Справа № 357/10266/20
4-с/357/79/20
20 жовтня 2020 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О. В. оглянувши скаргу ОСОБА_1 , на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича,-
05.10.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною скаргою, шляхом подання засобами поштового зв'язку, яка була зареєстрована 16.10.2020 року, в якій просить визнати протиправною та скасувати Постанову про відкриття виконавчого провадження № 62051575, винесену 12.05.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем, на підставі заяви про примусове виконання постанови Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича про стягнення основної винагороди, виконавче провадження № 60678297.
Суд, оглянувши скаргу, матеріали скарги, прийшов до наступних висновків.
Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів « 2,4,7 та 11 до Конвенції (далі Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статі 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року.)
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
З матеріалів справи вбачається, що скаржник оскаржує дії виконавця в межах виконавчого провадження № 60678297, яке було відкрито на підставі виконавчого напису № 958 від 13.11.2019 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. Також, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем, при примусовому виконанні заяви, на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича, про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні № 60678297 від 21.11.2019 року, відкрито виконавче провадження № 62051575 від 12.05.2020 року, про стягнення основної винагороди приватного виконавця з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 77 987 грн. 00 коп.
Однак, положення ст. 447, 448 ЦПК України, передбачають лиш, якщо оскаржувані рішення, дія або бездіяльність вчинені виконавцем під час виконання судового рішення, ухваленого судом за нормами ЦПК України. У інших випадках оскарження дій, бездіяльності, рішень суб'єкту владних повноважень позови подаються в порядку КАС України.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах, інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначених у статті 7 Закону про виконавче провадження, мають право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого згідно із вимогами ЦПК, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 4 ст. 82 Закону про виконавче провадження).
Згідно зі ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Порядок розгляду цього питання визначений чітко також постановою ВП ВС від 20.09.2018 року по справі № 324/1018/17, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».
При визначенні юрисдикційності справи за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження.
Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 ч.1 ст. 3 Закону України № 1404-VІІІ, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, а також судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, то заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні.
Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, - такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку, передбаченому ст. 287 КАС України.
У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання (п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №6).
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Оскільки нормами ЦПК України не передбачено відмову у відкритті провадження у справі за скаргою на дії державного виконавця, тому в даному випадку підлягають застосуванню за аналогією положення ЦПК України щодо відмови у відкритті провадження у справі (ст. 186 ЦПК України).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, оскільки скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст. 186, 447, 448 ЦПК України суд,-
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Нове Шосе, 3).
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвалу складено 20.10.2020 року.
СуддяО. В. Бондаренко