08 квітня 2010 р. м. Вінниця Справа № 2-а-61/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Чудак Олеся Миколаївна
при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
за участю представників сторін:
Позивача : ОСОБА_1
Відповідачів: Левчук Світлани Миколаївни, Колівошко Світлани Миколаївни
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: ОСОБА_1
до: Жмеринської міжрайонної прокуратури Вінницької області, прокуратури Вінницької області
про: про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
14 січня 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Жмеринської міжрайонної прокуратури Вінницької області, прокуратури Вінницької області про визнання процесуальних дій міжрайонної прокуратури при невиконанні нею постанов Жмеринського районного суду Вінницької області протиправними й нечинними та визнання дій й бездіяльності прокуратури Вінницької області щодо перевірки його заяв і скарг протиправними.
Зазначив, що протягом 2008-2009 років Жмеринський міськрайонний суд скасував 13 постанов прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи за його скаргами. В постановах суду вказано, що жодних дій по перевірці заяви про злочин прокуратура не проводить, що свідчить про систематичність та в цілому небажання виконувати відповідачем покладені функції.
Крім того, вказав, що протягом 2009 року неодноразово, у відповідності до Закону України «Про звернення громадян»звертався до прокуратури Вінницької області з скаргами на бездіяльність підлеглої їй Жмеринської міжрайонної прокуратури. Однак, всупереч статті 7 вказаного Закону скарги направлялись для розгляду тому органу, дії якого оскаржувались. На всі заяви та скарги він отримував відписки.
18 листопада 2009 року він звернувся до прокуратури Вінницької області з заявою про скоєний злочин. Відповідь на заяву по час звернення до суду так і не отримав.
На виконання ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2010 року про залишення позовної заяви без руху на час усунення виявлених недоліків, ОСОБА_1 додатково обґрунтував свої вимоги вказавши, що у відповіді Жмеринської міжрайонної прокуратури від 21 серпня 2009 року №3953 зазначено, що порушень при винесенні постанови про закриття кримінальної справи допущено не було. Після його скарги до Генеральної прокуратури України, прокуратура Вінницької області у своїй постанові від 09 жовтня 2009 року зазначила протилежне, а саме, -порушення були.
Відповідно до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України), цей Кодекс охороняє права учасників кримінального процесу. Згідно із частиною восьмою статті 32 цього Кодексу, ОСОБА_1 не є учасником процесу і немає можливості оскаржувати дії прокуратури відповідно до Кодексу, що підтверджується і відповіддю Жмеринської міжрайонної прокуратури від 28 жовтня 2009 року №4934 (а.с. 27).
У зв'язку з цим, позивачем збільшено вимоги, зокрема, у поданій 28 січня 2010 року заяві висловлено прохання визнати дії та бездіяльність Жмеринської міжрайонної прокуратури при наданні відповідно до Закону України «Про звернення громадян»відповіді ОСОБА_1 про те, що постанова про закриття кримінальної справи від 22 травня 2007 року відповідає вимогам КПК України - протиправними та нечинними (а.с. 37), а в заяві від 01 лютого 2010 року за вхідним №1811 вказано іще три вимоги, а саме: визнати протиправними та нечинними дії й бездіяльність Жмеринської міжрайонної прокуратури при незаконному утриманні ОСОБА_1 на запобіжному заході; зобов'язати Жмеринську міжрайонну прокуратуру скасувати запобіжний захід та негайно оголосити це під розпис ОСОБА_1; визнати протиправними та нечинними дії й бездіяльність Жмеринської міжрайонної прокуратури при тяганині в провадженні кримінальної справи, порушеної 17 квітня 2006 року, тобто провадження в ній всупереч статті 120 КПК України протягом чотирьох років (а.с. 39).
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні позивач вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладенні в позовній заяві й докази, надані в матеріали справи.
Додатково пояснив, що чотири роки тому Жмеринська міжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу по факту викрадення електричної енергії шляхом безоблікового використання, пред'явили йому обвинувачення і обравши запобіжний захід - підписку про невиїзд. Через декілька днів обвинувачення знято, але запобіжний захід залишено в силі. Після цього, через півтора року кримінальну справу закрито, незважаючи на те, що не було пред'явлено обвинувачення. При цьому, варто акцентувати увагу не на саме обвинувачення, а на факт. Протягом чотирьох років він звертався до відповідачів з вимогами закрити відповідно до вимог КПК України кримінальну справу порушену по факту, вказати особу обвинуваченого і скасувати обраний щодо нього запобіжний захід та притягнути до кримінальної відповідальності особу, яка написала заяву про вчинений злочин.
Також зазначив, що його публічно-правовий спір не про визнання нечинними процесуальних дій відповідачів при виконанні ними положень КПК України і Інструкції про порядок розгляду звернень громадян, затвердженої Генеральною прокуратурою України. ОСОБА_1 вважає процесуальні дії при виконанні органами прокуратури положень КПК України і Інструкції -законними.
Спір не про це, а про порушення відповідачами його конституційних прав при невиконанні постанов Жмеринського міськрайонного суду і Закону України «Про звернення громадян».
По першій позовній вимозі до Жмеринської міжрайонної прокуратури, а саме, визнання протиправними дії при невиконанні постанов Жмеринського районного суду, позивачем повідомлено, що він не є учасником процесу в кримінальній справі, тому звертатися до державних органів має право тільки на підставі Закону України «Про звернення громадян». Посилання відповідача на те, що при розгляді його заяв та скарг вони керуються своїми внутрішніми відомчими інструкціями та нормами КПК України в такій ситуації є безпідставними, оскільки він не є учасником процесу. Єдине право позивача відповідно до норм КПК України -це писати заяви про вчинення злочину і оскаржувати постанови про відмову в задоволенні таких заяв. Бездіяльність щодо розгляду цих заяв можливо оскаржити лише до адміністративного суду.
Так, протягом останніх трьох років Жмеринський міськрайонний суд скасував 12 постанов прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи. Зокрема, постановою Жмеринського міськрайонного суду від 12 травня 2009 року скасована постанова старшого помічника Жмеринського міжрайонного прокурора О.Б.Спіженка про відмову в порушенні кримінальної справи та про роз'яснення права оскарження дій прокурора до вищестоящого прокурора або ж до суду від 13 квітня 2009 року. Відмовний матеріал №20 за 2009 рік повернуто Жмеринському міжрайонному прокурору для організації додаткової перевірки.
Оскільки і цього разу відповідачем відмовлено в порушенні кримінальної справи, то ОСОБА_1 звернувся в суд з скаргою на чергову постанову прокуратури. На запит судді Жмеринського міськрайонного суду надана відповідь про те, що відмовний матеріал по якому суд виніс постанову в 2009 році відправили в РВ УМВС в 2008 році. Півроку прокуратура відмовлялася надати відмовний матеріал. Через півроку після неодноразових скарг ОСОБА_1 прокуратура надала відмовний матеріал і суддя виніс уже 13-ту постанову, якою встановлено наступне.
З аналізуємого відмовного матеріалу №51-09 видно, що прокуратура не провела жодних передбачених КПК України дій по перевірці заяви ОСОБА_1 Вказівки суду, який неодноразово наголошував на відсутності перевірки по скарзі ОСОБА_1, прокуратурою ігнорувались і не виконувались. Всі винесені прокуратурою постанови про відмову в порушенні кримінальної справи є ідентичними.
При цьому, позивачем зазначено, що прокуратура Вінницької області відреагувала на його скаргу, подану відповідно до Закону України «Про звернення громадян»на дії підпорядкованого прокуратурі державного органу, що в свою чергу є доказом бездіяльності прокуратури Вінницької області.
Відповідно до статей 124, 129 Конституції України принцип судочинства полягає в обов'язковому виконі судових рішень. Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень»від 22 грудня 2005 року судові акти - це рішення, накази, постанови, ухвали постановленні з будь-яких категорій справ судом будь-якої юрисдикції.
Зазначив, що ним надано до матеріалів позову всі постанови в яких судом встановлено відсутність будь-яких процесуальних дій при перевірці його заяв в порядку КПК України. Далі, уповноваженим органом являється адміністративний суд, так як місцевий суд всі залежні від нього дії виконав. Відповідачем порушені його права передбачені статтями 1, 2, 97 КПК України, а саме щодо перевірки поданих до органів прокуратури його заяв.
Стосовно другої позовної вимоги про визнання дій та бездіяльності Жмеринської міжрайонної прокуратури стосовно надання відповіді по Закону України «Про звернення громадян»щодо винесення постанови про закриття кримінальної справи відповідно до норм КПК України протипавними, ОСОБА_1 зазначено таке.
До матеріалів позову долучено постанову Жмеринської міжрайонної прокуратури від 22 травня 2007 року відповідно до якої кримінальна справа закрита по факту, незважаючи на те, що в КПК України визначено, що якщо особі пред'являється обвинувачення яке в майбутньому скасовується, то такий факт повинен бути зазначений в постанові про закриття кримінальної справи, щоб в подальшому особа могла звернутися для відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Протягом останніх трьох років він звертався до Жмеринської районної прокуратури та Вінницької обласної прокуратури і неодноразово отримував необґрунтовані й не змістовні відповіді.
Після отриманих відповідей він був змушений звернутися з скаргою до Генеральної прокуратури України і всупереч відповіді Жмеринської міжрайонної прокуратури про відсутність порушень чинного законодавства при винесенні постанови про закриття кримінальної справи, Вінницька обласна прокуратура скасовувала це рішення й зобов'язала привести його у відповідність до вимог КПК України.
Дані обставини свідчать також і про факт порушення Закону України «Про звернення громадян»з боку Вінницької обласної прокуратури. Відповідно до статті 19 цього Закону, відповідач зобов'язаний забезпечити поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих в зв'язку з поданою заявою рішень. Ним надано суду два належних докази, а саме: відповідь відповідача, що документ на підставі якого він просить провести розслідування і скасувати цей документ є законним, а також відповідь з вищестоящого державного органу, що даний документ винесений передчасно, проте не мотивовано, що є порушенням порядку передбаченого КПК України, а тому підлягає скасуванню.
У даному випадку порушені його права, захищенні Законом України «Про звернення громадян», яким передбачено проведення ретельної перевірки заяви та прийняття за результатами її розгляду певного рішення. Однак, відповідачем цього не зроблено, що зафіксовано вищестоящим органом.
Також зазначив, що відповідно до статті 12 Закону України «Про звернення громадян»дія вказаного закону не поширюється на порядок розгляду скарг встановленого КПК України і дійсно, на момент подачі ним всіх скарг на адресу відповідача кримінальна справа вже була закрита.
Стосовно третьої позовної вимоги до Жмеринської міжрайонної прокуратури про незаконне обрання щодо нього запобіжного заходу і його скасування ОСОБА_1 вказав, що відповідно до статті 148 КПК України запобіжний захід застосовується до підозрюваного, обвинуваченого. У випадку скасування запобіжного заходу відповідно до статті 165-1 КПК України оголошується особі негайно під розписку про його скасування, для того щоб дана особа могла пред'явити її своєму дільничному, що йому дозволено без відповідного дозволу правоохоронних органів виїжджати із села й забезпечувати матеріальний стан своєї сім'ї. На підтвердження вжитих ним заходів, ОСОБА_1 надав суду відповіді з Вінницької обласної прокуратури і Жмеринської міжрайонної прокуратури по його клопотаннях про скасування обраного щодо нього запобіжного заходу. На думку позивача це взагалі неприпустимо, коли всупереч Конституції України, яка гарантує йому свободу, прокуратура тримає особу, яка не являється учасником процесу під запобіжним заходом.
В обґрунтування четвертої позовної вимоги про тяганину в кримінальній справі ОСОБА_1 надано суду постанову про порушення кримінальної справи де зазначено, що справа порушена по складеному працівниками електромереж акту.
Після того, як в 2007 році кримінальна справа закрита, Жмеринським міськрайонним судом вказаний акт визнаний нечинним, а електромережі згідно рішення суду відшкодували йому шкоду за безпідставне обвинувачення у викраденні і відключенні від електропостачання.
За таких обставин, він звернувся в суд з позовом до Жмеринської міжрайонної прокуратури про відшкодування шкоди відповідно до реабілітуючих підстав вказаних в новій постанові про закриття кримінальної справи. Судом призначено розгляд справи за цим позовом на 08 грудня 2009 року. Для того, щоб не було підстав для такого відшкодування за один день до розгляду справи прокуратура скасовує постанову про закриття кримінальної справи.
Відповідно до статті 120 КПК України прокуратура має право в будь-який момент скасувати постанову про порушення кримінальної справи, так як в останньому абзаці вказаної статті зазначено, що правила цієї статті не розповсюджуються на справи в яких не встановлено особу обвинуваченого. Однак, у даній ситуації особа в постанові про закриття кримінальної справи зазначена, прізвище цієї особи прокуратурою встановлено, крім того, вказано, що в діях цієї особи відсутній склад злочину. Замість того, щоб відповідно до цієї статті провести досудове слідство протягом двох місяців, провадження Жмеринською міжрайонною прокуратурою по справі провадиться уже п'ятий рік, незважаючи на те, що документ на підставі якого порушена кримінальна справа визнано нечинним, а електромережі визнали відсутність факту крадіжки електроенергії з боку ОСОБА_1
Тому, вимогу про безпідставну тяганину ОСОБА_1 заявив на підставі статті 8 Конституції України яка має найвищу юридичну силу і ця стаття гарантує йому право, зокрема, право на оскарження дій та бездіяльності, право на свободу.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 6 Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод», кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав має право на розгляд впродовж розумного строку, незалежним судом. При подані своїх позовів до відповідачів про відшкодування шкоди він цього права абсолютно позбавлений і за обставин, коли є людиною похилого віку не може дочекатися закінчення досудового слідства.
Також, ОСОБА_1 послався на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2008 року за його позовом до прокуратури Вінницької області у якій зазначено, що дія Закону України «Про звернення громадян»не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг, а сам розгляд таких скарг проводиться в порядку передбаченого КПК України. Суд за таких підстав відмовив у задоволенні позову.
Однак, кримінальна справа порушена не відносно нього, а по факту скоєння злочину. Відтак, він не є учасником процесу, а просто громадянином, на якого розповсюджуються положення КПК України та Інструкція Генеральної прокуратури України «Про організацію роботи з розгляду звернень громадян».
Що ж стосовно вимоги до прокуратури Вінницької області, то позивачем зазначено наступне. Він протягом 2009 року неодноразово, у відповідності до Закону України «Про звернення громадян»звертався до прокуратури Вінницької області з скаргами на бездіяльність підлеглої їй Жмеринської міжрайонної прокуратури. Однак, всупереч статті 7 вказаного Закону скарги направлялись для розгляду тому органу, дії якого оскаржувались, мотивуючи це тим, що такий порядок передбачений Інструкцією про організацію роботи з розгляду звернень громадян.
Так як, відповідач відмовлявся виконувати Закон України «Про звернення громадян»він звернувся до СБУ з проханням відреагувати на його скарги про невиконання відповідачами вищевказаного Закону та постанов суду, однак його скаргу СБУ направила до Вінницької обласної прокуратури для розгляду, яка в подальшому направила її до Жмеринської міжрайонної прокуратури.
Суть порушення Вінницької обласної прокуратури на думку позивача полягає в тому, що відповідач не розглядає його скарги безпосередньо. Ігноруючи розгляд скарг Вінницька обласна прокуратура посилається на положення статті 12 Закону України «Про звернення громадян», однак позивач вважає таке посилання і дії неправомірними, оскільки він звертається з скаргами вже після закінчення розгляду кримінальної справи.
В судовому засіданні представник Жмеринської міжрайонної прокуратури Левчук С.М. позовні вимоги не визнала. Додатково пояснила, що при зверненнях ОСОБА_1 відповіді надавалися вчасно та належним чином. Щодо інших його вимог, то дії Жмеринської міжрайонної прокуратури вчинені в межах та в порядку, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, а відтак, не можуть бути предметом розгляду в адміністративному судочинстві.
Представник прокуратури Вінницької області -заступник начальника відділу представництва інтересів громадян і держави в судах С.М.Колівошко (довіреність на а.с. 30) вимоги також не визнала, посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях доданих до матеріалів справи (а.с. 95-97). Додатково наголосила на тому, що скарга ОСОБА_1 від 13 серпня 2009 року щодо незгоди з рішеннями про відмову в порушенні кримінальної справи, які приймались працівниками міжрайпрокуратури, зареєстрована у прокуратурі області 13 серпня 2009 року.
Безпосередньо дії прокурора позивачем не оскаржувались, а оскаржувались процесуальні рішення, винесені співробітниками прокуратури, та ненадання відмовного матеріалу на вимогу суду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року №9гн, по кожному зверненню в прокуратурах усіх рівнів може бути виконана одна з таких дій: прийнято до розгляду; передано на вирішення до підпорядкованої прокуратури; направлено до іншого відомства; долучено до скарги, що раніше надійшла, або до матеріалів кримінальної справи.
З огляду на викладене у 5-денний термін 18 серпня 2009 року скарга направлена для розгляду за належністю Жмеринському міжрайпрокурору, про що належним чином інформовано ОСОБА_1 18 серпня 2009 року, що підтверджується відміткою у журналі реєстрації вихідної кореспонденції.
Звернення від 02 жовтня 2009 року до прокуратури області не надходило.
Тотожне звернення (повна копія звернення від 02 жовтня 2009 року, наданого позивачем до позову) щодо незгоди з постановою Жмеринської міжрайпрокуратури про закриття кримінальної справи надійшло у прокуратуру області 10 вересня 2009, розглянуте апаратом прокуратури області, 09 жовтня 2009 року ОСОБА_1 надана відповідь, що оскаржуване процесуальне рішення про закриття кримінальної справи скасоване, про що у журналі реєстрації вихідної кореспонденції внесено відповідний запис.
Звернення ОСОБА_1 від 22 жовтня 2009 року щодо незгоди з процесуальними рішеннями у кримінальній справі та рішеннями про відмову в порушенні кримінальної справи по його заявам, розглянуто апаратом прокуратури області 17 листопада 2009 року, про що позивачу надана відповідь.
В порядку статті 97 КПК України звернення не розглядалось, дослідна перевірка не проводилась у зв'язку з тим, що відомостей про скоєння злочинів позивачем не зазначалось, а зміст звернення носить характер незгоди останнього з прийнятими процесуальними рішеннями у кримінальній справі.
Відповідно до статті 97 КПК України вирішити питання про порушення або відмову у порушенні кримінальної справи прокурор зобов'язаний лише за заявою про злочин.
Як встановлено статтею 11 Кримінального кодексу України (КК України) злочином є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.
Ознак злочинів у сфері службової діяльності, передбачених розділом ХVІІ КК України скарга не містила.
Наведені ОСОБА_1 обставини справи не є ознаками злочинів, передбачених вказаним розділом КК України.
Таким чином, не є заявою про злочин скарга ОСОБА_1 щодо незгоди із прийнятими процесуальними рішеннями у кримінальній справі, тому приводи для проведення перевірки в порядку статті 97 КПК України відсутні.
Незгода із прийнятим процесуальним рішенням не є достатньою підставою для проведення перевірки в порядку статті 97 КПК України.
Звернення ОСОБА_1 від 09 листопада 2009 року (надійшло з УСБУ області 16 листопада 2009 року) та від 18 листопада 2009 року розглянуті силами апарату прокуратури області, про що 18 грудня 2009 року за №06/1248-08 інформовано заявника.
Звернення від 09 листопада 2009 року, адресоване начальнику Жмеринського підрозділу УСБУ області, не несло за змістом ніякої конкретної інформації та доводів, що б потребували додаткової перевірки, позивачем лише висловлюється незадоволення прийнятими рішеннями за результатами розгляду його попередніх звернень.
Заява ОСОБА_1 від 18 листопада 2009 року не розглядалась у порядку статті 97 КПК України, тому що не несла відомостей саме про скоєння злочинів, а стосувалась незгоди останнього з прийнятими процесуальними рішеннями у кримінальній справі, тобто з тих же підстав, що і скарга від 22 жовтня 2009 року.
Крім того, під час опитування по суті заяви, 18 листопада 2009 року ОСОБА_1 зазначив, що якщо прокурор Кметюк А.В. та слідча міліції Кметюк О.В. принесуть йому письмові вибачення, то він до них ніяких претензій не буде мати, та попросить не порушувати щодо них кримінальну справу. Вказане свідчить про надуманість доводів ОСОБА_1 про нібито злочинні дії співробітників органів прокуратури та міліції по відношенню до нього.
Не може бути прийнято посилання ОСОБА_1 на порушення прокуратурою області вимог Закону України «Про звернення громадян», оскільки відповідно до статті 12 цього Закону його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним законодавством.
Скарги ОСОБА_1С, щодо неналежного розгляду яких заявлено позов, стосувались питань, розгляд яких здійснювався в порядку, встановленому КПК України, відповідно при її розгляді органи прокуратури керувались нормами КПК України.
В порядку статті 236 КПК України скарга на дії прокурора може бути подана до суду.
Таким чином, оскаржувати дії чи рішення прокурора в ході досудового слідства необхідно в порядку, встановленому главою 22 КПК України.
Відповідно до статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене прокуратура області при розгляді скарг ОСОБА_1 діяла у межах повноважень та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Суд заслухавши пояснення позивача, заперечення представників відповідачів, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування позовних вимог та надавши їм юридичну оцінку, дійшов висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Жмеринської міжрайонної прокуратури щодо визнання протиправними та нечинними процесуальні дії прокуратури при невиконанні нею постанов Жмеринського міськрайонного суду; визнання протиправними та нечинними дії й бездіяльность прокуратури при незаконному утриманні його на запобіжному заході; зобов'язання прокуратуру скасувати запобіжний захід та негайно оголосити це під розпис ОСОБА_1; визнання протиправними та нечинними дії й бездіяльность Жмеринської міжрайонної прокуратури при тяганині в провадженні кримінальної справи, - слід закрити виходячи з такого.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб. Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється, на всі правовідносини, що виникають у державі.
Разом з тим, суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Однак, при цьому з частини другої зазначеної статті вбачається, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Створення у системі судів загальної юрисдикції системи адміністративних судів потягло за собою необхідність розмежування компетенції між адміністративними судами та судами загальної юрисдикції, господарськими судами, Конституційним Судом України, громадськими організаціями.
При визначенні підвідомчості справ адміністративним судам слід спиратися на критерії підвідомчості. До таких критеріїв належать суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Частиною другою статті 17 КАС України чітко визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах (стаття 1 КПК України).
Так, главою 22 КПК України передбачено спеціальний порядок оскарження дій слідчого і прокуратури, а саме статтями 234 - 236-8 КПК України, в тому числі до суду.
У своєму Рішенні від 23 травня 2001 року за № 6-рп/2001 Конституційний Суд України навів визначення кримінального судочинства як врегульованого нормами КПК України порядку діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних справ, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження можу здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному КАС України
Статтями 97, 98 КПК України встановлений порядок прийняття заяв про злочини, порядок їх розгляду та порушення кримінальних справ. Такий порядок є складовою частиною кримінального судочинства, що пов'язаний з діяльністю у тому числі і прокурора по забезпеченню належного розслідування кримінальних справ, дотримання законності, а також забезпечення права інших учасників кримінального процесу на захист своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Згідно зі статтями 4, 12 Закону України «Про звернення громадян»до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать у сфері управлінської діяльності такі, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально - процесуальним законодавством.
Інформаційні правовідносини в кримінальному судочинстві щодо розв'язання скарг на процесуальні дії тощо регламентуються спеціальними нормами Кримінально-процесуального кодексу України, слід розглядати лише як спір з приводу неналежного здійснення учасниками кримінального судочинства своїх повноважень, який належить вирішувати за правилами саме кримінального процесу.
Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Для визначення спору як такого, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, має бути законодавче уповноваження хоча б одного суб'єкта владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Стаття 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, це, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Статтями 94, 95 КПК України встановлено, що приводами до порушення кримінальної справи є:
- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
- явка з повинною;
- повідомлення, опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Відповідно до статті 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Оскарженні ОСОБА_1 дії Жмеринської міжрайонної прокуратури є не управлінськими, а вчинені при виконанні своїх обов'язків та повноважень, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України. В зазначених у позовній заяві правовідносинах відповідач не перебуває при здійсненні управлінських функцій і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень, що виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Основною вимогою позивача фактично є дії (бездіяльність) Жмеринської міжрайонної прокуратури щодо відмови в порушенні кримінальної справи стосовно посадових осіб електромереж, а відтак ці правовідносини є кримінально-правовими і не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. У даному випадку реалізується встановлений КПК України порядок оскарження таких постанов та, відповідно, наданий позивачу спосіб захисту прав в судовому порядку, що ним і реалізований. Посилання на систематичність невиконання відповідачем постанов суду не змінює природу даних відносин.
Таким же чином необґрунтованими слід визначити посилання позивача на утримання його на запобіжному заході, зобов'язання вчинити з приводу цього певні, передбачені, знову ж таки КПК України, заходи, та порядок розслідування кримінальної справи, порушеної по факту вчинення злочину. Будь-які посилання ОСОБА_1 на те, що він не є учасником процесу, а відтак, позбавлений права на судовий захист, може бути обґрунтовано лише тими обставинами, що кримінальна справа закрита, і таке провадження, як зазначено в рішенні Конституційного суду не розповсюджується на нього. В інакшому випадку позивач відноситься до інших осіб, діяльність яких з метою захисту своїх конституційних справ, свобод та законних інтересів в порядку врегульованого нормами КПК України відноситься до кримінального судочинства.
Таким чином, встановивши фактичні обставини справи та проаналізувавши правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про необхідність застосування принципу підвідомчості спору.
У такій ситуації, згідно із вимогами частини другої статті 157 КАС України, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що спір з таким предметом спору відноситься до юрисдикції місцевих загальних судів в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до частини першої статті 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 17, 157, 165, 186, 254 КАС України суд,
провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Жмеринської міжрайонної прокуратури щодо визнання протиправними та нечинними процесуальних дій Жмеринської міжрайонної прокуратури при невиконанні нею постанов Жмеринського міськрайонного суду; визнання протиправними та нечинними дій й бездіяльності Жмеринської міжрайонної прокуратури при незаконному утриманні його на запобіжному заході; зобов'язання Жмеринську міжрайонну прокуратуру скасувати запобіжний захід та негайно оголосити це під розпис ОСОБА_1; визнання протиправними та нечинними дій й бездіяльності Жмеринської міжрайонної прокуратури при тяганині в провадженні кримінальної справи, порушеної 17 квітня 2006 року, тобто провадження в ній всупереч статті 120 КПК України протягом чотирьох років - закрити.
Відповідно до статті 186 КАС України ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 254 КАС України ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна