ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
15 січня 2010 року 13:28 № 2а-14158/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Попов В.С. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київський міський центр зайнятості
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, особисто
від відповідача: Хименко Інни Володимирівни
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.01.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 з позовом до Київського міського центру зайнятості про зобов'язання зняти з реєстрації трудовий договір між позивачем та ОСОБА_2, зареєстрований в Деснянському районному центрі зайнятості 11.06.2008р.за №1077.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що договір з вказаною особою (працівником) було розірвано у встановленому Кодексом законів про працю порядку за заявою працівника, натомість відповідач протиправно відмовляється зняти договір з реєстрації.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що пунктом 6 затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 р. за N 554/5745 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір.
На підставі викладеного відповідач стверджує про неможливість зняття з реєстрації трудового договору з огляду на те, що працівник відповідача не здійснив повідомлення центру зайнятості про розірвання договору.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
11 червня 2008 року між суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, за умовами якого позивач найняв працівника виконувати обов'язки водія.
Вищезазначений договір було зареєстровано у Деснянському районному центрі зайнятості (структурному підрозділі відповідача) 11.06.08р. за № 1077.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що вищезазначений трудовий договір було розірвано за ініціативою працівника, на підтвердження чого позивачем було надано наказ №1, за змістом якого ОСОБА_2 було звільнено з посади водія з 12.01.09р. за власним бажанням.
Підставою для видання зазначеного наказу позивачем у наказі було визначено заяву ОСОБА_2
Відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, вищезазначеною нормою передбачено тільки одну передумову розірвання трудового договору за ініціативою працівника, і відповідно одну дію, яка має бути вчинена працівником для розірвання трудового договору -подання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.
Згідно зі статтею 24-1 Кодексу законів про працю України у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Отже, вищезазначеною правовою нормою на Міністерство праці та соціальної політики України було покладено завдання, та делеговано повноваження відносно затвердження порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою.
Кодекс законів про працю було доповнено статтею 24-1 згідно із Законом України від 24.12.99 р. №1356-XIV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».
Натомість положень статті 38 КзПП вищезазначеним Законом змінено не було, жодних особливостей розірвання зареєстрованого трудового договору не встановлено, повноважень щодо встановлення додаткових умов розірвання трудового договору Міністерству праці та соціальної політики України не надано.
Згідно з частинами першою -третьою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене судом не приймаються посилання відповідача на пункт 6 затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 р. за N 554/5745 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою.
При цьому суд виходить з відсутності делегованих Законом повноважень Міністерства праці та соціальної політики України на встановлення порядку розірвання трудового договору, зокрема щодо встановлення обов'язку особистої явки звільненого працівника чи здійснення ним повідомлення державних органів про своє звільнення.
Однак виходячи з принципу офіційності, закріпленого статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає неможливість зняття трудового договору з реєстрації з підстав його добровільного розірвання, обумовлену нижчевикладеним.
Суд доходить висновків, що вищезазначеними нормами статті 38 Кодексу законів про працю України передбачено подання письмової заяви. Ухвалою суду у позивача витребовувалася заява ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням, в якості підтвердження підстав позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
В судовому засіданні позивач пояснив, що письмово заява працівника йому не надавалася, звільнення ним проведено на підставі усної заяви працівника. Відомостей про існування письмової заяви працівника позивачем не зазначено.
З огляду на викладене суд доходить висновків, що матеріалами справи не підтверджується обставина звільнення працівника позивача за власним бажанням, зокрема обставина існування письмової заяви працівника про звільнення, передбаченої нормами Кодексу законів про працю України в якості підстави для звільнення.
У зв'язку з чим є правомірною відмова відповідача у знятті з реєстрації трудового договору, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. В задоволенні позову відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Суддя Каракашьян С.К.