Справа №500/1872/20
19 жовтня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
24 липня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 серпня 2019 року №Ф-6260-54 та зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з особового рахунку такого платника недоїмки з єдиного внеску у сумі 5508,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 липня 2020 року Тернопільським міським відділом ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) позивачу було надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження та копію вимоги про сплату боргу від 12 серпня 2019 року №Ф-6260-54.
Згідно вимоги про сплату боргу №Ф-6260-54 від 12 серпня 2019 року сума недоїмки по ЄСВ становить 5508,36 грн. Вказана вимога винесена на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Позивач зазначає, що з 17 червня 2008 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, проте діяльності не здійснює. З вересня 2018 року по даний час працює в ТОВ "Украгроком", а згідно чинного законодавства ЄСВ за працівника сплачується роботодавцем.
Тому, позивач вважає, що вимога про сплату боргу з ЄСВ від 12 серпня 2019 року №Ф-6260-54 є незаконною та підлягає до скасування, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-6260-54 від 12.08.2019 про сплату боргу та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
02.09.2020 від Головного управління ДПС у Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вказує, що на дату формування вимоги 12.08.2019 позивач не перебував в стані припинення підприємницької діяльності та не був знятий з обліку як платник єдиного соціального внеску. Оскільки платником не виконувалось жодних дій, передбачених чинним законодавством, зокрема подання звітності на нарахування ЄСВ самостійно, то Головним управлінням ДФС у тернопільській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі інформаційної системи органів доходів і зборів було сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-6260-54. Щодо твердження позивача про сплату з вересня 2018 року по даний час ЄСВ роботодавцем ТОВ "Украгроком", зазначено, що за позивачем на дату формування вимоги зберігався статус фізичної особи - підприємця, тому є самостійним суб'єктом сплати єдиного внеску.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 в задоволенні клопотання представника відповідача Головного управління ДПС у Тернопільській області про розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін адміністративної справи №500/1872/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 17.06.2008, номер запису 26460000000011820.
Відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка міститься у інформаційній системі "Податковий блок. Облік платників податків", а саме: розділ "Реєстраційні дані" позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець станом на 17.06.2008 взятий на облік Тернопільською ДПІ за номером 21361.
Згідно з ідентифікаційними даними ОСОБА_1 відповідно до ІС "Податковий Блок" - фізична особа - підприємець (0 стан - платник податків за основним місцем обліку), який перебуває на обліку як платник ЄСВ.
Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, 12.08.2019 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6260-54-У.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Підпунктами 14.1.195, 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттям "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону, та "самозайнята особа" - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема:
роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 05.12.2019 (справа №260/358/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 27.02.2020 (справа №0440/5632/18), від 05.03.2020 (справа №460/943/19), що відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Як видно з матеріалів справи і це не заперечується сторонами, позивач з 17.06.2008 зареєстрований як фізична особа - підприємець.
За даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску на дату виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) становить 5508,36 грн. наявність якої стала підставою для формування оскаржуваної вимоги.
Разом з тим, суд зазначає, що у періоді, за який податковим органом нараховано єдиний внесок позивач з 03.09.2018 працює у товаристві з обмеженою відповідальністю "Украгроком" і страхові внески у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, сплачує за нього роботодавець.
Зазначене додатково підтверджується довідкою виданою товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" від 01.08.2019 за підписом генерального директора В.М. Плічко та скріпленої печаткою товариства.
Крім того, згідно долученої до матеріалів довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за місцем роботи ОСОБА_1 проводиться сплата страхових внесків.
Відповідно до статті 12-1 Закону №2464--VI Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до Закону №2464-VI.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску з 03.09.2018, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вище встановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Також, позивачем заявлена вимога про зобов'язання відповідача внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з особового рахунку такого платника недоїмки з єдиного внеску у сумі 5508,36 грн.
Враховуючи задоволення судом позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Тернопільській області від 12.08.2019 №Ф-6260-54-У, підлягає задоволенню і похідна вимога про зобов'язання відповідача внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з особового рахунку такого платника недоїмки з єдиного внеску у сумі 5508,36 грн.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що винесена відповідачем оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 245 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про скасування індивідуального акта, попередньо визнавши його протиправним.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №0.0.1798196786.1 від 12.08.2020.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 серпня 2019 року №Ф-6260-54.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску у сумі 5508,36 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп. згідно квитанції №0.0.1798196786.1 від 12.08.2020.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 жовтня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003 код ЄДРПОУ: 43142763.
Головуючий суддя Мартиць О.І.