебувала у щорічній основній відпустці з 10.07.2020 по 16.08.2020, прийнявши до уваги зміни чинного законодавства та необхідність забезпечення права осіб на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), та з метою забезпечення стабільного здійснення судочинства, з огляду на відсутність у матеріалах справи відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку на підставі ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України з власної ініціативи провести розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у зв'язку з чим ухвалою суду від 19.08.2020 призначено судове засідання для розгляду даної справи по суті з повідомленням сторін на 08.09.2020.
У судовому засіданні 08.09.2020 судом було оголошено перерву до 24.09.2020.
24.09.2020 на адресу суду від Голови правління Громадської організації "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" Якимчук Л.Р. надійшов лист б/н у якому останній зазначив, що позов визнає та просив відкласти розгляд справи на іншу дату з метою укладення мирової угоди у даній справі.
У судовому засіданні 24.09.2020, з урахуванням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судом було оголошено перерву до 13.10.2020.
Позивач у судове засідання 13.10.2020 не забезпечив явки свого повноважного представника, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідач у судове засідання 13.10.2019 не з'явився, відзиву на позов не надав.
Однак, 13.10.2020 відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з поганим самопочуттям представника. Крім того, відповідач у клопотанні зазначив, що йому потрібен час для вирішення питання з керівництвом позивача щодо укладення мирової угоди.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що у сторін було достатньо часу для врегулювання спірних питань в позасудовому порядку, оскільки розгляд справи неодноразово відкладався, зважаючи на те, що чергове відкладення її розгляду призведе до затягування розгляду справи та вихід за межі строків її розгляду, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає до задоволення, а справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України, та неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи. Крім того, намір відповідача щодо укладення з позивачем мирової угоди, відповідно до норм діючого ГПК України, може бути реалізований і на стадії виконання рішення.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
06 грудня 2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (Орендодавець) та Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" (Орендар) було укладено Договір оренди державного майна № 1656-2018, предметом якого є строкове платне користування державним нерухомим майном, а саме: виробничі приміщення адмінбудинку літ "А-4", реєстровий номер 21085555.111.АААБВЖ936, загальною площею 1418,7 кв.м., які розташовані за адресою м. Рівне, вул. Кавказька, буд.7, що є державною власністю та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області (а.с. 10-12, акт прийому-передачі приміщень на а.с. 13).
Відповідно до п.5.12. договору оренди № 1656-2018, Орендар зобов'язався здійснювати витрати пов'язані з утриманням орендованого майна, а також укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
02.01.2019 між Регіональним офісом водних ресурсів у Рівненській області та Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" було укладено Договір № 01-19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі Договір, а.с. 16-17).
Відповідно до п. 1.1. Договору Балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг з електропостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення Орендарю, а Орендар відшкодовує витрати Балансоутримувача пов'язані з утриманням орендованого майна і витрати за надання комунальних послуг відповідно до рахунка Балансоутримувача, складеного на підставі даних рахунків за надані послуги від постачальників пропорційно до займаної площі та згідно показників лічильників, у строки та на умовах, передбачених Договором.
Згідно п. п. 1.2., 1.3. Договору Орендар користується виробничими приміщеннями адмінбудинку за адресою м. Рівне, вул. Кавказька. 1, загальною площею 1418,7 кв.м. Орендоване майно використовується для розміщення офісу громадського об'єднання.
У відповідності до п. 2.1 Договору розмір плати за утримання майна залежить від складу робіт і послуг, які надаються Балансоутримувачу житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторис витрат) за утримання майна, за комунальні послуги в залежності від фактичних витрат пропорційно до займаної площі та згідно показників лічильників (згідно розрахунків).
Відшкодування витрат на утримання майна і надання комунальних послуг проводиться орендарем, як зазначено у п. 2.2. Договору, шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок Балансоутримувача щомісяця, не пізніше 3-ох календарних днів після виставлення Балансоутримувачем рахунку за надані послуги.
Згідно п. 4.2.7. Договору Орендар зобов'язаний відшкодовувати витрати на утримання майна на умовах та в порядку встановлених в цьому договорі.
Позивач вказує, що за період дії Договору відповідачу до сплати нараховано компенсаційні платежі вартості водопостачання та водовідведення, електропостачання, теплопостачання.
Позивачем на юридичну адресу відповідача були направлені Акти виконаних робіт по наданим послугам, пропорційно до площі відповідача, які ним спожиті, а саме:
- Акт виконаних робіт № 460 від 25.02.2019 на суму 45152,78 грн;
- Акт виконаних робіт № 512 від 26.03.2019 на суму 25201,96 грн;
- Акт виконаних робіт № 585 від 02.05.2019 на суму 1628,56 грн;
- Акт виконаних робіт № 628 від 04.06.2019 на суму 10,04 грн;
- Акт виконаних робіт № 684 від 01.07.2019 на суму 88,15 грн;
- Акт виконаних робіт № 750 від 02.08.2019 на суму 8,33 грн;
- Акт виконаних робіт № 775 від 02.09.2019 на суму 15,52 грн;
- Акт виконаних робіт № 856 від 01.10.2019 на суму 10,90 грн;
- Акт виконаних робіт № 911 від 04.11.2019 на суму 15,13 грн;
- Акт виконаних робіт № 954 від 02.12.2019 на суму 8766,18 грн;
- Акт виконаних робіт №1156 від 03.03.2020 на суму 113471,25 грн;
- Акт виконаних робіт №1191 від 03.03.2020 на суму 18512,31 грн.
Листами від 19.04.2019 № 08/494, 25.06.2019 № 08/729 та №849 від 31.07.2019 позивач звертався до відповідача щодо погашеннязаборгованості, однак останні залишились без задоволення.
Судом встановлено, що акти виконаних робіт № 460 від 25.02.2019, № 512 від 26.03.2019, № 585 від 02.05.2019, №1156 від 03.03.2020 та №1191 від 03.03.2020 не підписані відповідачем.
Разом з тим, підписавши акти виконаних робіт № 628 від 04.06.2019, № 684 від 01.07.2019, №750 від 02.08.2019, № 775 від 02.09.2019, № 856 від 01.10.2019, № 911 від 04.11.2019 та № 954 від 02.12.2019 беж зауважень, відповідач фактично визнав заборгованість за ними.
Згідно листа відповідача №01/19 від 31.07.2019 (а.с. 48), який отриманий позивачем 01.08.2019 орендар повідомив про свою відмову підписувати акти наданих послуг та оплачувати комунальні послуги з лютого по квітень 2019, оскільки, як зазначив відповідач таких послуг не отримував, у зв'язку з відсутністю у приміщеннях приладів опалення. Однак, докази на підтвердження такої обставини в матеріалах справи відсутні.
Загальна сума заборгованості за Договором згідно актів наданих позивачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю становить 212 881,11 грн. Відмова відповідача оплатити зазначену суму стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.901 Цивільного кодексу України встановлено, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання то воно підлягає виконанню в цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Договір підписаний позивачем та відповідачем, відтак його умови повинні виконуватись сторонами. На час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції.
Акт приймання послуг повинен містити в собі дві складові: 1) фіксація факту отримання послуг; 2) визначення ціни таких послуг.
Так, суд зазначає, що надані позивачем акти наданих послуг відповідають вищезазначеним вимогам, з останніх вбачається перелік наданих послуг, їх вартість, кількісний вимір та ціна. Такі послуги відповідають умовам Договору, та судячи з наявних у справі листів, відповідачу було відомо про наявну заборгованість, однак, всупереч умовам договору, відповідач відмовився від підписання частини актів виконаних робіт.
Враховуючи наявні у справі докази, суд вважає підтвердженим факт надання послуг відповідачеві у заявленому позивачем розмірі. При цьому, судом не досліджуються первинні документи, на підставі яких балансоутримувач визначав вартість послуг, оскільки відповідач у своїй заяві поданій до суду 24.09.2020 визнає позовні вимоги, а отже погоджується із заявленою сумою боргу. Крім того, доказів на спростування викладених позивачем обставин відповідачем не надано.
Проте, відповідач в добровільному порядку взяті на себе зобов'язання з оплати послуг не виконав. Невиконаними залишилися зобов'язання з оплати за період з лютого 2019 по березень 2020 на суму 212 881,11 грн.
Доказів протилежного суду не надані.
З огляду на викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 212 881,11 грн основного боргу за Договором, що складається з витрат на водопостачання та водовідведення, електропостачання, теплопостачання, останнім не спростована, відтак, підлягає до задоволення.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивачем нараховано на основну суму боргу 25 985,05 грн пені та 2 670,84 грн - 3% річних.
Пунктом 6.3. Договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати. Орендар сплачує на користь Балансоутримувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного та/або неналежним чином виконаного зобов'язання, за кожен день прострочення його виконання.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та визнано його не в повній мірі вірним. Зокрема, позивачем при нарахуванні пені допущено порушення ч.6 статті 232 ГК України, а саме нараховано пеню понад шість місяців. З умов Договору не вбачається що сторонами погоджено таке нарахування. Відтак, судом проведено власний розрахунок нарахованої пені, та по актах виконаних робіт за якими сума визначена за розрахунком суду була більшою ніж просить позивач, взято до уваги суму яку просить позивач, у зв'язку з неможливістю суду вийти за межі позовних вимог, а по актах, за якими сума пені нарахована позивачем перевищувала суму нараховану судом, враховано суму визначену за розрахунком суду.
Так, за розрахунком суду правомірним є нарахування:
- на суму боргу 45152,78 грн за період з 01.03.2019 по 01.09.2019 - 8 023,59 грн пені;
- на суму боргу 25 201,96 грн за період з 30.03.2019 по 30.09.2019 - 4421,05 грн пені;
- на суму боргу 1628,56 грн за період з 06.05.2019 по 06.11.2019 - 280,02 грн пені;
- на суму боргу 10,04 грн за період з 08.06.2019 по 08.12.2019 - 1,68 грн пені;
- на суму боргу 88,15 грн за період з 05.07.2019 по 05.01.2020 - 14,35 грн пені;
- на суму боргу 8,33 грн за період з 08.08.2019 по 06.02.2020 - 1,28 грн пені;
- на суму боргу 15,52 грн за період з 06.09.2019 по 06.03.2020 - 2,23 грн пені;
- на суму боргу 10,90 грн за період з 07.10.2019 по 31.03.2020 - 1,41 грн пені;
- на суму боргу 15,13 грн за період з 08.11.2019 по 31.03.2020 - 1,53 грн пені;
- на суму боргу 8766,18 грн за період з 06.12.2019 по 31.03.2020 - 681,66 грн пені;
- на суму боргу 113 471,25 грн за період з 09.03.2020 по 31.03.2020 - 1 450,94 грн пені;
- на суму боргу 18512,31 грн за період з 09.03.2020 по 31.03.2020 - 236,71 грн пені.
Разом, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 15 116,45 грн. пені замість нарахованих 25 985,05 грн. Відтак, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 15 116,45 грн. пені, а у задоволенні позову в частині стягнення 10 868,60 грн пені суд відмовляє.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с. 47) та визнано його не в повній мірі вірним. Так, позивачем при нарахуванні допущено помилки при визначенні початкової дати нарахування 3% річних, а саме початок нарахування відбувався раніше ніж виникала заборгованість за актом виконаних робіт.
Відтак, судом проведено власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого:
- на суму боргу 45152,78 грн за період з 01.03.2019 по 01.04.2020 нараховано 1476,12 грн 3% річних;
- на суму боргу 25 201,96 грн за період з 30.03.2019 по 01.04.2020 - 763,82 грн 3% річних;
- на суму боргу 1628,56 грн за період з 06.05.2019 по 01.04.2020 - 44,41 грн 3% річних;
- на суму боргу 10,04 грн за період з 08.06.2019 по 01.04.2020 - 0,25 грн 3% річних;
- на суму боргу 88,15 грн за період з 05.07.2019 по 01.04.2020 - 1,97 грн 3% річних;
- на суму боргу 8,33 грн за період з 06.08.2019 по 01.04.2020 - 0,16 грн 3% річних;
- на суму боргу 15,52 грн за період з 06.09.2019 по 01.04.2020 - 0,27 грн 3% річних;
- на суму боргу 10,90 грн за період з 05.10.2019 по 01.04.2020 - 0,16 грн 3% річних;
- на суму боргу 15,13 грн за період з 08.11.2019 по 01.04.2020 - 0,18 грн 3% річних;
- на суму боргу 8766,18 грн за період з 06.12.2019 по 01.04.2020 - 84,84 грн 3% річних;
- на суму боргу 113 471,25 грн за період з 07.03.2020 по 01.04.2020 - 241,82 грн 3% річних;
- на суму боргу 18512,31 грн за період з 07.03.2020 по 01.04.2020 - 39,45 грн 3% річних.
Відтак, згідно розрахунку суду до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2 653,45 грн 3% річних. Позов у вказаній частині підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 653,45 грн 3% річних, а у задоволенні позову в частині стягнення 17,39 грн 3% річних суд відмовляє.
Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 212 881,11 грн основного боргу, 15 116,45 грн пені та 2 653,45 грн - 3% річних. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 10 868,60 грн пені та 17,39 грн 3% річних суд відмовляє.
Сума витрат по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених позовних вимог становить 3 459,77 грн.
Водночас, частиною ст. 130 ГПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
У зв'язку з визнанням позову відповідачем, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% судового збору (в даному випадку 50% від суми, яка покладається саме на відповідача, тобто 3 459,77 грн :2 = 1 729,89 грн).
Решта сплаченого позивачем судового збору у сумі 1 729,89 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 7, 13, 73, 74, 77, 129, 130, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації "Ветеренів та інвалідів Рівненщини "Незламний" (33022, Рівненська обл., місто Рівне, проспект Князя Романа, будинок 9, код ЄДРПОУ 42607842) на користь Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області (33013, Рівненська обл., місто Рівне, вул.Кавказька, будинок 7, код ЄДРПОУ 21085555) 212 881 (двісті дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн 11 коп. основного боргу, 15 116 (п'ятнадцять тисяч сто шістнадцять) грн 45 коп. пені, 2 653 (дві тисячі шістсот п'ятдесят три) грн 45 коп. - 3% річних та 1 729 (одну тисячу сімсот двадцять дев'ять) грн 89 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. В задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 10 868,60 грн пені та 17,39 грн 3% річних відмовити.
5. Повернути ухвалою суду Регіональному офісу водних ресурсів у Рівненській області (33013, Рівненська обл., місто Рівне, вул.Кавказька, будинок 7, код ЄДРПОУ 21085555) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 729 грн 89 коп. Ухвалу винести після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 19.10.2020.
Суддя І.О. Пашкевич