Україна
12 квітня 2010 р. справа № 2а-29607/08/0570
час прийняття постанови: 12-30
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Смагар С.В.
при секретарі Куранді Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства «Шахтарськантрацит», м. Шахтарськ
до Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську
про визнання частково недійсною вимоги від 1 жовтня 2008 року № Ю-248/44
за участю представників:
від позивача: Долі О.В., за дов. від 04.01.2010р.
від відповідача: Павлюк Г.В., за дов. від 12.01.2010р.
Державним підприємством «Шахтарськантрацит» заявлено позов до Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську (надалі - Управління) про визнання частково недійсною вимоги від 1 жовтня 2008 року № Ю-248/44 про сплату боргу в сумі 143652 грн. 53 коп. (страхові внески за серпень 2008 року) (з урахуванням уточнень позовних вимог).
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність віднесення відповідачем на погашення недоїмки, пені та штрафних санкцій іншого періоду сплачених підприємством страхових внесків шляхом зміни призначення платежу, внаслідок чого є відсутньою сума боргу, визначена у спірній вимозі.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на статтю 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (надалі - Закон № 1058).
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Державне підприємство «Шахтарськантрацит» є юридичною особою та страхувальником, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Шахтарську.
01 жовтня 2008 року відповідачем була прийнята спірна вимога № Ю-248/44 про сплату боргу в загальній сумі 555160 грн. 58 коп., у тому числі недоїмка 555160 грн. 58 коп.
Закон України № 1058 відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відповідно до Конституції України та Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Статтею 5 цього Закону визначено, що виключно цим Законом регулюються відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначаються, зокрема платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. Частиною першою наведеної статті зазначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 15 Розділу 15 «Прикінцеві положення» Закону України № 1058 встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Страхувальниками відповідно до пункту 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є підприємства, установи, організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи, включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Зазначені страхувальники згідно частини 1 статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є платниками страхових внесків за найманих працівників у розмірі 32% суми фактичних витрат на оплату праці та 4% від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 17 вищенаведеного Закону, страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати, і сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески.
В розумінні статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 1058 страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з пунктом 12 статті 20 зазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків, у зв'язку з чим суд не приймає посилання позивача на нерентабельність підприємства та його фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно пункту 4 частини 2 статті 17 Закону № 1058 страхувальники зобов'язані подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.
Як страхувальником позивачем до Управління щомісячно надавалися розрахунки суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України № 1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до частини 5 статті 106 Закону України № 1058 за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Проаналізувавши вищенаведену норму, суд зазначає, що дана норма при наявності несплаченої недоїмки надає право Управлінню при надходженні коштів від страхувальника скеровувати їх в порядку календарної черговості незалежно від призначення платежу, вказаному в платіжному дорученні.
Згідно з нормами статті 106 Закону України № 1058 територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Наявність недоїмки по страховим внескам позивачем не заперечується, однак позивач доводить те, що в Управління відсутні правові підстави скеровувати сплачені позивачем страхові внески в рахунок погашення сум недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення відповідно до пункту 5 статті 106 Закону № 1058, оскільки це є незаконним втручанням органів державної влади у господарську діяльність.
Суд не приймає посилання позивача на норми Господарського кодексу України, враховуючи, що відповідно до статті 4 цього Кодексу не є предметом його регулювання
адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Факт погашення Управлінням сплачених позивачем внесків в порядку календарної черговості виникнення сум недоїмки не спростований позивачем і підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями та карткою особового рахунку позивача.
Наявність боргу у визначеній спірною вимогою сумі підтверджується карткою особового рахунку та не спростована позивачем.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність спірної вимоги в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Державного підприємства «Шахтарськантрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську про визнання частково недійсною вимоги від 1 жовтня 2008 року № Ю-248/44 про сплату боргу в сумі 143652 грн. 53 коп. (страхові внески за серпень 2008 року), відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12 квітня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 16 квітня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Суддя Смагар С.В.