Справа № 420/4612/20
13 жовтня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Музики І.О.,
за участі сторін:
представника відповідача Пашаєва Г.В. (згідно довіреності),
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одеса за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільнити, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 23 534 гривні 21 копійки;
Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 23 534 гривні 21 копійки;
Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при її звільненні з 30 квітня 2020 року по 04 травня 2020 року, що складає 4 592 гривні 04 копійок;
Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати;
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 з 02 березня 2001 року по 30 квітня 2020 року безперервно працювала в органах прокуратури України на посадах помічника транспортного прокурора, помічника та старшого помічника прокурора району, прокурора прокуратури району, з 16 квітня 2013 року - на посадах прокурора та старшого прокурора відділу прокуратури області.
Наказом прокурора Одеської області № 2232к від 12 грудня 2017 року призначена на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області.
Наказом прокурора Одеської області №773к від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено 30 квітня 2020 року з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру».
Фактично розрахунок з ОСОБА_1 проведено не у день звільнення - 30 квітня 2020 року, а лише 04 травня 2020 року. При цьому позивачу не випалена вихідна допомога. Представник позивача зазначає, що зазначені дії відповідача є незаконними. Позивач має право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України. Розрахунок з позивачем, в порушення вимог ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, проведений не у день звільнення, а із затримкою.
Ухвалою суду від 22.06.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 22.07.2020 року.
07.07.2020 року засобами електронного зв'язку від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який прокуратура області вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не належить до задоволення. Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру». Законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі за текстом - Закон № 113-ІХ) норми статті 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» та Закон №113-ІХ. Аналізуючи текст наказу прокуратури області від 29.04.2020 за № 777к про звільнення позивача з посади прокурора відділу та органів прокуратури необхідно зазначити, що він не містить посилань на норми пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, як на підставу її звільнення, оскільки до спірних правовідносин застосовуються норми лише спеціального Закону, якими є Закони № 1697-VII та № 113-ІХ.При цьому, положення статті 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Разом з цим, відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 означеного Закону не передбачена. Представник відповідача зазначає, що заробітну плату позивач отримав у повному обсязі, заборгованість з боку відповідача відсутня. Відповідно до частини першої статті 89 Закону №1697-VІІ фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Так, станом на 30.04.2020 на рахунку прокуратури Одеської області по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» залишок коштів складав 12314,54 грн. Згідно кошторису доходів та видатків прокуратури області на 2020 рік зі змінами, на травень 2020 року було передбачено асигнування по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в розмірі, достатньому до сплати. Вказані кошти 04.05.2020 надійшли на рахунок відкритий в ГУ ДКСУ. Згідно зі ст.. 48 Бюджетного кодексу України, прокуратура області не мала можливості зареєструвати бюджетні зобов'язання 30.04.2020, у зв'язку із чим платіжне доручення було підготовлене 04.05.2020 року.
07.07.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на адміністративний позов.
20.07.2020 року від представника відповідача, електронним засобом зв'язку надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 22.07.2020 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 31.08.2020 року.
Ухвалою суду від 31.08.2020 року, яка занесена до протоколу підготовчого засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.09.2020 року.
Ухвалою суду від 23.09.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, суд замінив відповідача - прокуратуру Одеської області на правонаступника - Одеську обласну прокуратуру.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, 13.10.2020 року надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення адміністративного позову з підстав, зазначених у відзиві та у запереченнях.
Суд вислухав представника відповідача, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками справи докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
Відповідно до наказу Прокурора Одеської області №773к від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено 30 квітня 2020 року з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру».
Згідно з наказом, вказано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Згідно з листом прокуратури Одеської області від 10.06.2020 року № 18-364вих-20, з наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлений 04.05.2020 року та цього ж дня прокуратурою області було направлене платіжне доручення за № 578 в Державну Казначейську службу в Одеській області, для перерахування на картковий рахунок відкритий в АТ «Райфайзен Банк Аваль». Моско О.В. було нараховано 69360,80 грн. (компенсація невикористаних відпусток, лікарняні) та виплачено після утримання обов'язкових податків та зборів на картковий рахунок відкритий в АТ «Райфайзен Банк Аваль» 55141,83 грн. Заробітну плату отримала у повному обсязі. Заборгованість відсутня. Вихідна допомога при звільненні не нараховувалася та не виплачувалася, оскільки відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону, її виплата не передбачена.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - ЗУ «Про прокуратуру») визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Розділ VII ЗУ «Про прокуратуру» регламентує питання звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень.
Згідно з ч. 3 ст.16 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
25.09.2019 року набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року №113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”, яким внесені зміни в КЗпП України, зокрема, ст.32 доповнена частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус", та ст.40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1,2 і 3 ст. 49-2, ст. 74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Стаття 51 ЗУ «Про прокуратуру» доповнена частиною п'ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Суд вважає помилковими доводи позивача з приводу того, що оскільки Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників прокуратури у зв'язку зі скороченням штатів, до спірних правовідносин в цій частині застосовуються приписи Кодексу Законів про працю України, оскільки, на думку суду, зазначене питання не є не врегульованим ЗУ «Про прокуратуру». Спеціальний закон, ЗУ «Про прокуратуру», не передбачає, не встановлює права працівників прокуратури на вихідну допомогу у разі звільнення за п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".
Оскільки питання звільнення працівників прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» врегульовано лише вказаним Законом, який не встановлює права працівників прокуратури на отримання вихідної допомоги, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги.
Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 ст.40 Кодексу законів про працю України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Проте, суд наголошує, що позивача не було звільнено відповідно до будь-якої з наведених норм Кодексу законів про працю України у тому числі на підставі п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, а тому доводи представника позивача щодо тотожності положень п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставними.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що наведені у постанові від 31.01.2018 року по справі №820/1119/16.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення вихідної допомоги при звільненні є такими, що не належать до задоволення.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу Законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами ч.1 ст. 116 Кодексу Законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч.1 ст.117 Кодексу Законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд встановив, що позивача звільнено зі служби в органах прокуратури 30.04.2020 року. З наказом про звільнення позивача ознайомлено 04.05.2020 року, видано трудову книжку та у цей самий день проведено остаточний розрахунок при звільненні.
Отже затримка розрахунку при звільненні тривала з 30.04.2020 року по 04.05.2020 року.
Відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 73 від 12.05.2020 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , згідно постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100, за останні два місяця роботи перед звільненням складає 23534,21 грн. Середньоденна заробітна плата складає 1148,01 грн.
Вказана у довідці середньоденна заробітна плата розрахована відповідно до Постанови КМ України від 08.02.1995 року № 100, і при її розрахунку враховувалися лише робочі дні останніх двох місяців, що передували звільненню. Так, у лютому 2020 року було 20 робочих днів, а у березні 2020 року - 21 робочий день. Якщо обчислену відповідачем середньомісячну заробітну плату помножити на 2 місяці та поділити на 41 робочий день, то середньоденна заробітна плата складатиме 1148,01 грн., як і зазначено у довідці (23534,21 грн. х 2 міс./41 роб. день = 1148,01 грн./день).
При цьому, суд враховує, що 1,2,3 травня 2020 року були святковими та вихідними днями. Таким чином, період затримки розрахунку позивача при звільненні складає один робочий день (замість 30 квітня розрахунок проведено на наступний робочий день 4 травня).
Відповідно стягненню на користь позивача підлягає середньоденний заробіток за один робочий день, тобто 1148,01грн.
При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача про відсутність у нього на рахунку бюджетних коштів за відповідним КЕКВ на день звільнення позивача, оскільки вказана обставина не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Беручи до уваги, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за приписами вищенаведеного п.2 ч.1 ст.371 КАС України.
Згідно ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суду не надано доказів щодо понесення сторонами судових витрат.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 173-183, 192-228, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 .
Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1148 (одна тисяча сто сорок вісім) грн. 01 (нуль одна) копійка.
В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Одеська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ: 03528552, адреса: вул. Пушкінська, будинок. 3, м. Одеса, 65026).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 21 жовтня 2020 року.
Суддя Н.В. Бжассо
.