Постанова від 13.01.2010 по справі 2а-4448/09/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

Вн. № 16/288

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13 січня 2010 року < Час проголошення > № 2а-4448/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кишинському М.І. , суддів Кузьменка В.А. Мазур А.С. при секретарі судового засідання Попадин О.Б. вирішив адміністративну справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнет"

до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державна податкова адміністрація м.Києва Державна податкова адміністрація України

проскасування податкових рішень

за участю представників сторін:

< тип представника >, < ПІБ представника >, довіреність № < Текст >, від < Дата >, < юр. особа або примітка >

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій форми «С»від 19.09.2008 року № 00010122202/0, від 03.12.2008 року №00010122202/1, від 20.02.2009 року № 00010122202/2, від 30.04.2009 року № 00010122202/3, скасування рішення про результати розгляду скарги Державної податкової адміністрації у м. Києві № 500/10/25-114 від 11.02.2009 року та рішення про результати розгляду скарги Державної податкової адміністрації України № 3716/6/25-0415 від 23.04.2009 року.

Позивачем було змінено позовні вимоги, а саме, крім вищезазначених позовних вимог позивач просив зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі м. Києва звернутися до Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України із відповідною письмовою заявою про виключення запису щодо податкової застави активів ТОВ «УКРНЕТ»з державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач невірно дійшов висновку щодо порушення товариством п.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання», а саме здійснення операцій з валютними цінностями без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Виходячи із змісту акту перевірки відповідач зазначив, що при здійсненні інвестицій за кордон шляхом внесення у статутний капітал товариства-нерезидента акцій українського емітента відбувався обмін валютними цінностями. Виходячи з цього, зроблено висновок, що ТОВ «УКРНЕТ»внесло до статутного капіталу ТОВ «Флешчек»акції українського емітента, в результаті чого відбувся обмін валютними цінностями, що потребувало отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення інвестиції за кордон.

Позивач не погоджується з таким висновком податкового органу та зазначає, що емітентом акцій в даному випадку може бути тільки акціонерне товариство, відповідно до ст. 80 Господарського кодексу України із змінами та доповненнями.

Таким чином, оскільки ТОВ «Телехаус»не є акціонерним товариством, а є товариством з обмеженою відповідальністю, його статутний фонд поділено не на акції, а на частки, одна з яких і була внесена позивачем до статутного капіталу ТОВ «Флешчек». При цьому, виходячи зі змісту ст.80 Господарського кодексу України та ст.6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», частка у статутному капіталі та акція абсолютно різні поняття, в тому числі і за своєю економічною суттю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржуване повідомлення -рішення без змін. За результатами розгляду первинної скарги відповідачем винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.12.2008 року №00010122202/1. Однак, позивач не погодився із рішенням податкового органу про результати розгляду первинної скарги, та направив повторну скаргу до ДПА у м. Києві.

Рішенням ДПА у м. Києві № 500/10/25-114 від 11.02.2009 року про результати розгляду скарги, скаргу директора компанії залишено без задоволення, а рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва без змін, на підставі чого винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 20.02.2009 року № 00010122202/2.

Позивач, знову ж таки не погодився із рішенням ДПА у м. Києві про результати розгляду повторної скарги та направив до ДПА України повторну скаргу.

Рішенням ДПА України № 3716/6/25-0415 від 23.04.2009 року повторну скаргу товариства залишено без задоволення, а рішення податкових органів без змін, що стало підставою винесення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001022202/3 від 30.04.2009 року.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву по даній справі, в яких зазначено, що висновки акту перевірки є правомірними, а прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій такими, що відповідають вимогам діючого податкового законодавства.

Правове позиція податкового органу обґрунтовується наступними доводами.

Товариством з обмеженою відповідальністю подано до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було подано Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходяться за її межами», в які було задекларовано внесок до статутного фонду іноземного підприємства ТОВ «Флешчек»(Російська Федерація) у вигляді корпоративних прав українського підприємства ТОВ «Телехаус».

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.03.1999 р. № 122 інвестиція за кордон - це валютна операція, яка передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Відповідно до пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентами на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами -резидентами як дарунок або у спадщину.

В зв'язку з чим, на думку податкового органу, вищезазначена операція є валютною, оскільки мав місце перехід права власності валютних цінностей за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі б/н від 19.12.2007 р., а тому відповідач просить в задоволені позову відмовити повністю.

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Під час перевірки встановлено, що ТОВ «УКРНЕТ»на підставі протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Флешчек»(Російська Федерація) № 1 від 16.01.2007 р. було прийнято рішення про створення ТОВ «Флешчек»відповідно до рішення статутний капітал ТОВ «Флешчек»складає 261 000,00 рос. руб., що формується наступним чином: ЗАТ «Рунєтбанк»вносить в статутний капітал ТОВ «Флешчек»грошові кошти в розмірі 87000,00 рос.руб. Розмір частки ЗАТ «Рунєтбанк»складає одну третину від статутного капіталу ТОВ «Флешчек». ТОВ «Банк Фамільний»вносить в статутний капітал ТОВ «Флешчек»права на 50% статутного капіталу ТОВ «Телехаус номінальною вартістю»87000,00 рос.руб. (16600,00 грн.), що належать ТОВ «Банк Фамільний». Розмір частки ТОВ «Банк Фамільний»складає одну третину від статутного капіталу ТОВ «Флешчек». Позивач вносить в статутний капітал ТОВ «Флешчек»права на 50% статутного капіталу ТОВ «Телехаус»номінальною вартістю в 16 000,00 грн., що належать ТОВ «Укрнет». Розмір частки позивача складає одну третину від статутного капіталу ТОВ «Флешчек».

Виходячи з вищевикладеного, ТОВ «УКРНЕТ»внесено до статутного капіталу ТОВ «Флешчек»не акції українського емітента, а частку у статутному капіталі ТОВ «Телехаус».

Статтею 80 Господарського кодексу України визначені види господарських товариств та зазначено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Пунктом 3 вищезазначеної статті визначено поняття товариства з обмеженою відповідальністю, а саме це господарське товариство , що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до статті 6 закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»акція -іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення , діяльності та припинення акціонерних товариств. Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Телехаус»не є акціонерним товариством, а є товариством з обмеженою відповідальністю, статутний фонд його поділений на частки, одна з яких і була внесена ТОВ «УКРНЕТ»до статутного капіталу ТОВ «Флешчек».

Статтею 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»надано вичерпний перелік цінних паперів що існують в Україні, до якого не включено частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частка в статутному капіталі ТОВ «Телехаус», що була внесена ТОВ «УКРНЕТ»до статутного капіталу ТОВ «Флешчек»окрім того, що не є акцією, не є і цінним папером взагалі.

Суд погоджується з думкою позивача, що частка у статутному капіталі ТОВ «Телехаус»та у статутному капіталі ТОВ «Флешчек»не є валютними цінностями, в розумінні Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Таким чином, виходячи із визначення «валютних цінностей»наданого ст. 1 Декрету, частка у статутному капіталі вищезазначених товариств не є валютними цінностями.

Якщо керуватися нормами та приписами Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»необхідною умовою для визнання операції валютною є факт використання у такій операції валютних цінностей.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки частки у статутному капіталі ТОВ «Телехаус»та у статутному капіталі ТОВ «Флешчек»не є валютними цінностями, то операція із внесення ТОВ «УКРНЕТ»частки в статутному капіталі ТОВ «Телехаус»до статутного капіталу ТОВ «Флешчек»не є валютною операцією.

До того ж суд, зазначає, що операція із внесення ТОВ «УКРНЕТ»частки у статутному капіталі ТОВ «Телехаус»до статутного капіталу ТОВ «Флешчек»не є інвестицією за кордон у розумінні Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 16 березня 1999 р. № 122, а від так, така операція не потребує отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення інвестицій за кордон.

Суд звертає увагу, що зданого приводу Національний банк України листом від 01.10.2008 року № 28-315/3036-13293 надав роз'яснення, щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, в якому зазначено, що у випадку, коли юридична особа-резидент (далі - резидент) планує отримати права на частку (не виражену в цінних паперах) у статутному капіталі юридичної особи -нерезидента в обмін на передачу цьому нерезиденту прав на частку (не виражену в цінних паперах) у статутному капіталі резидента (які у розумінні Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не відносяться до терміну «валютні цінності»), зазначена операція не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення інвестиції за кордон.

Відповідно до п. 1. ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (надалі -адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однієї з сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно, особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушенні, відповідно до статті 104 КАС України має право звернутися до суду за захистом своїх прав.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового так правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта, дотримання якої забезпечується правовими механізмами.

Тобто, рішення про результати розгляду скарги не є рішенням (нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії) в розуміння п. 1 ч. 1 ст.17 КАС України, а тому не може бути визнане нечинним, як цього вимагає позивач.

Відповідно до ч.1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.

Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задоволити.

Скасувати Рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 19.09.2008 року № 0001022202/0.

Скасувати Рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.12.2008 року № 0001022202/1.

Скасувати Рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.02.2009 року № 0001022202/2.

Скасувати Рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.04.2009 року № 0001022202/3.

Зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі м. Києва звернутися до Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України із відповідною письмовою заявою про виключення запису щодо податкової застави активів ТОВ «УКРНЕТ»з державного реєстру обтяжень рухомого майна.

В іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий Суддя М.І. Кишинський

Судді В.А. Кузьменко А.С. Мазур

Попередній документ
9234579
Наступний документ
9234581
Інформація про рішення:
№ рішення: 9234580
№ справи: 2а-4448/09/2670
Дата рішення: 13.01.2010
Дата публікації: 14.07.2010
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Окружний адміністративний суд міста Києва
Категорія справи: