ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2020Справа № 910/11304/20
Господарський суд м. Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11304/20
За позовом Приватного акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1; ідентифікаційний код: 00191129)
До Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м. Київ, вулиця Тверська (Єжи Гедройця), будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815)
Про стягнення 349 114, 70 грн
Без виклику представників сторін.
Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі-відповідач) про стягнення 349114, 70 грн штрафних санкцій за порушення строків доставки вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як перевізником, своїх зобов'язань щодо дотримання строків доставки вантажу за залізничними накладними, що додаються до позовної заяви.
У зв'язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача 349 114, 70 грн штрафу, а також покласти на відповідача судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 5 236, 72 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 696, 24 грн.
10.08.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/11304/20 ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення ухвали від 10.08.2020, а позивачу надати відповідь на відзив у строк протягом 15 днів з дня отримання відзиву на позов.
14.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву разом із заявами про поновлення строку на подання відзиву та зменшення розміру штрафу до 5 % від дійсної обґрунтованої суми позову (за розрахунком відповідача обґрунтована сума штрафу складає 347 496, 17 грн, замість 349 114, 70 грн заявленої позивачем), що, на думку відповідача, становить 17 374 грн.
З огляду на обґрунтування поважності пропуску строку на подання відзиву відповідачем у заяві про поновлення строку на подання відзиву, суд визнає пропуск строку поважним і незначним та вирішує справу з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
22.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо зменшення розміру штрафу до 5 % та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
У ч.8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Як підтверджено залізничним накладними, що наявні в матеріалах справи, протягом січня, лютого 2020 року АТ «Укрзалізниця» (надалі також - відповідач) здійснило доставку вантажу (сировини для металургійного виробництва) на адресу ПРАТ «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» (надалі також - позивач, ПРАТ «ММК ім. Ілліча»).
Позивач стверджує, що за всіма наявними в матеріалах справи залізничними накладними, відповідачем було допущено прострочення термінів доставки вантажів, що підтверджується календарними штемпелями у відповідних графах залізничних накладних.
У зв'язку з чим, позивачем, у відповідності до Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, було нараховано штраф за прострочення доставки вантажу у розмірі 349 114, 70 грн., який позивач просить стягнути в судовому порядку.
З поданого відповідачем відзиву вбачається, що відповідач визнає факт несвоєчасної доставки вантажів впродовж січня, лютого 2020, при цьому, проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що за розрахунками відповідача проведеними з використанням АРМ ПТД (Штрафи), сума штрафу, з урахуванням відміток про продовження терміну доставки, складає 347 496, 10 грн.
Однак, відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 5 %, що складає 17 374, 80 грн., таким чином застосувавши право суду передбачене ст. 233 ГК України, оскільки, штраф, у розмірі заявленому позивачем є несправедливо непомірним тягарем для відповідача, окрім того, затримка доставки вантажу, зумовлена розташуванням частини залізничної мережі Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» на непідконтрольній Україні території, що спричиняє використання лише одного сполучення з містом Маріуполь - між станцією Волноваха та станцією Камиш-Зоря.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позовні вимоги ПРАТ «ММК ім. Ілліча» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.
Відповідно до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
На підставі вищевикладених норм, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем укладено у спрощений спосіб договір перевезення вантажу на підставі складених залізничних накладних, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначає Закон України "Про залізничий транспорт".
Статтею 1 Закону України "Про залізничий транспорт" визначено, що залізниця -відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначається Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут).
У відповідності до п. 2 Статуту, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).
Згідно з п. 22 Статуту, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Відповідно до п. 6 Статуту, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 ГК України.
Як встановлено судом вище, впродовж січня, лютого 2020 відповідачем здійснено відправку вантажу: сировини для металургійного виробництва, на адресу ПРАТ «ММК ім. Ілліча» (вантажоодержувач, позивач по справі) залізничним транспортом.
Відповідно до п. 41 Статуту, залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 № 644 (далі - Правила), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажів (статті 41, 116 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на ___число ___місяць" (пункт 2.1. Правил).
Згідно п. 2.4 Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п. 2.9. Правил).
Матеріалами справи, її фактичними обставинами, а також самим відповідачем підтверджується факт здійснення перевезення вантажу впродовж січня, лютого 2020, одержувачем якого визначено позивача, тобто ПРАТ «ММК ім. Ілліча».
Відповідно до наявних в матеріалах справи залізничних накладних, вагони, які прямували до станції призначення вантажоодержувача доставлені після закінчення встановленого строку доставки навіть з урахуванням п. 2.9. Правил (відмітки про збільшення терміну доставки проставлені у графах 49). Про затримку вантажу свідчать відповідні календарні штемпелі видачі вантажу на залізничним накладним наявним в матеріалах справи.
Окрім того, зі зміту поданого відповідачем відзиву, вбачається, що сам факт існування затримки доставки вантажу не заперечується і відповідачем по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
У відповідності до п. 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
- 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
- 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
- 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні. Аналогічна позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/420/2012 від 04.04.2012.
Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем здійснено перевезення та доставку вантажу до станції призначення позивача з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
При дослідженні наявних в матеріалах справи доказів та розрахунку нарахованого штрафу, суд дійшов висновку, що позивачем з зв'язку із простроченням відповідачем строків доставки вагонів, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, нараховано штраф у розмірі 349 114, 70 грн. з урахуванням проставлених відповідачем відміток про причини затримки вантажу в порядку п. 2.9. Правил. Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку штрафу, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним.
Що стосується доводів відповідача з приводу зменшення суми штрафу до 5 %, що становить 17 374, 80 грн., суд зазначає, що згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, суд погоджується з твердженнями позивача зазначеними у відповіді на відзив та зазначає, що наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Відтак, суд наділений правом, а не обов'язком щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Стаття 233 ГК України визначає складові аналізу наявності підстав для зменшення неустойки, серед яких зокрема майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. Суд звертає увагу, що до клопотання про зменшення штрафу додано Звіт про фінансові результати відповідача за перше півріччя 2020 року. Однак, суд зазначає, що збитковість, навіть якщо вона і наявна, сама по собі не є винятковим випадком та достатньою обставиною для зменшення штрафу. З огляду на що, відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафу, господарський суд враховує також обставини того, що сторони знаходяться у рівних економічних умовах.
Суд вказує, що для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач повинен довести наявність тих обстави, з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.
Відтак, до заяви про зменшення розміру штрафу відповідачем не додано жодного доказу в підтвердження наявності виняткових обставин, які є достатніми у розумінні ст. 233 ГК України для зменшення розміру штрафу.
Щодо доводів відповідача про ускладнення перевезень у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, як підстави для зменшення розміру штрафу, суд зазначає наступне:
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» введено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року № 1669-VII, за змістом ч. 1 ст. 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводиться антитерористична операція.
У подальшому на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, в який внесено зміни розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.02.2015 року № 128-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Однак, як вбачаться зі змісту поданих сторонами заяв по суті, станція відправки вантажу, а також станція призначення знаходяться на підконтрольній Україні території.
Посилання відповідача на ускладнення руху на залізничній мережі Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» та відповідно затримки доставки вантажу, у зв'язку з розташуванням частини Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» в зоні проведення АТО, що спричиняє використання лише одного сполучення між станцією Волноваха та станцією Камиш-Зоря, суд не вважає обґрунтованими та не бере до уваги, оскільки, відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції Закону України від 02.09.2014 також встановлено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.
Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Відповідно до Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Вказаний Регламент ТПП є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті ТПП.
При цьому, як свідчать матеріали справи відповідачем не був наданий відповідний Сертифікат ТПП України, який би міг бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання щодо своєчасної доставки вантажу.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідачем зобов'язання по своєчасній доставці вантажу не виконані належним чином без поважних причин.
Відтак, з огляду на викладене вище, виходячи з аналізу конкретних обставин, що склалися у даних правовідносинах, з врахуванням наведених відповідачем аргументів щодо зменшення розміру штрафу та контраргументів позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України наявності обставин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку суми штрафу, суд дійшов про те, що він є вірним та проведеним у відповідності до Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу з урахуванням прострочення доставки окремо по кожній накладній.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, щодо наявності обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 349 114, 70 грн., як документально підтвердженого та відповідачем у встановленому ГПК порядку не спростовано, а отже позовні вимоги позивача про стягнення штрафу підлягають задоволенню в визначеному позивачем розмірі.
Разом з тим, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 698, 24 грн, суд констатує наступне:
Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, опис наданих робіт , платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц.
Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 5 698, 24 грн., оскільки, пунктом 3.1. Додаткової угоди №184 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №845 від 30.03.2018 встановлено, що оплата послуг здійснюється протягом п'ятнадцяти календарних днів після підписаня сторонами Акту надання послуг (Акту прийому-передачі наданих послуг) і отримання Клієнтом рахунків від Адвокатського об'єднання.
З долученого до відповіді на відзиву Акту №1 приймання-передачі наданих послуг вбачається, що він підписаний Адвокатським об'єднанням «ВСЕУКРАЇНСЬКА АДВОКАТСЬКА ДОПОМОГА» та ПРАТ «ММК ім. Ілліча» 28.07.2020, натомість, відповідь на відзив з долученими до нього доказами на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подана 15.10.2020.
Отже, на момент подання відповіді на відзив строк оплати послуг Адвокатського об'єднання настав, однак до відповіді на відзив не долучено доказів оплати понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (відсутнє платіжне доручення).
З огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесені витрати на професійну правничу допомогу, позовні вимоги в частині покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 698, 24 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а отже покладаються на позивача.
Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у розмірі 349 114, 70 грн як такі, що є доведеними та обґрунтованими, відповідачем у встановленому порядку не спростовані.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 349 114, 70 грн задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Тверська (Єжи Гедройця), будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1; ідентифікаційний код: 00191129) 349 114 (триста сорок дев'ять тисяч сто чотирнадцять) грн. 70 коп. - штрафу, а також 5 236 (п'ять тисяч двісті тридцять шість) грн. 72 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко-Легких