19 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2216/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернувся до суду із позовом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області від 06.03.2020 р. №3032-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" та зобов'язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованого розміру 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області;
- зобов'язати відповідача подати до суду, у встановлений судом строк, звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою від 17.08.2020 р. відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 15.09.2020 р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження або спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем 05.02.2020 р. було подано заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,000 га на території Петропавлівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області разом із всіма необхідними документами. Однак, наказом від 06.03.2020 р. № 3032-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що земельна ділянка обліковується за іншою особою. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Крім того позивач зазначає, що саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Разом з тим, посилання у спірному наказі про врахування державного акту на право постійного користування землею серії І-ХС №007574 є протиправним та необґрунтованим, оскільки згідно довідки Петропавлівської сільської ради №61 від 23.01.2020 р. особа, якій було видано вказаний державний акт на постійне користування землею, померла.
З огляду на зазначене, позивач вважає наказ відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправним та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
10.09.2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач по суті позовних вимог заперечує, зазначає, що доводи позивачав є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що позивач звернувся із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, яка належить на праві користування ОСОБА_2 , відповідно до державного акту на право постійного користування серії І-ХС №007574-1096 площею 1,23 га. Крім того право постійного користування землею є безстроковим і не припиняється у зв'язку зі смертю користувача.
Разом з тим, позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га, та надав копію Державного акта на право постійного користування землею площею 1,23 г, але згідно відомостей з публічної кадастрової карти, суміжні земельні ділянки перебувають у приватній власності. Відтак дана обставина унеможливлює надання Головним управлінням дозволу, оскільки цим порушить права інших громадян.
Відповідач зазначає, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі перебирати на себе функції суб'єктів владних повноважень. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
05.02.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області із заявою, якій просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,000 га на території Петропавлівської сільської ради Нововоронцовського району для ведення особистого селянського господарства. До заяви додав графічні матеріали, довідку від 28.01.2020 р. №61 та копію державного акта на право постійного користування землею серії І-ХС №007574-1096.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 06.03.2020 р. №3032-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, на підставі статті 118 ЗК Україи, у зв'язку з тим, що земельна ділянка обліковується за іншою особою.
Позивач, не погоджуючись із зазначеним наказом, звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 5 ЗК України визначено, що земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Статтею 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара
Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, згідно ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Як встановлено судом, наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 06.03.2020 р. №3032-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 відмовлено у наданні такого дозволу у зв'язку з тим, що земельна ділянка обліковується за іншою особою.
На підтвердження правомірності прийнятого наказу відповідачем надано державний акт на право постійного користування землею серії І-ХС №007574-1096, яким земельна ділянка площею 1,23 га в межах згідно плату № НОМЕР_1 передається у постійне користування ОСОБА_2 , копію книги №2 записів (реєстрації) державних актів та викопіювання з кадастрової карти Петропавлівської сільської ради.
Необхідно зазначити, що ч.7 ст.118 ЗК України не містить вказаної в оскаржуваному рішенні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність, а саме «…земельна ділянка обліковується за іншою особою…».
Стосовно твердження відповідача, що земельна ділянка, щодо якої звернувся позивач, належить на праві користування ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право постійного користування землею та смерть особи (землекористувача) не може бути підставою припинення Головним управлінням права постійного користування земельною ділянкою суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, серія І-ХС №007574-1096 від 19.09.1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, ОСОБА_2 на підставі рішення Петропавліської сільської ради народних депутатів Нововоронцовського району Херсонської області від 17.02.1995 року №15 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 1,23 гектарів в межах згідно з планом №77.
Зазначена обставина не заперечується відповідачем.
Проте, згідно довідки Петропавлівської сільської ради від 28.01.2020р. № 61, земельна ділянка площею 1,23 га, яка перебувала в постійному користуванні громадянки ОСОБА_2 , яка померла і за життя не приватизувала її, відноситься до земель державної власності, знаходиться за межами населеного пункту.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 25.04.2018 по справі №399/374/16-ц, згідно якої право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Зі змісту частини другої статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Держава України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року №563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до статті 407 ЦK України, та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.
Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 р. у справі №552/3951/17 та від 25.04.2018 у справі №399/374/16-ц.
Таким чином, смерть ОСОБА_2 стала підставою для припинення її права користування земельною ділянкою, посвідченого державним актом на право постійного користування землею серії І-ХС №007574-1096 від 19.09.1995 року. Докази переоформлення права постійного користування земельною ділянкою державної власності, наданою ОСОБА_2 для розширення підсобного господарства на підставі цього державного акту, матеріали справи не містять.
При цьому, суд зауважує, що відповідач був обізнаний про факт смерті землекористувача ОСОБА_2 у зв'язку з поданням позивачем довідки сільської ради разом з клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того, у своєму відзиві відповідач не заперечує того, що йому було відомо про зазначену обставину.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач наказом від 06.03.2020 р. №3032-СГ відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України, право користування земельною ділянкою, яку бажає отримати позивач, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою припинено зі смертю особи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак задовольняє вказану частину позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,000 га, суд зазначає наступне.
Так, за змістом частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, територіальний орган Держгеокадастру на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розглядаючи відповідне клопотання громадянина, повинен перевірити відповідність місця розташування обраної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, бажане місце розташування земельної ділянки зазначається у викопіюванні з кадастрової карти (плану) або в інших графічних матеріалах, які подаються до клопотання та повинні ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки. Ці графічні матеріали є частиною документації із землеустрою, відповідно до статей 29, 50 Закону України "Про землеустрій".
Порядок розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про передачу у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності (ч.7 ст.118 Земельного кодексу України) передбачає наявність у відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування права вибору одного з рішень - надати дозвіл або відмовити у його наданні. Відповідне рішення орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає за результатами такої перевірки та у разі відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проектів землеустрою, затверджених у встановленому законом порядку, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою, а в протилежному випадку відмовляє у наданні такого дозволу.
У матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем перевірки клопотання позивача на відповідність його вимогам статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, як умови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому у задоволенні позову про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слід відмовити.
З'ясувавши характер спірних правовідносин, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку, що з огляду на визнання протиправним наказу щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.02.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га на території Петропавлівської сільської ради Нововоронцовського району для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.
При цьому, суд наголошує, що при повторному розгляді клопотання позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням встановлених судом обставин, а також правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.
Що стосується позовної вимоги позивачів про встановлення судового контролю за виконанням рішення , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З приписів даної норми слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, що може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
В той же час позивачами не надано жодного доказу того, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення, а судом таких обставин не встановлено. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення даної позовної вимоги.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позивних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» розподіл витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 06.03.2020 р. №3032-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) від 05.02.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га на території Петропавлівської сільської ради Нововоронцовського району для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Г.М. Морська
кат. 109020100