ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2020Справа № 910/8750/20
Господарський суд м. Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/8750/20
За позовом Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (86065, Донецька область, м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1, ЄДРПОУ: 00191075)
До Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5, ЄДРПОУ: 40075815)
Про стягнення 1 058, 13 грн
Без виклику представників сторін.
Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення збитків у розмірі 1 058, 13 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на його адресу по залізничній накладній № 40662934 надійшов вантаж - вугілля кам'яне бітумінозне марки «Ж (0-100)». Однак вагон №61891974, як вказує позивач, до відправки мав масу вантажу 63400 кг, однак після прибуття вагону на станцію Авдіївка було проведено комісійне перевантажування маси вантажу та встановлена вагова нестача - 850 кг, про що було складено комерційний акт №482803/389 від 29.12.2019.
З огляду на що, відповідач внаслідок допущення незбереження перевезеного вантажу завдав позивачеві збитки у вигляді вартості втраченого майна (850 кг), а саме, відсутнього вугілля бітумінозного марки «Ж (0-100)».
Судові витрати у розмірі сплаченого судового збору, позивач просить покласти на відповідача.
30.06.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив залишити позовну заяву без руху та встановив позивачеві строк на усунення недоліків.
21.07.2020 на виконання вимог ухвали від 30.06.2020 від позивача до Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
04.08.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/8750/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, запропоновано позивачу у строк не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу визначено строк протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) - для подання заперечень на відповідь на відзив.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі позивачем отримано 13.09.2020, відповідачем - 10.08.2020, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
04.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача по справі, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав відсутності в матеріалах справи доказів оплати вантажу, а отже недоведеності позивачем завдання збитків діями відповідача. З огляду на обґрунтування відповідачем поважності пропуску строку на подання відзиву у заяві про поновлення строку на подання відзиву, суд визнає пропуск строку поважним і незначним та вирішує справу з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
21.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує щодо відсутності в матеріалах справи доказів оплати вантажу, оскільки подана разом з позовною заявою банківська виписка від 24.07.2019 року та бухгалтерська довідка про сплату рахунку-фактури є достатніми доказами підтвердженням завданих збитків позивачу.
Відповідач правом на подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.
Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
У ч.8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Як встановлено належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, 29.12.2019 на адресу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», здійснено доставку вантажу по залізничній накладній №40662934, а саме: вугілля кам'яне, бітумінозне марки «Ж (0-100)» у вагоні №61891974.
29.12.2019 на станції Авдіївка Донецької залізниці на підставі акту загальної форми №2096 від 29.12.2019 було проведено зважування вантажу у вагоні № 61891974 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу з вагою, зазначеною в накладній №40662934 (менше на 850 кг), про що складено комерційний акт №482803/389 від 29.12.2019.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує, що відповідач, як перевізник вантажу, належним чином не виконав зобов'язання щодо збереження вантажу під час його перевезення, у зв'язку з чим, зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у вигляді вартості недостачі вантажу, що, за розрахунком позивача, становить 1 058, 13 грн.
В свою чергу, відповідач зазначає, що позивачем не доведено факт оплати поставленого вантажу за накладною №40662934, оскільки у відповідності до роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/22, згідно ст. 924 ЦК України та 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної, однак, позивач не надав до суду належних доказів наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.
В свою чергу, позивач, у відповіді на відзив, стверджує, що такі заперечення є безпідставними, оскільки, позивачем одночасно з позовною заявою подані належні докази підтвердження завданих збитків позивачеві, а отже збитки у розмірі 1 058, 13 грн є доведеними.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» у повному обсязі, з огляду наступне.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Зміст господарського договору на підставі ст.180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджених сторонами, так і тими, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Господарський договір (ст.181 ГК України) за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з "Загальними положеннями" Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
На підставі вищевикладених норм, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосовуються положення Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України, а також Закону України «Про залізничний транспорт» та Статуту залізниць України.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно ч. 2 ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону "Про залізничний транспорт", передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Аналогічні положення містяться у статтях 110, 113 Статуту залізниць України.
Згідно зі ст.26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
Відповідно до ст.130 Статуту залізниць України, право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.
Судом встановлено, що факт недостачі вантажу у вагоні № 61891974 за накладною №40662934 підтверджений комерційним актом № 482803/389 від 29.12.2019, який доданий позивачем до позовної заяви.
При складанні комерційного акту № № 482803/389 від 29.12.2019 виявлено наступне: вагон зважено на справних 100 тонних електронних вагах. Згідно документу значиться вага: нетто 63400 кг, тара 23500 кг. При зважуванні виявилось: брутто 86050 кг, нетто 62550 кг, тара 23500 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 850 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу на рівні бортів, маркування відсутнє, над 2 люком є виїмка 0,8 м х 0,8 м х 0,5 м.
Окрім того, як вбачається з відзиву відповідач не заперечує втрату вантажу позивача, а лише зазначає, що вартість втраченого вантажу не підтверджена належними доказами, оскільки у відповідності до роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/22, згідно ст. 924 ЦК України та 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.
Однак, відповідно до п. 2.4. Наказу Міністерства фінансів України № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
У зв'язку з тим, що поданий позивачем рахунок-фактури №93018552 від 25.12.2019, що оформлений ПРАТ «МК «Азовсталь», як постачальником, та підписаний провідним інженером Ізотовою Іриною Анатоліївною, в силу п. 2.4. вище зазначеного Наказу №88, не перешкоджає можливості встановити дійсну вартість вантажу, оскільки такий рахунок містить опис вантажу, його вагу та вартість, дату його відправлення та станцію призначення, отримувача, а також номер перевізного документа, суд критично оцінює доводи відповідача.
Водночас, суд зазначає, що згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Так, вартість втраченого вантажу підтверджується в тому числі поданим позивачем Актом прийому-передачі №93018552 від 25.12.2019.
Відповідно до п. 2.7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю). Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.
Відповідно до ст.130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Суд зазначає, що всі документи, які повинні бути надані одержувачем вантажу у відповідності до ст. 130 Статуту залізниць України позивачем долучено до матеріалів справи.
З огляду на що, в матеріалах справи наявні належні та достатні докази, що підтверджують факт недостачі вантажу у вагоні № 61891974 та його дійсну вартість.
Пунктом 114 (п.п.а) Статуту з залізниць визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1% маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі.
З аналізу доданого до заяви про усунення недоліків від 16.07.2020 вбачається, що позивачем додано розрахунок вартості недостачі вантажу з урахуванням 1% норми недостачі.
Згідно розрахунку позивача, правильність якого перевірена судом, вартість завданих збитків, з урахуванням 1% норми недостачі (сума норми природної втрати маси вантажу i граничного розходження визначення маси нетто) складає 1 058, 13 грн.
За приписами ст.ст. 224, 225 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагоні № 61891974 за накладною №40662934, завданої шкоди - нестачі товару масою 850 кг та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 04.08.2020, суд встановив позивачу обов'язок зазначити відомості про вжиття досудового врегулювання спору та заходів забезпечення позову.
Проте, позивач так і не надав зазначених відомостей.
В пунктах 6 та 7 ч. 3 ст. 162 ГПК України встановлено, що позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.
У випадку, якщо зазначені відомості відсутні, суд у відповідності до ч. 1 ст. 174 ГПК України постановляє ухвалу про залишення позову без руху і якщо позивач не усуне в строк встановлений судом зазначені недоліки, суд відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України повертає позовну заяву позивачу.
Відповідно до ст. 130 Статусу залізниць України, пред'явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії.
Таким чином, законом не встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулюванню спору, тобто сторона, яка має намір пред'явити залізниці позов, може на власний розсуд використати або не використати надане право.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем усупереч вищевказаним положенням чинного законодавства та ст. 74 ГПК не спростовано відсутність своєї вини у не забезпеченні схоронності переданого йому для перевезення вантажу.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що внаслідок втрати частини вантажу при перевезенні позивачу були завдані збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що є доведеними з огляду на достатність та вірогідність доказів наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків у ромірі 1 058, 13 грн. задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Тверська (Єжи Гедройця), будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (86065, Донецька область, м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1, ЄДРПОУ: 00191075) 1 058 (тисяча п'ятдесят вісім) грн. 13 коп. - збитків, а також 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко-Легких