20 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1172/20 пров. № А/857/11656/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року (рішення ухвалене у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Кафарського В.В.) у справі за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
У червні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 11 191,95 грн..
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем протиправно не сплачено в строки, визначені податковим законодавством, податкові зобов'язання по єдиному податку з фізичних осіб у розмірі 11 191,95 грн.. Просив позов задоволити.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в дохід бюджету податковий борг в розмірі 11 191, 95 грн.
Рішення суду першої інстанції оскаржила фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.03.2008 здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Статтею 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 38.2 статті 38 ПК України врегульовано, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Пунктом 6.1 статті 6 ПК України визначено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно пункту 8.3 статті 8 ПК України ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить єдиний податок.
Пунтком 291.3 статті 291 ПК України встановлено, що юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно із пунктом 291.4 статті 291 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності поділяються на першу, другу, третю, четверту, п'яту та шосту групи платників єдиного податку.
Положеннями пункту 291.4 статті 291 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:
1) перша група - фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень;
2) друга група - фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
3) третя група - фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 7000000 гривень;
4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники:
Згідно пункту 293.1 статті 293 Податкового кодексу України, ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Відповідно до підпункту 2 пункту 293.2 статті 293 Податкового кодексу України, фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць: 2) для другої групи платників єдиного податку - не більше 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно із поданою 16.03.2017 відповідачем заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, останній є платником єдиного податку ІІ групи за ставкою оподаткування - 15% до розміру мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії рішення Івано-Франківської міської ради №7-10 від 20.01.2017, згідно якого внесено зміни до рішення Івано-Франківської міської ради №10-3 від 28.01.2016 "Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Івано-Франківська", зокрема, встановлено фіксовані ставки єдиного податку для другої групи платників єдиного податку - 15% до розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до пункту 294.1 статті 294 ПК України, податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік.
Згідно пункт 294.2 статті 294 ПК України податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.
Відповідно до пункту 295.1 статті 295 ПК України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у спірний період нарахування єдиного податку, з 01.01.2017 визначено розмір мінімальної заробітної плати, який становив 3 200,00 грн., а Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 01.01.2018 визначено розмір мінімальної заробітної плати, який становив 3 723,00 грн.
Згідно поданої заяви відповідача про застосування спрощеної системи оподаткування від 16.03.2017, обрана ставка єдиного податку 15% до розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", розмір єдиного податку, зокрема, з червня по грудень 2017 року становив 480,00 грн. (15% від 3 200,00 грн.). Виходячи із вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", розмір єдиного податку, зокрема, з січня по вересень 2018 року становив 558,45 грн. (15% від 3 723,00 грн.).
Пунктом 295.2 статті 295 ПК України передбачено, що нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.
Згідно пунктів 296.1, 296.2 статті 296 ПК України, платники єдиного податку першої - третьої груп ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1-296.1.3 цього пункту.
Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку другої групи.
Як вбачається з заяви позивача від 24.01.2012 останній був платником єдиного податку за ставкою оподаткування 20 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з заяви від 16.03.2017 ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку за ставкою оподаткування 15 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати.
Таким чином, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, зобов'язаний сплачувати єдиний податок.
Разом з тим, податковий борг позивача з єдиного податку з фізичних осіб становить 11 191,95 грн., в тому числі - 8 201,69 грн. основного платежу (у зв'язку з частковою сплатою сума до стягнення за червень - 295,64 грн. та за липень-грудень 2017 року - 480,00 грн. х 6 місяців = 2 880,00 грн.; з січня 2018 року по вересень 2018 року 558,45 грн. х 9 місяців = 5 026,05 грн.), що підтверджується заявою про застосування спрощеної системи оподаткування від 16.03.2017 та витягом з інтегрованої картки платника податку (а.с. 15-23), а також пеня у розмірі 2 990,26 грн., яка нарахована згідно статті 129 ПК України, що також підтверджується копією інтегрованої картки відповідача за платежем: єдиний податок з фізичних осіб.
Однак, визначений Законом обов'язок щодо сплати єдиного податку відповідач виконував неналежним чином, внаслідок чого допустила заборгованість в загальному розмірі 11 191,95 грн., що підтверджується довідкою про борг про суму податкового боргу від 04.03.2020.
Згідно пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Апеляційний суд звертає увагу, що позивачем надсилалась на виконання вимог пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога форми "Ф" №32517-55 від 06.05.2019, яку відповідач залишив без реагування. Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідачем суду не надано а судом на здобуто.
Відтак, єдиний податок з фізичної особи-підприємця у розмірі 11191,95 грн. утворює податковий борг відповідача, який ним не сплачено.
Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 95.2 статті 95 ПК передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно пункту 95.3 статті 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Відповідно до пункту 95.4. статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що заявлена до стягнення сума - 11 191,95 грн. є узгодженою та являється податковим боргом відповідача, що виник в результаті несплати місцевого податку та підлягає стягненню у відповідності до статті 10 Податкового кодексу України до місцевого бюджету Івано-Франківської міської ради.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року у справі №300/1172/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 21.10.2020