Головуючий суддя у першій інстанції : Плеханова З.Б.
15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1337/20 пров. № А/857/8525/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у справі № 260/1337/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, -
27.04.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2018р. - 23.04.2020р.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.06.2020р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.06.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Як видно із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та 05.04.2017р. отримав статус учасника бойових дій. (а.с. 28).
Так, під час проходження військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 у період з 25.11.2016р. - 25.01.2017р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганській областей, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 05.04.2017р. (а.с.28) та відповідною довідкою від 22.02.2017р. №108 (а.с. 28-29).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2018р. №90 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з виплатою компенсації за невикористані 7 діб щорічної основної відпустки за 2018 рік. (а.с. 30).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.03.2020р. у справі № 260/477/20 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2018 роки, в день виключення зі списків 16.04.2018 року.
Крім того, суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.04.2018р. (а.с.32-37).
Так, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.03.2020р. у справі № 260/477/20, ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки 23.04.2020р. в повному обсязі, що підтверджується випискою по банківському рахунку (а.с.31).
23.04.2020р. на рахунок ОСОБА_1 зараховано 7213,55 грн., із призначенням платежу: грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, що підтверджується платіжним дорученням № 1281 від 22.04.2020р. ( а.с. 31,68)
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
При цьому, ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Зазначена правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч.2 ст.8 КАС України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, ст.116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин, колегія суддів вважає зазначити, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним.
Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у справі №810/1543/17 (постанова К/9901/15731/18 від 27 червня 2018 року).
Інші доводи які викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки колегії суддів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у справі № 260/1337/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Бруновська
Суддя З.М. Матковська
Суддя Р.М. Шавель
Постанова в повному обсязі складена 21.10.2020р.