Справа №500/2145/20
20 жовтня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив визнати протиправними дії Тернопільського обласного військового комісаріату щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.02.2018 та грошової компенсації за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій, зобов'язати Тернопільський обласний військовий комісаріат:
- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.02.2018 з проведеною компенсацією у зв'язку з порушенням термінів виплати при обчисленні розміру індексації, місяцем (базовим), в якому відбулось підвищення грошового забезпечення вважати - серпень 2015 року;
- нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану в 2017- 2018 роках додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій, з розрахунку грошового забезпечення, що виплачувалось на день (01.02.2018) звільнення з ЗСУ, з проведеною її компенсацією у зв'язку з порушенням термінів виплати.
Позов обґрунтований тим, що при звільненні з військової служби та на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та по теперішній час відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки". Також, позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.02.2018. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
На підставі статті 12 та глави 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Тернопільським окружним адміністративним судом винесено ухвалу від 18.08.2020 про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій зазначено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву.
Від ІНФОРМАЦІЯ_1 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду 28.08.2020 поступив відзив на позовну заяву в якому зазначив, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій Тернопільського обласного військового комісаріату по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до Інструкції №260 виконував роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення.
Щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку зазначає, що оскільки, додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України "Про відпустки"). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана військовослужбовцем протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. Таким чином, заявлені позовні вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Частиною п'ятою статті 262 КАС визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №500/2145/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
27.04.2017 позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_1 , пред'явник якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У відповідності до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 31.01.2018 №8, позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.02.2018.
10.08.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.02.2018 та грошову компенсацію за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У відповідь на подану заяву ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу листом від 11.08.2020 №10/1/4770 відмовлено у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, а також зазначено, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування ІНФОРМАЦІЯ_1 на виплату індексації не здійснювалося.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Визначаючись з позовними вимогами, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналогічна правова позиція зазначена Великою Палатою Верховного Суду у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Як вбачається з витягу з наказу витягу з наказу військового комісара Підволочиського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 31.01.2018 №8, додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу при виключенні із списків особового складу не виплачувалась.
Отже, суд вважає що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017- 2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
При цьому, з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації позивачу за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, є протиправною.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Тернопільського обласного військового комісаріату щодо непроведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у встановленому законом порядку в період з 01.01.2016 по 01.02.2018, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно з статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Як передбачено статтею 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно зі статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі -Порядок №1078), згідно з пунктом 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Разом з тим, відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).
Отже, наведена норма безпосередньо не пов'язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації, що спростовує доводи відповідача про правомірність їх дій у ненарахуванні індексації та відсутності на це права позивача її отримати за попередні періоди.
Такий правовий висновок висвітлено Верховним Судом, у судовому рішенні від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17, де вирішувалося питання про обов'язок нарахувати та виплатити індексацію за період з 1 липня 2015 року до 1 серпня 2017 року під час проходження військової служби. Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування є протиправним, адже сума індексації є складовою грошового забезпечення і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Посилання відповідача на відсутність фінансування суд не може взяти до уваги, оскільки відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум, тому дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення є протиправними.
Отже, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Положеннями статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
При цьому, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини від 10.06.2011 року у справі "Сук проти України" визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, держані органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Щодо позовних вимог зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із встановленням для обчислення індексації базового місяця при обчисленні розміру індексації серпень 2015 року, суд звертає увагу, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Отже, суд не може встановити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання та надати правову оцінку діям відповідача стосовно нарахуванню чи не нарахуванню такої індексації. Однак, на момент розгляду даної справи, відповідач жодних дій по фактичному нарахуванню певного розміру індексації не здійснив.
Суд зазначає, що у процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача, а тому вимога позивача в частині зобов'язання відповідача встановити базовий місяць для обчислення індексації не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, тоді як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
З огляду на викладене, оскільки індексація позивачу за спірний період не нарахована, вимога зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із встановленням для обчислення індексації базових місяців є передчасною та задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача провести компенсацією у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина друга статті 2 Закону №2050-III).
Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі №134/87/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо проведення компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.02.2018 та грошової компенсації за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку є передчасною, а тому, підстави для задоволення такої позовної вимоги відсутні.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.02.2018 та грошової компенсації за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.02.2018.
Зобов'язати Тернопільський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 лютого 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2
відповідач:
- Тернопільський обласний військовий комісаріат місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 2, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 07704709
Головуючий суддя Мартиць О.І.