Головуючий суддя у першій інстанції : Комшелюк Т.О.
15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3918/19 пров. № А/857/7254/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі № 460/3918/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправно, зобов'язання вчинити дії, -
04.12.2019р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014р. - 02.08.2014р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Так, позивач у позовній заяві зазначив, що у період з 01.01.2014р. - 02.08.2014р. включно нарахування та виплата пенсійним органом пенсії проводилася у розмірі, визначеному Постановами Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210 від 23.11.2011р. та «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 747 від 06.07.2011р. ( далі Постанови № 1210 та № 747 ).
ОСОБА_1 стверджує, що в період з 01.01.2014р. - 02.08.2014р. пенсія повинна нараховуватися та виплачуватися відповідно до положень ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.05.2020р. позов задоволено. Суд визнав протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у проведенні ОСОБА_1 перерахунку доплати до пенсії відповідно до положень ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.05.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане Рівненською обласною державною адміністрацією 20.02.1995р. (а.с.12)
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ч.1 цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015р., визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно ч.2 - 3 ст.2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
п.2 розділу І Закону № 76 у ст.2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» внесено зміни, якими абз.5 ч.2 ст.2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015р.
Отже, з 01.01.2015р. ст.2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Як видно із матеріалів справи, позивач проживає в селі Борове Зарічненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (зона 3), що дає право на отримання підвищення пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_2 від 23.04.2008р.
02.09.2019р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою у якій просив перерахувати пенсію відповідно до ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права.
Проте, пенсійний орган листом від 28.10.2019р. за № Д-2316/07.1-59 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із змісту ст.46 Конституції України видно, що громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Згідно ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Із змісту ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) видно, що особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено п.4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст.39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011р.
Таким чином, Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінет Міністрів України 06.07.2011р. прийняв постанову за №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.2011р., п.1 та 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Згідно абз.8 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012р. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного кодексу України.
Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз'яснень Конституційного Суду України видно, що в період з 23.07.2011р. - 31.12.2013р. визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
З 01.01.2014р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст.39, ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинною залишалась і Постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210 від 23.11.2011р.
Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом зокрема, Постанови № 1210, з 01.01.2014р. нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинно здійснюватися у розмірі та на підставі, визначеному ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України №1622-VІІ від 31.07.2014р. «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014р., розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доповнено п.67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст.ст.20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Таким чином, з 03.08.2014р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки саме в період з 01.01.2014р. - 02.08.2014р. включно пенсійний орган зобов'язаний провести нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, з урахуванням фактично виплачених сум. Пенсійний орган протиправно відмовив позивачу у проведенні перерахунку доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством.
Висновки апеляційного суду узгоджується з правовою позицією яка викладена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2016р. в справі № 285/4300/14-а, постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. в справі № 619/2262/17.
Стосовно доводів апелянта, що заява про проведення перерахунку подана в довільній формі згідно Закону України «Про звернення громадян», колегія суддів зазначає наступне.
п.1.8 Порядку №22-1 «Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України
25.11.2005 № 22-1, визначено, що особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.
Відповідно до п.1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 4.1 Порядку №22-1 передбачено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Як у відзиві так і в апеляційній скарзі пенсійний орган стверджує, що позивач не звертався із заявою встановленої форми та змісту для проведення перерахунку пенсії.
Разом з тим, як видно із листа пенсійного органу, такий дано на звернення (заяву) щодо перерахунку пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Тобто, вказані обставини дають повною мірою оцінити намір заявника.
Відмовивши позивачу в розгляді заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення її прав та інтересів, як пенсіонера.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява позивача відповідає вимогам Порядку №22-1 та безпідставно не була розглянута відповідачем по суті.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 27.11.2019р. (адміністративне провадження №К/9901/16284/18).
При цьому, колегія суддів враховує, що ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначено в позові, про порушення своїх прав ОСОБА_1 стало відомо в жовтні із листа пенсійного органу від 28.10.2019р. про відмову у перерахунку пенсії, а позов подано у 04.12.2019р., тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України. У зв'язку з цим, суд вважає безпідставними доводи апелянта про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз наведеної норми дає підстави дійти до висновку про наявність двох строкових обмежень стосовно виплат пенсії за минулий час, зокрема, три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини (ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») та без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Під час судового розгляду судом встановлено, що виплата позивачу пенсії за період з 01.01.2014р. - 02.08.2014р. є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень, на спірні відносини не поширюється дія строкових обмежень в три роки, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в тому числі, щодо строку звернення до адміністративного суду.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.11.2019р. по справі №608/957/16-а.
З огляд на вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем строки звернення до суду з даним позовом не пропущено.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області як суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Інші доводи які викладені в апеляційних скаргах не спростовують висновки колегії суддів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі № 460/3918/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Бруновська
Суддя З.М. Матковська
Суддя Р.М. Шавель
Постанова в повному обсязі складена 21.10.2020р.