Справа № 500/2473/20
20 жовтня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Баранюка А.З., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить:
- встановити відсутність компетенції (повноважень) відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо встановлення відповідності почерку в записах у трудовій книжці;
- зобов'язати зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 10.05.1989 по 28.09.1991 в кооперативі "Простір".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується із відмовою у зарахуванні до його загального страхового стажу період роботи з 10.05.1989 по 28.09.1991 в кооперативі "Простір", оскільки на його думку, запис у трудовій книжці про даний період виконано належним чином. Також зазначає, що відділ з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області при встановленні страхового стажу не наділений повноваженнями правоохоронних органів та експертних установ щодо встановлення відповідності почерку в записах у трудовій книжці, оскільки вони не є компетентними експертами в даній галузі.
Ухвалою судді від 08.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
21.09.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що у відповідача відсутні законодавчі підстави зарахувати період роботи позивача з 10.05.1989 по 28.09.1991 в кооперативі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " так як запис про звільнення з роботи №16 зроблений не належним чином, а саме номер наказу про звільнення дописаний іншим почерком. При цьому жодних інших документів, які б підтверджували роботу позивача в кооперативі "Простір" не було надано.
29.09.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій вказав, що запис у трудовій книжці про призначення позивача на посаду в кооператив "Простір" під сумнів відповідачем не ставиться, і він є підтвердженням того, що він працював в даному кооперативі.
Ухвалою суду від 07.10.2020 розгляд справи було відкладено.
Позивач та представник відповідача в судове засідання не прибули, подали до суду клопотання про розгляд даної справи без їх участі.
Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані докази, встановив наступні факти.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 06.03.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До вказаної заяви позивачем було додано: паспорт громадянина України; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; трудову книжка НОМЕР_1 видану 29.08.1980; довідку про заробітну плазу №4 від 05.03.2020 видана ПП "Обрій"; диплом НОМЕР_2 виданий 01.07.1980.
Листом від 19.08.2020 №1900-0321-8/12547 відповідач повідомив позивача про те, що відділом з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області для призначення пенсії розглянувши подані документи, в страховий стаж враховано такі періоди:
- з 01.09.1976 по 25.06.1980 - навчання;
- з 29.08.1980 по 18.10.1980 - робота в середній школі;
- з 17.02.1981 по 28.08.1987 - робота восьмирічній школі;
- з 30.08.1987 по 23.08.1988 - робота в середній школі №11;
- з 17.09.1988 по 24.11.1988 - робота на Тернопільському пивзаводі;
- з 01.12.1988 по 01.03.1989 - робота у Палаці культури та техніки ПО “Ватра”;
- з 01.10.1991 по 01.05.1993 - робота в МП “Галактика”;
- з 14.05.1993 по 05.10.1993 - робота в ТзОВ “Нове” ЛТД;
- з 06.10.1993 по 31.12.2003 - робота у ПП “Обрій”;
- з 01.09.2007 по 30.11.2019 - робота обчислена пропорційно сплачених страхових внесків за відповідний місяць за інформацією, яка міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5.
Також, до страхового стажу позивача не зараховані наступні періоди згідно із записами трудової книжки:
- з 23.08.1988 по 15.09.1988 - робота в Тернопільській середній школі №10, так як відтиск печатки після запису про звільнення з роботи не чіткий;
- з 02.03.1989 по 03.05.1989 - у Виробничому кооперативі “Ореол”, оскільки в записі про прийняття на роботу у підставі внесення запису відсутня дата рішення зборів;
- з 10.05.1989 по 28.09.1991 - в кооперативі “Простір”, оскільки запис про звільнення з роботи зроблений не належним чином, а саме - номер протоколу у звільненні дописаний іншим почерком.
У вказаному листі відповідач повідомив, що згідно поданих документів, на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивача складає 24 роки 09 місяців 06 днів, що є менше за необхідний, а отже для призначення пенсії за віком підстав не має.
Не погодившись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, зокрема, щодо не зарахування до страхового стажу період роботи з 10.05.1989 по 28.09.1991 в кооперативі "Простір", позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі- Закон № 1058).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058).
Відповідно до статті 26 Закону №1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту першого «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з вищенаведеного вбачається, що для підтвердження стажу роботи основним документом є трудова книжка, і лише за її відсутності, відсутності у ній відповідних записів або якщо записи є неправильними чи не точними для підтвердження трудового стажу приймаються інші дані та докази.
Як зазначалося вище, відповідач відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 10.05.1989 по 28.09.1991 в кооперативі "Простір" зіслався на те, що запис у трудовій книжці №16 від 28.09.1991 про звільнення з роботи позивача зроблений не належним чином, а саме номер наказу у звільненні дописаний іншим почерком.
З приводу цього, суд вважає за необхідне зазначити, що порядок ведення трудових книжок був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. № 162, яка діяла до 29.07.1993 та була чинною на момент здійснення спірного запису.
У пункті 1.4 Інструкції №162 зазначено, що питання пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, оснащення і обліку, регулюються Постановою Ради Міністрів СССР і Всесоюзною Центральною Радою Професійних Союзів від 6 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (далі - Постанова №656) і даною Інструкцією.
Згідно пункту 13 Постанови №656 (чинної на момент звільнення позивача з кооперативу «Простір») при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагороди і заохочення, внесені в трудову книжку за період роботи на даному підприємстві в установі, організації, завершуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально і уповноваженою особою та печаткою.
Також, відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства і після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинен точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи здійснюються акуратно, ручкою з пір'ям чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Досліджена судом копія трудової книжки позивача, та зокрема запис №16 від 28.09.1991 про звільнення з роботи, не містять виправлень, наявні печатки підприємств та установ, наявні підписи посадових осіб, наявна необхідна інформація про працівника, наявні відомості про роботу, відомості про прийняті документи - дати, номери тощо. Записи є зрозумілими та послідовними.
При цьому пунктом 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З урахуванням викладеного, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність посилання чи неточних записів, відсутності печатки не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Суд зазначає, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема листа відповідача від 19.08.2020 №1900-0321-8/12547 та відзиву на позовну заяву, ним ставиться під сумнів лише запис №16 від 28.09.1991 про звільнення позивача з кооперативу "Простір", однак ніяких зауважень щодо запису №15 про прийняття позивача на посаду в даний кооператив у відповідача не виникло.При цьому запис №15 від 10.05.1989 є підтвердженням того, що ОСОБА_1 працював в даному кооперативі.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що факт роботи позивача у спірний період підтверджений належними доказами, а тому слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.05.1989 по 28.09.1991 в кооперативі "Простір".
Щодо позовних вимог про встановлення відсутності компетенції (повноважень) відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо встановлення відповідності почерку в записах у трудовій книжці, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 статті 2 КАС України).
За правилами п. 5 ч. 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 за змістом наведених правових норм, компетенційними є спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
В постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв'язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.
Враховуючи те, що позивачем у даній справі є фізична особа, а відповідачем - суб'єкт владних повноважень, в межах спірних правовідносин відсутній компетенційний спір, а позивачем вибрано невірний спосіб захисту свої прав, внаслідок чого вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).
В даному випадку позивач належними доказами частково підтвердив правомірність своїх вимог. За таких обставин суд частково задовольняє позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 10.05.1989 по 28.09.1991 в кооперативі "Простір".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Реквізити сторін:
позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001 код ЄДРПОУ:14035769.м
Головуючий суддя Баранюк А.З.