20 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3800/20 пров. № А/857/9271/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Макарик В.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження у м. Львові суддею Грень Н.М.; дата складення рішення у повному обсязі 16 липня 2020 року) в адміністративній справі № 380/3800/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення індексації грошового забезпечення,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.11.2019;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь індексацію його грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.11.2019 у сумі 148 330,05 грн;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь понесені ним судові витрати, а саме: витрати пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи та витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з 2016 року по 2019 рік не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по листопад 2019 року включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по листопад 2019 року включно.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 148 330,05 грн відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 2000,00 грн.
У задоволенні позовних вимог про присудження судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 4000 грн та витрат на проведення експертизи в сумі 1961,28 грн відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по листопад 2019 року включно і прийняти нове рішення в цій частині про задоволенні позовних вимог у повному обсязі з обов'язковим зазначенням суми індексації грошового забезпечення або базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення (січня 2008 року та березня 2018 року).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що військова частина НОМЕР_1 повинна нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення у розмірі 148 330,05 грн і задоволення такої вимоги не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача. Крім того вказує на те, що суд не дослідив питання визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на цю апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскільки нарахування суми індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень військової частини.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (на момент звільнення займав посаду техніка групи регламенту двигунів технічно-експлуатаційної частини).
Наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) № 54-РС від 26.11.2019 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
А наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 264 від 28.11.2019 його виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, з останнім не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення.
Військова частина НОМЕР_1 надіслала лист із довідками про доходи військовослужбовця ОСОБА_1 за період: 2015 - 2018 роки.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на те, що сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, а відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для непроведення індексації грошового забезпечення.
Проте, суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.11.2019 на користь ОСОБА_1 в сумі 148 330,05 грн на підставі висновку експерта № 2711 від 04.05.2020, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі- Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом другим частини третьої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено право громадян на соціальні гарантії. Відповідно до вказаної статті, Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 цього Закону державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, який своєю постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно пункту 6 цього Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Враховуючи наведене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції в тому, що покликання відповідача на відсутність фінансових ресурсів для нарахування та виплати індексацій, що передбачено пунктом 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пунктом 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, є безпідставними, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення індексації грошового забезпечення.
Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України».
У п. 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Такі посилання відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в проведенні індексації, доки відповідні положення є чинними.
За таких підстав, суд першої інстанції вірно вважав, що бездіяльність відповідача, яка полягала в ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вищевказаний період є протиправною.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зокрема визначення базового місяця, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У спірних правовідносинах індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що у цьому випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування відповідно до норм Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити виплату індексації грошового забезпечення у визначеній грошовій сумі, а також здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця відсутні.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19 (провадження № К/9901/12396/20).
Крім того, колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги доводи апелянта про те, що судом не досліджувалося питання визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, оскільки таке питання не зазначалось у позові, не було предметом розгляду у суді першої інстанції і не є спірним.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року в адміністративній справі № 380/3800/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
В. Я. Макарик
Постанова складена у повному обсязі 20 жовтня 2020 року.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду