ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.10.2020Справа № 910/6513/20
За позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України
до 1. Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" м. Києва, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Телеком" м. Києва
про визнання договору недійсним,
Суддя Паламар П.І.
Секретар судового засідання Божко Д.О.
Представники:
від позивача: Паламарчук Н.В.,
від відповідачів: 1. Калініченко Б.І., 2. Кірсік С.В.
у травні 2020 року Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулося в суд з указаним позовом.
Позивач зазначав, що між ним і Державним підприємством "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" (далі-відповідач 1.) був укладений договір № 91 від 10 червня 2016 р., згідно з яким відповідач 1. (підрядник) за його (замовник) завданням зобов'язався виконати роботи з капітального ремонту адміністративного будинку Верховної ради України по вул. Великій Житомирській, 11 у Шевченківському районі м. Києва, загальною вартістю 19494122,26 грн., а останній - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.
Відповідно до умов п. 5.4.2. договору підрядник має право залучити до виконання робіт інших осіб (субпідрядників) за погодженням із замовником, залишаючись відповідальним перед замовником за результати їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Йому стало відомо про те, що 15 вересня 2016 р. між відповідачем 1. та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-Телеком" (далі-відповідач 2.) був укладений договір підряду на виконання монтажних робіт № 9-248, згідно з яким відповідач 2. (підрядник) за завданням відповідача 1. (замовника) зобов'язався на свій ризик, власними силами виконати капітальний ремонт аварійних приміщень адміністративного будинку Верховної ради України по вул. Великій Житомирській, 11 у Шевченківському районі м. Києва, загальною вартістю 9834956,90 грн., а останній - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.
Посилаючись на те, що вказаний договір підряду на виконання монтажних робіт укладений без проведення процедури закупівлі відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", а також без погодження із ним як органом управління, оскільки відповідач 1. не мав відповідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення цього правочину, позивач на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов та визнати цей договір недійсним.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.
Відповідач 1. у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні позов визнав.
Відповідач 2. у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність умов спірного договору вимогам чинного законодавства. Крім того, просив застосувати строк позовної давності щодо заявлених вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.
Судом встановлено, що між Управлінням справами Апарату Верховної Ради України і Державним підприємством "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" був укладений договір № 91 від 10 червня 2016 р., згідно з яким відповідач 1. (підрядник) за його (замовника) завданням зобов'язався виконати роботи з капітального ремонту адміністративного будинку Верховної ради України по вул. Великій Житомирській, 11 у Шевченківському районі м. Києва, загальною вартістю 19494122,26 грн., а останній - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.
Також встановлено, що між відповідачами у справі був укладений договір підряду на виконання монтажних робіт № 9-248 від 15 вересня 2016 р., згідно з яким відповідач 2. (підрядник) за завданням відповідача 1. (замовника) зобов'язався на свій ризик, власними силами виконати капітальний ремонт аварійних приміщень адміністративного будинку Верховної ради України по вул. Великій Житомирській, 11 у Шевченківському районі м. Києва, загальною вартістю 9834956,90 грн., а останній - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.
Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін, наявними у матеріалах справи копіями згаданих договорів.
Як на підставу своїх вимог позивач посилається на укладення спірного договору без проведення процедури закупівлі відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та укладення договору без погодження із ним як органом управління відповідача Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України".
Відповідно до ч. 1 ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, згідно з указаними вимогами чинного законодавства ставити в суді питання про недійсність оспорюваного правочину має право сторона такого правочину або інша заінтересована особа.
Згідно п.п. 3.4., 3.5. Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України № 1371 від 5 жовтня 2015 р. (далі-Положення), у сфері управління Управління справами перебувають державні підприємства та установи з правами юридичної особи, які входять до складу майнового комплексу, що забезпечують діяльність Верховної Ради України, зокрема, й відповідач Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України.
Державні підприємства та установи, що належать до сфери управління Управління справами є суб'єктами господарювання. Їх правовий статус, порядок ведення фінансово-господарської діяльності визначаються чинним законодавством та статутами і положеннями, які затверджуються розпорядженням по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до положень п.п. 1.2., 1.3. Статуту Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" уповноваженим органом управління підприємством є Управління справами Апарату Верховної Ради України. Підприємство входить до складу майнового комплексу, що забезпечує діяльність Верховної Ради України.
Управління справами відповідно до покладених на нього завдань виконує відповідні функції, у т.ч. виступає замовником з питань організації та проведення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти відповідно до чинного законодавства. Також виконує в межах передбачених коштів та обсягів капіталовкладень функції замовника з будівництв, реконструкції та ремонтних робіт (п. 2.2. Положення).
Згідно вимог п. 42 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення у випадках, визначених законами України, про надання згоди на вчинення державним унітарним підприємством господарського зобов'язання, щодо якого є заінтересованість, та значного господарського зобов'язання або про відмову в наданні такої згоди та несуть встановлену законами України відповідальність за прийняття таких рішень.
Таким чином, у відносинах публічних закупівель позивач не є органом, який контролює або організовує замість позивача закупівлю робіт.
Отже, позивач, не будучи стороною спірного правочину, не набув законного інтересу у відносинах публічних закупівель і не вправі ставити в суді питання про недійсність правочину з підстав недодержання процедури закупівлі відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".
Тому у частині позову, обгрунтованому недодержанням вимог законодавства про публічні закупівлі, слід відмовити з цих підстав.
Відповідно до умов п. 5.4.2. договору № 91 від 10 червня 2016 р., укладеного між Управлінням справами Апарату Верховної Ради України і Державним підприємством "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України", підрядник має право залучити до виконання робіт інших осіб (субпідрядників) за погодженням із замовником, залишаючись відповідальним перед замовником за результати їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Такі умови договору узгоджуються з вищевказаними вимогами Закону України "Про управління об'єктами державної власності".
Отже, для укладення оспорюваного договору на виконання монтажних робіт № 9-248 від 15 вересня 2016 р. з відповідачем 2. відповідач 1. повинен був звернутися до позивача за одержанням відповідної згоди.
Всупереч вимог ст. 74 ГПК України суду не надано доказів такого звернення та погодження з позивачем залучення відповідача 2. до виконання робіт з капітального ремонту адміністративного будинку Верховної ради України по вул. Великій Житомирській, 11 у Шевченківському районі м. Києва.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
За відсутності достатнього обсягу цивільної дієздатності таке порушення тягне недійсність правочину.
При цьому, з наявних у матеріалах справи актів робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених робіт по монтажу мережі радіофікації, про прийняття в експлуатацію пусконалагоджувальних робіт мережі радіофікації, про прийняття в експлуатацію закінчених робіт по монтажу мережі телефонного зв'язку від 11 січня 2017 р., про прийняття в експлуатації закінчених робіт по монтажу комп'ютерної та про прийняття в експлуатацію закінчених пусконалагоджувальних робіт комп'ютерної мережі від 12 січня 2017 р. вбачається, що про обставини існування договірних відносин відповідачів позивачу було відомо ще у січні 2017 році, коли його представник приймав та вводив в експлуатацію результати виконаних відповідачем 2. робіт.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з наявних доказів про порушення свого права укладенням відповідачами спірного договору без його попередньої згоди позивач міг довідатися, а за встановлених обставин довідався не пізніше 12 січня 2017 р.
У суд з указаним позовом позивач звернувся 8 травня 2020 р., тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач. Доказів поважності причин пропуску указаного строку суду не надано, тому підстави для його поновлення відсутні.
Доводи позивача щодо повноважень його представника ОСОБА_1 , який у складі комісії здійснював прийняття виконаних на підставі спірного договору робіт суперечать змісту наявного у справі розпорядження по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України № 60 від 2 листопада 2015 р. "Про розподіл обов'язків між Керуючим справами, першим заступником і заступниками Керуючого справами", тому є необгрунтованими.
За таких обставин у позові, обґрунтованому укладенням оспорюваного договору відповідачем 1. без необхідного обсягу цивільної дієздатності, стосовно до вимог ст. 267 ЦК України слід відмовити з підстав спливу позовної давності.
Оскільки у позові відмовлено, понесені по справі судові витрати стосовно до вимог ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд
у позові Управління справами Апарату Верховної Ради України відмовити.
Рішення набирає законної сили та підлягає оскарженню у строк і порядку, визначені ст. 241 та розділом ІV ГПК України.
Повне судове рішення складене 21 жовтня 2020 р.
Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар