"12" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1804/20
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Кравець В.М.
За участю представників сторін:
Від позивача: Топча А.О. на підставі ордеру;
Від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Мілк-Інвест” до фізичної особи-підприємця Огоренко Валентини Степанівни про стягнення 126 574,20 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Мілк-Інвест” (далі по тексту - ТОВ „Мілк-Інвест”) звернулось до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Огоренко Валентини Степанівни (далі по тексту - ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 126 574,20 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 90 545,26 грн., пені у розмірі 9192,97 грн., штрафу у розмірі 23 934,78 грн., збитків від інфляції у розмірі 1 571,37 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1 329,82 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за дистриб'юторським договором №44/19-Д від 27.08.2019р. зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем товару.
ОСОБА_1 у поданому до суду відзиві на позовну заяву було визнано факт існування основної заборгованості за дистриб'юторським договором №44/19-Д від 27.08.2019р. у розмірі 90 545,26 грн. При цьому, відповідач просила зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції до розміру 1000,00 грн., посилаючись на скрутне матеріальне становище.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
27.08.2019р. між ТОВ „Мілк-Інвест” (Постачальник) та ОСОБА_1 (Дистриб'ютор) було укладено дистриб'юторський договір №44/19-Д, відповідно до п. 2.1, 2.2 якого Постачальник на умовах, визначених даним договором, постачає товар Дистриб'ютору, а Дистриб'ютор здійснює його пряму дистриб'юцію за цінами та націнками, які вказані у прайс-листах Постачальника, що є невід'ємними додатками до цього договору (згідно п.7.9. та п.7.10.), та здійснює своєчасну оплату отриманого від Постачальника товару. Право власності на партію товару переходить від Постачальника до Дистриб'ютора в момент передач йому товару.
Згідно з п. п. 4.1, 4.2 дистриб'юторського договору №44/19-Д від 27.08.2019р. ціни на товар, що продаються за даним договором, встановлюються в українських гривнях. Ціни на кожну партію товару зазначаються в видаткових накладних, згідно чинного на дату відвантаження прайс-листа та домовленостей сторін. Оплата за кожну отриману партію товару здійснюється Дистриб'ютором у безготівковій формі протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару.
Положеннями п. 7.3 дистриб'юторського договору №44/19-Д від 27.08.2019р. передбачено, що у разі затримки оплати за товар, Дистриб'ютор сплачує Постачальнику пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення платежу більше, ніж на 20 (двадцять) календарних днів Дистриб'ютор, окрім пені, сплачує Постачальнику також штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу. Нарахування пені та штрафу здійснюється до повного виконання Дистриб'ютором свого грошового зобов'язання. Збитки стягуються в повному обсязі понад суми неустойки.
Згідно з п. 13.4 дистриб'юторського договору №44/19-Д від 27.08.2019р. договір набирає чинності з моменту його підписання та діє на протязі одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї зі сторін з обов'язковим письмовим повідомленням іншої сторони не пізніше, ніж за 1 (один) місяць до розірвання, при умові повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Дистриб'юторський договір №44/19-Д від 27.08.2019р. був укладений сторонами з урахуванням протоколу розбіжностей, відповідно до якого сторонами було, зокрема, погоджено п. 4.2 договору у наступній редакції: оплата за кожну отриману партію товару здійснюється Дистриб'ютором у безготівковій формі протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару.
На виконання умов договору №44/19-Д від 27.08.2019р., укладеного між сторонами по справі, ТОВ „Мілк-Інвест” було поставлено відповідачу товар на загальну суму 176 349,78 грн., що підтверджується наступними підписаними між сторонами видатковими накладними: №МИ-00000012 від 24.09.2019р. на суму 36 675,90 грн., №№МИ-00000035 від 15.10.2019р. на суму 34 092,00 грн., №МИ-00000078 від 11.11.2019р. на суму 29 128,62 грн., №МИ-00000112 від 22.11.2019р. на суму 29 236,08 грн., №МИ-00000151 від 10.12.2019р. на суму 24 452,40 грн., №МИ-00000258 від 26.12.2019р. на суму 22 764,78 грн. Крім того, факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними.
В свою чергу, ОСОБА_1 на виконання прийнятих на себе за дистриб'юторським договором №44/19-Д від 27.08.2019р. грошових зобов'язань було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 85 804,52 грн.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ОСОБА_1 , позивачем було наголошено, що відповідачем у порушення прийнятих на себе за умовами договору зобов'язань не було у повному обсязі оплачено вартість поставленого товару, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду із даними позовними вимогами.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, в порушення наведених норм закону ОСОБА_1 не було у повному обсязі оплачено позивачеві вартість поставленого згідно умов договору №44/19-Д від 27.08.2019р. товару, в результаті чого станом на момент вирішення даного спору у відповідача наявна заборгованість у розмірі 90 545,26 грн.
З викладених обставин, позовні вимоги ТОВ „Мілк-Інвест” до ОСОБА_1 про стягнення суми основного боргу у розмірі 90 545,26 грн. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
З посиланням на умови п. 7.3 дистриб'юторського договору №44/19-Д від 27.08.2019р., а також приписи чинного законодавства ТОВ „Мілк-Інвест” було нараховано відповідачу до сплати пеню у розмірі 9192,97 грн., яка була розрахована по кожній видатковій накладній окремо станом на 18.06.2020р., та штраф у розмірі 23 934,78 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про допущення позивачем арифметичних помилок, оскільки правильним розміром пені є сума у розмірі 8785,02 грн. При цьому, суд зазначає, що розрахунок здійсненого позивачем штрафу є правильним. Наведене має наслідком необхідність часткового задоволення заявлених ТОВ „Мілк-Інвест” позовних вимог у названій частині шляхом присудження до стягнення із відповідача пені у розмірі 8785,02 грн. та штрафу у розмірі 23 934,78 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого товару позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано до сплати збитки від інфляції у розмірі 1 571,37 грн. та три відсотки річних у розмірі 1 329,82 грн., які були розраховані по кожній із накладних окремо станом на 18.06.2020р.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та збитків від інфляції, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку. Викладене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог ТОВ „Мілк-Інвест” до ОСОБА_1 шляхом присудження до стягнення на користь позивача збитків від інфляції у розмірі 1 571,37 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 1 329,82 грн.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Приймаючи до уваги вищенаведені положення чинного законодавства, враховуючи обставини справи, а також ненадання відповідачем будь-яких доказів на підтвердження факту перебування у скрутному матеріальному становищі, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи вищезазначене, позов товариства з обмеженою відповідальністю „Мілк-Інвест” до фізичної особи-підприємця Огоренко Валентини Степанівни підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивача суми основного боргу у розмірі 90 545,26 грн., пені у розмірі 8785,02 грн., штрафу у розмірі 23 934,78 грн., збитків від інфляції у розмірі 1 571,37 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1 329,82 грн. В решті позову необхідно відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід зазначити, що позивачем у поданій до суду позовній заяві було заявлено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, на підтвердження надання якої позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги від 02.01.2020р., додатки до договору, платіжне доручення №900006202 від 21.07.2020р. на суму 15 000,00 грн., детальний опис робіт.
Господарським судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, оскільки розмір заявлених позивачем витрат є співмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом.
Оскільки вимогами ст. 129 ГПК України передбачено необхідність розподілу інших судових витрат, тобто і витрат на правову допомогу, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог., господарський суд враховуючи часткове задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Мілк-Інвест” вважає за необхідне та правомірне покласти на відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 14 951,65 грн.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Огоренко Валентини Степанівни / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 / на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Мілк-Інвест” /02068, м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 2, корп. А, кв. 60; ідентифікаційний код 32129834/ суму основного боргу у розмірі 90 545,26 грн. /дев'яносто тисяч п'ятсот сорок п'ять грн. 26 коп./, пеню у розмірі 8785,02 грн. /вісім тисяч сімсот вісімдесят п'ять грн. 02 коп./, штраф у розмірі 23 934,78 грн. /двадцять три тисячі дев'ятсот тридцять чотири грн. 78 коп./, збитки від інфляції у розмірі 1 571,37 грн. /одна тисяча п'ятсот сімдесят одна грн. 37 коп./, три відсотки річних у розмірі 1 329,82 грн. /одна тисяча триста двадцять дев'ять грн. 82 коп./, судовий збір у розмірі 2095,23 грн. /дві тисячі дев'яносто п'ять грн. 23 коп./, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 951,65 грн. /чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна грн. 65 коп./.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 22 жовтня 2020 р.
Суддя С.П. Желєзна