Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
м. Миколаїв.
24.03.2010 р. Справа № 2а - 7016/09/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі -головуючого судді Желєзного І.В., при секретарі Янєві Ю.К.,
за участю представників: від позивача -Клюшина М.В., від відповідача -Віляйкіної А.В.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ПП «Авто-Нір»(54052м.Миколаїв вул.Будівелньників,25)
до
ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва (54028 м.Миколаїв вул.Гмирьова,1/1)
про скасування податкових повідомлень-рішень,
керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,
Позивач, вважаючи дії ДПІ у Ленінському раоні м. Миколаєва по визначенню податкових зобов'язань протиправними, звернувся до відповідача з позовом про скасування, на думку позивача, неправомірно постановлених податкових повідомлень-рішень: за №0000762301/0 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податку на додану вартість в розмірі 2712грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1356грн.; №0000752301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 48929грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 24465грн..
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в запереченях на позов та представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вказуючи на відсутність у позивача права на податковий кредит по ПДВ, оскільки контрагентом позивача по господарським операціям виступало ТОВ «Технопік-ЮГ», яке не мало право на складання податкових накладних, так як Заводським районним судом м. Миколаєва (постанова від 04.04.2008) було прийнято рішення про визнання недійсними установчих документів вказаного підприємства (ТОВ «Технопік-ЮГ»). Щодо нарахувань податку на прибуток зазначив, що його нараховано в результаті виявленого завищення валових витрат, оскільки позивачем до складу валових витрат було віднесено витрати пов'язані з наданням транспортрних послуг нижче собівартості та витрати по документам, які були визанні недійсними в судовому порядку (по угодам з ТОВ «Технопік-ЮГ»).
Дослідивши матеріали справи (акт планової виїзної перевірки від 22.05.2009, податкове повідомлення-рішення 16.06.2009 №0000762301/0 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податку на додану вартість, податкове повідомлення-рішення від 16.06.2009 №0000752301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток, довідку з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-піприємців стосовно ТОВ «Технопік-ЮГ», довідку з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-піприємців стосовно ТОВ «Технопік-Пік», платіжні доручення (№519 від 08.06.2006, №417 від 12.05.2006, №411 від 12.05.2006, №397 від 05.05.2006, №783 від 16.08.2006, №550 від 15.06.2006, №970 від 03.10.2006, №933 від 22.09.2006, №894 від 13.09.2006, №867 від 07.09.2006), договори перевезення, укладені між позивачаем та іншими суб'єктами господарювання, декларації з податку на прибуток за 2006-2007 р.р., розрахунки податкового боргу та фінансових санкцій) та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
При розгляді справи встановлено, що позивач зареєстрований суб'єктом господарювання з 27.07.2000р. (зареєстрований Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за реєстраційним №13859).
Як платник податків ПП «Авто-Нір»зареєстровано в органах державної податкової служби 07.08.2000р. та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ленініському районі м. Миколаєва.
В 2006р. позивач здійснював правочини (господарські операції) з ТОВ «Технопік-ЮГ». За результатами проведених господарських операцій від зазначеного контрагента отримував податкові накладні, на підставі яких сформував свій податковий кредит.
В період з 2006р. по 2008р. ПП «Авто-Нір» надавав транспортні послуги суб'єктам господарювання за цінами нижче собівартості, внаслідок чого позивачем було завищено валові витрати на суму 182152грн. за рахунок віднесення до суми валових витрат суми витрат по наданню транспортних послуг по ціні нижче їх собівартості.
04.04.2008 Заводським районним судом м. Миколаєва (постанова від 04.04.2008) було прийнято рішення про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Технопік-ЮГ»(контрагент ПП «Авто-Нір»), визнано недійсною реєстрацію ТОВ «Технопік-ЮГ», визнано недійсним бухгалтерські та первинні документи ТОВ «Технопік-ЮГ».
19.02.2008 проведена державна реєстрація припинення юридичної особи (ТОВ «Технопік-ЮГ») в результаті її ліквідації за рішенням засновників.
В період з 24.04.2009 по 19.05.09 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва була проведена невиїзна документальна перевірка позивача.
У період проведення перевірки ПП «Авто-Нір»було платником податку на прибуток, податку на додану вартість, комунального податку, податку з доходів фізичних осіб, збору за забруднення навколишнього середовища, орендної плати за землю, податку з власників транспортрних засобів.
За результатами невиїзної документальної перевірки (акт перевірки від 22.05.09 №1969/23-300-31043903) контролюючим органом було прийнято рішення про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість в зв'язку з заниженням показників вказаних податків.
Підставою для визначення суми податкового зобов'язаня з податку на додану вартість є, на думку відповідача, відсутність у позивача права на податковий кредит по ПДВ, оскільки контрагентом позивача по господарським операціям виступало ТОВ «Технопік-ЮГ», яке не мало право на складання податкових накладних, оскільки Заводським районним судом м. Миколаєва (постанова від 04.04.2008) було прийнято рішення про визнання недійсними установчих документів вказаного підприємства (ТОВ «Технопік-ЮГ»).
Підставою для визначення суми податкового зобов'язання з поданку на прибуток є, на думку відповідача, виявлення завищення валових витрат, оскільки позивачем до складу валових витрат було віднесено витрати пов'язані з наданням транспортрних послуг нижче собівартості та витрати по документам, які були визанні недійсними в судовому порядку (по угодам з ТОВ «Технопік-ЮГ»).
16.06.09 контролюючим органом були винесені податкові повідомлення-рішення:
- за №0000762301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2712грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1356грн.;
- №0000752301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 48929грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 24465грн..
Позивачем не оспорюється факт надання транспортних послуг нижче їх собівартості і віднесення їх до валових витрат, в тому числі різниці між вартістю наданих послуг і їх собівартістю, яка є вищою від фактичної вартості наданих послуг на 182152грн. (по періодам: за 1квартал 2006р. -різниця становить 15699грн.; за 3 квартал 2006р. -різниця становить 22101грн.; за 4 квартал 2006р. -різниця становить 22305грн.; за 1квартал 2007р. -різниця становить 70105грн.; за 3 квартал 2007р. -різниця становить 33290грн.; за 2 квартал 2008р. -різниця становить 18652грн. ).
Правовідносини, що є предметом судового дослідження, врегульовані ЗУ «Про податок на додану вартість», ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб-піприємців», ЗУ «Про бухгалтерський облі та фінансову звітність в Україні».
Стосовно вимог про скасування податкового повідомлення-рішення за №0000762301/0 про нарахування ПДВ в сумі 2712грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1356грн., суд приходить до висновку про їх обгрунтованість, виходячи з наступного.
Єдиною підставою для нарахування контролюючим органом ПДВ в сумі 2712грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1356грн. (за період з квітня 2006р. по вересень 2006р.), а також донарахування податку на прибуток в сумі 3391грн. (за II та III квартали 2006р.) є умовивід контролюючого органу про відсутність у позивача права на податковий кредит по ПДВ та права на віднесення до валових витрат суми витрат по накладним та платіжним дорученням (ТОВ «Технопік-ЮГ»), оскільки контрагентом позивача по господарським операціям виступало ТОВ «Технопік-ЮГ», яке не мало право на складання податкових накладних, так як Заводським районним судом м. Миколаєва (постанова від 04.04.2008) було прийнято рішення про визнання недійсними, бухгалтерськи та податкових документів, визнання недійсними установчих документів вказаного підприємства (ТОВ «Технопік-ЮГ»).
Згідно зі ст.18 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб-піприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Статтею 7 п. 7.1. ЗУ «Про податок на додану вартість»встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Із пп.7.2.1, 7.2.6 п.7.2 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»слідує, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облі та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Для відшкодування з бюджету податку на додану вартість закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.
Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні ЗУ «Про податок на додану вартість»не передбачається умова відслідкування та контролю платником ПДВ (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом. До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасника угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.
При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства, що не оспорюється відповідачем і відображено в Акті перевірки, і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних поставщик послуг був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит. При цьому, до анулювання реєстрації статусу платника податку на додану вартість особа, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов'язана, у випадках, встановлених законодавством, видавати податкові накладні на загальних підставах.
Визнання в судовому порядку недійсними установчих документів та свідоцтва плтаника ПДВ не може бути підставою для визнання недійсними усіх вчинених підприємством юридичнозначущих дій, оскільки контрагенти по угодам можуть нести відповідальність тільки при наявності вини (недобросовісна сторона по угоді), оскільки відповідно до ст. 61 Конституції Ураїни юридична відповідальність має інідвівдуальний характер, тобто відповідальності несе правопорушник, а не добросовісний учасних господарських угод. Покупець не несе відповідальність за фінансовогосподарську діяльність та розрахунки з бюджетом своїх контрагентів, а тому при наявності первинних документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту та правомірність віднесення суми витрат до валових витрат суб'єкта господарювання, вимоги контролюючого органу про донарахування ПДВ та податку на прибуток з цих підстав є необґрунтованими.
За таких обставин, стосовно випадку, що є предметом судового дослідження, визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника ПДВ, бухгалтерських документів ТОВ «Технопік-ЮГ»(яке на момент вчинення угод було включено до ЄДРПОУ та було платником ПДВ) не може бути підставою для визнання неправомірними господарських операцій, здійснених з цією особою іншими суб'єктами господарювання, оскільки такі суб'єкти можуть нести відповідальність тільки при наявності вини, що узгоджується з приписами ст. ст.18 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб-піприємців».
Оскільки відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, на надано допустимих доказів на підтвердження недобросовісності (вини) позивача при вчиненні господарських операцій з ТОВ «Технопік-ЮГ», позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення за №0000762301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій підлягають задоволенню.
Підлягають частковому задоволенню з цих підстав також вимоги про скасування повідомлення-рішення за №0000752301/0 про нарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій в частинні донарахування податку на прибуток в сумі 3391грн. та штрафних санкцій в сумі 1696грн.. В іншій частині вимоги позивача (скасування повідомлення-рішення за №0000752301/0 про нарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій в повній мірі) задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено поняття господарської діяльності, якою є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Згідно зі ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до п.5.1 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
При цьому, визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок із господарською діяльністю платника податку. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (п.1.32 ст.1 цього Закону). Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 -5.8 цієї статті.
З наведеного слідує, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг (надання послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних (наданих) послуг. За відсутності останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту. Логіко-граматичне тлумачення дефініції валових витрат (п.5.1 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств») вказує на те, що валові витрати і збитки суб'єкта господарювання не є тотожними поняттями, а тому збиткова діяльність підприємства (початково збиткові господарські операції), в тому числі внаслідок реалізації послуг (або товарів) за цінами нижче собівартості, не може бути в даному конкретному випадку (оскільки відсутня мета на отримання економічного ефекту (доходу)) безперечною підставою для віднесення збитків до валових витрат.
Вирішуючи спір про правомірність рішень відповідача щодо донарахування податку на прибуток, суд виходить з того, що при здійсненні господарськихї операцій платник податків повинен переслідувати певний економічний ефект, тому будь-яка угода повинна бути обумовлена розумними економічними або іншими причинами. Аналіз діяльності позивача щодо систематичного надання транспортних послуг (що є основним видом діяльності суб'єкта господарювання) нижче їх собівартості вказує на відсутність у нього мети отримання економічного ефекту (прибутку) від підприємницької діяльності, а не доходу за рахунок податкової вигоди, яка не може розцінюватися як самостійна ділова мета. Тому, якщо метою, яку переслідує такий платник податків, є отримання доходу виключно або переважно за рахунок податкової вигоди, його дії в даній конкретній ситуацій по віднесенню транспортних послуг за цінами нижче їх собівартості до валових витрат не можуть вважатися господарською діяльністю в контексті п. 1.32 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».
За таких обставин, вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення за №0000752301/0 про нарахування податку на прибуток в частині нарахування податку на прибуток з підстав реалізації транспортних послуг нижче їх собівартості (45538грн.(48929-3391)) та застосування в цій частині штрафних санкцій в сумі (22769грн.(24465-1696)) задоволенню не пілягають.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2009 за за №0000762301/0 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податку на додану вартість в розмірі 2712 гривень та застосування штрафних санкцій в сумі 1356 гривень.
Податкове повідомлення-рішення від 16.06.2009 за №0000752301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 48929 гривень та застосування штрафних санкцій в сумі 24465 гривень скасувати в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3391гривень та штрафних санкцій в сумі 1696 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана протягом десяти днів відповідно до ст.186 КАС України.
СУДДЯ Желєзний І.В.
Постанову складено в повному об'ємі 26.03.2010