12.10.2020 Єдиний унікальний номер 205/6347/19
Єдиний унікальний номер № 205/6347/19
Провадження № 2/205/190/20
12 жовтня 2020 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна про визнання недійсним Ѕ частини договору купівлі- продажу нежитлового приміщення , -
ОСОБА_1 23 липня 2019 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07.09.2017 року Ѕ частини нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 1353.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.09.2016 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О.О. мати позивача ОСОБА_3 подарувала позивачу нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитлове приміщення площею 150 кв.м. розташоване на земельній ділянці площею 0,1974 га. 07.09.2017 року позивач продав Ѕ частину вищевказаного нежитлового приміщення ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. Через деякий час позивач виявив, що в зазначеному договорі купівлі-продажі є певні неточності, які можуть вплинути на його дійсність. Так, в договорі купівлі-продажу зазначено, що позивач продав Ѕ частину приміщення, площа проданого приміщення зазначена як 150 кв.м., однак це площа всього приміщення, а площа проданого приміщення повинна становити 75 кв.м. Крім того, продані приміщення виходять за межі земельної ділянки, кадастровий номер якої зазначено в договорі купівлі-продажу. Крім того, згідно п. 4 оспорюваного договору купівлі-продажу, продаж цей за домовленістю сторін вчиняється за 49067,67 грн., які сплачені покупцем до підписання цього договору та є попередньою оплатою згідно ст. 693 ЦК України, однак позивач не отримував жодних коштів. Позивач вважає, що зазначені порушення є суттєвими та можуть слугувати підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Ухвалою від 12.08.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином. У відзиві на позов представник відповідача - адвокат Чміль Ю.В. просила суд відмовити в задоволенні позову у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог. У заяві від 20.05.2020 року представник відповідача - адвокат Чміль Ю.В. просила розглядати справу без участі відповідача та його представника.
Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. просила розглянути справу за її відсутності.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 07.09.2016 року на підставі договору дарування нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О.О. за реєстровим № 985, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 нежитлове приміщення площею 150,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Позивач продав Ѕ частину вищевказаного нежитлового приміщення ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу Ѕ частки нежитлового приміщення від 07.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. за реєстровим № 1353 (а.с. 8).
Згідно п. 4 Договору купівлі-продажу продаж, за домовленістю сторін, вчиняється за 49067,39 грн., які сплачені покупцем до підписання цього договору та є попередньою оплатою згідно зі ст. 693 ЦК України.
В подальшому, 07.06.2019 року позивач продав Ѕ частину нежитлового приміщення площею 150,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу Ѕ частки нежитлового приміщення від 07.06.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. за реєстровим № 724 (а.с. 81).
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ст. ст. 77-80 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обравши способом захисту своїх прав визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, позивач з урахуванням принципу змагальності сторін зобов'язаний був довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надав.
Також позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надано доказів на підтвердження не виконання відповідачем п. 4 оспорюваного договору щодо оплати за нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження слідчого СВ Новокадацького відділу поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 27 червня 2019 року, яку ОСОБА_1 не оскаржував , проведеним досудовим розслідуванням було встановлено, що 07.09 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі- продажу Ѕ частки нежитлового приміщення, в ході якого за суму 4900 грн. ОСОБА_1 продав Ѕ частик нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , що було нотаріально затверджено приватним нотаріусом Вакуленко С.О. Але за деякий час до підписання договору ОСОБА_1 приватним способом через компанію ТОВ « Приват Юр Груп» оцінив спірку часту нежитлового приміщення на суму 1832490 грн . Але в договорі купівлі- продажу від 07.09.2017 року фігурувала сума 49000 грн і вона була виплачена ОСОБА_1 повністю, що підтверджено допитами ОСОБА_1 ОСОБА_2 а також відповіддю нотаріуса Вакуленко В.С.( а.с. 63). Даний факт в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував.
Доводи позивача в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки на час укладання договору позивач був згодний з його умовами.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).
Позивач у своєму позові як на одну з підстав для визнання оспорюваного договору недійсним посилається на те, що в договорі купівлі-продажу зазначено площу проданого приміщення як 150 кв.м. (це площа всього приміщення, а площа проданого приміщення повинна становити 75 кв.м.) та продані приміщення виходять за межі земельної ділянки, кадастровий номер якої зазначено в договорі купівлі-продажу, не зазначив, які ж його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), через що визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позивач мав можливість не підписувати оспорюваний договір купівлі-продажу, був ознайомлений з його змістом до підписання, а тому підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним відсутні, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, тому за рахунок відповідача не компенсуються.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15-16, 203, 215-216, 626-629, 638 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 ) , третя особа Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна (місце знаходження: АДРЕСА_4 ) - про визнання недійсним договору купівлі- продажу від 07.09.2017 року Ѕ частини нежитлового приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 ,посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. , укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,зареєстрований в реєстрі за № 1353 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 21 жовтня 2020 року.
Суддя Н.В. Басова