Справа № 761/22992/17
Провадження № 2/761/235/2020
05 серпня 2020 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Гриб Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінстрим", ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ФІНАНСОВИЙ ПАРТНЕР", третя особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, -
30 червня 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженоювідповідальністю "Фінстрім", ПетриковоїРітиМиколаївни, Публічногоакціонерноготовариства "Комерційний Банк Фінансовий партнер", за участітретьої особи - Публічногоакціонерноготовариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнаннянедійснимидоговорів провідступлення прав вимоги, яка була розподілена судді Рибаку М.А.
Під час слухання справи було замінено відповідача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансовий партнер» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансовий партнер».
У зв'язку із закінченням п'ятирічних повноважень судді Рибака М.А. було проведено повторний автоматизований розподіл справи на підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва від 31.01.2019 року та справа надійшла в провадження судді Притули Н.Г.
В позовних вимогах з врахуванням заяви від 28.05.2019 року позивач просить:
визнати недійсним та нікчемним договір укладений 28.02.2017 року між ТОВ «Фінстрім» та ОСОБА_2 про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №014/03-03/15/1565 від 20.04.2006 року та укладеними в її рамках Кредитним договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року та Кредитним договором №М014/03-03/261 від 28.05.2008 року;
визнати недійсним договір укладений 28.02.2017 року між ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрім» про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №014/03-03/15/1565 від 20.04.2006 року та укладеними в її рамках Кредитним договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року та Кредитним договором №М014/03-03/261 від 28.05.2008 року.
Вимоги обгрунтовані тим, що в Саксаганському районному суді м.Кривого Рогу розглядалась справа №214/932/16-ц за позовом ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
28.02.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» був укладений договір про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №014/03-03/15/1565 від 20.04.2006 року та укладеними в її рамках Кредитним договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року та Кредитним договором №М014/03-03/261 від 28.05.2008 року.
В цей же день аналогічний договір був укладений між ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрім».
І в подальшому в цей же день аналогічний договір був укладений між ТОВ «Фінстрім» та ОСОБА_2 .
Як зазначає позивач, зазначені договори укладені з порушенням норм діючого законодавства, а саме: згідно з умовами договору, укладеного міжПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» уступка права вимоги відбулась в обмін на плату яка загалом склала 450 000,00 грн. (п.п.3.1-3.4 Договору), а тому між сторонами укладений договір факторингу.
Аналогічні умови існують в договорі укладеному між ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрім» - п.п.3.1-3.4 Договору, тобто між сторонами також укладений Договір факторингу.
Договір, що укладений між ТОВ «Фінстрім» та ОСОБА_2 з врахуванням формулювання пп.2.1, 6.1, 4.2, 4.3 Договору також по суті є договором факторингу.
Договір, укладений між ТОВ «Фінстрім» та ОСОБА_2 укладений з порушенням ст.ст.1083, 1074, 1076 ЦК України, оскільки відступлення прав вимоги повинно відбуватись з дотриманням вимог глави 73 ЦК України, так як ОСОБА_2 не відповідає вимогам встановленим Законом до фінансових установ, які можуть виступати Фактором, як сторони договору факторингу, а тому такий правочин є недійсним на підставі положень статей 203 та 215 ЦК України.
Крім того у відповідності до положень статті 1054 ЦК України ОСОБА_2 не може виступати кредитодавцем за договором кредиту.
ОСОБА_1 є споживачем і має додаткові конституційні права, що пов'язані із таким правовим статусом,проте укладення договору відступлення права грошової вимоги із ОСОБА_2 фактично вивело з-під правового регулювання Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Кредитодавець не є банком чи фінансовою установою,а тому на підставі положень статті 228 ЦК України, оскільки укладений договір порушує публічний порядок позивач просить визнати нікчемним вказаний Договір.
Договір, укладений між ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрім» має бути визнаний недійсним оскільки він у відповідності до положень статті 234 ЦК України є фіктивним, так як договори укладені в один день і ні ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» ні ТОВ «Фінстрім» не мали наміру на настання правових наслідків, які б мали настати у зв'язку з укладенням між ними договору про відступлення права вимоги.
23.11.2018 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 на заявлені вимоги в яких представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що посилання позивача на ту обставину, що фактично укладені договори факторингу, а не відступлення права вимоги не обгрунтовані так як стаття 1074 ЦК України ніяким чином не відноситься до поняття договору факторингу. В порядку статті 1077 ЦК України фінансування під відступлення права грошової вимоги здійснюється клієнтом фактору, а не навпаки. А тому у відповідності до положень діючого законодавства спірні договори не є договорами факторингу, а оплатними договорами відступлення права вимоги, оскільки за укладеними договорами жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (Клієнта) за плату, а також спірні договори не є договорами про надання фінансової послуги в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Також представник зазначає, що так як був укладений договір відступлення права вимоги за кредитними договорами, відбулась заміна особи у зобов'язанні, яке виникло з кредитних договорів, а не сторін кредитного договору, отже в такому випадку ніякого дозволу на здійснення банківської чи фінансової діяльності та ліцензій ОСОБА_2 не потрібно. Після підписання договору ОСОБА_2 не стала кредитодавцем, так як укладання оспорюваних договорів не потягло за собою наслідком внесення змін у самі кредитні договори в частині особи Кредитора (кредитодавця). А тому укладення договору з ОСОБА_2 не порушує публічний порядок за ст.228 ЦК України та не порушує вимог ст.ст.203, 215 ЦК України.
04.04.2019 року до суду надійшли пояснення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в яких представник просив вирішити спір на підставі діючого законодавства та зазначив, що не погоджується з твердженнями позивача про укладення фактично договору факторингу, а не уступки права вимогитак як стаття 1074 ЦК України на яку посилається позивач, не стосується поняття факторингу. Тексти укладених договорів про відступлення права вимоги (всіх) не містить жодного посилання на факторинг, термінологія та суть Договорів підтверджує, що сторони уклали оплатні договори про відступлення прав вимоги (цесія).
В судове засідання сторони не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи.
Представник позивача звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з'явились про поважність причин неявки в судове засідання суд не повідомили.
Третя особа звернулась до суду із заявою про слухання справи у відсутність їх представника.
А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши в сукупності надані суду докази, врахувавши заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як встановлено судом, 20 квітня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника Центрально-Міського відділення Криворізької філії АППБ «Аваль» Березовською І.П., що діяла на підставі Довіреності №6 від 04.04.2016 року, посвідченою приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я.О. за реєстром №3134 та ОСОБА_1 було укладено Генеральну кредитну угоду №014/03-03/15/1565, відповідно до п.1.2 вказаного угоди предметом договору є надання позичкової заборгованості Позичальнику за наданими в рамках даної Угоди кредитами, який не повинен перевищувати 80 000 (вісімдесят тисяч) доларів США строком на 84 (вісімдесят чотири) місяці.
В договір неодноразово вносились зміни та відповідно між сторонами підписані додаткові угоди.
26 червня 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», який є правонаступником Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль», в особі керуючого Криворізькою філією «Райффайзен Банк Аваль» Онищенко О.В. та в особі першого заступника керуючого Криворізькою філією «Райффайзен Банк Аваль» Пляшко В.В. уклали Кредитний договір №014/03-03/15-528 на основі Генеральної кредитної угоди №014-03-03/15/1565 від 20.04.2006 року із ОСОБА_1 , відповідно до п.1.1 вказаного договору кредитор, на положеннях та умовах вказаного Договору, надає Позичальнику споживчий кредит у розмірі 35 000,00 доларів США із сплатою 14,5 відсотків річних, строком на 70 місяців та з погашенням відповідно до Графіку.
28 травня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в особі заступника начальника Криворізькою філією «Райффайзен Банк Аваль» Пляшко В.В. та в особі начальника відділу підтримки продаж малого та середнього бізнесу Криворізькою філією «Райффайзен Банк Аваль» Чуприни О.А. уклали Кредитний договір №М014/03-03/15-261 на основі Генеральної кредитної угоди №014-03-03/15/1565 від 20.04.2006 року із ОСОБА_1 , відповідно до п.1.1 вказаного договору кредитор, на положеннях та умовах вказаного Договору, надає Позичальнику споживчий кредит у розмірі 30 000,00 доларів США із сплатою 15,0 відсотків річних, строком на 59 місяців та з погашенням відповідно до Графіку.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.04.2019 року (справа №214/932/16-ц) стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № М014/03-03/261 від 28.05.2008 року станом на 18.12.2015 року, в розмірі 7138 (сім тисяч сто тридцять вісім) доларів США 30 (тридцять) центів США, що еквівалентно 167 662 (сто шістдесят сім тисяч шістсот шістдесят дві) гривень 07 (сім) копійок, яка складається із заборгованості: за кредитом - 6483,06 доларів США, та заборгованості за відсотками - 655,24 доларів США.
Як вбачається з реєстру судових рішень, судами неодноразово вирішувалось питання щодо кредитних договорів та договору іпотеки, який укладений на забезпечення виконання кредитних договорів.
Так до суду надано копію договору, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Первісний Кредитор) та ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» (далі - Новий кредитор) (а.с.21-25 том 1), проте перший аркуш договору суду не надано.
Однак, постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.04.2019 року (провадження № 22-ц/803/108/19, справа № 214/932/16-ц) встановлено, що 28.02.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як первісним кредитором, та ПАТ КБ «ФІНАНСОВИЙ ПАРТНЕР», як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги, за умовами п.2.1 якого первісний кредитор відступає за плату новому кредиторові належні йому права вимоги за кредитними договорами № М014/03-03/261 від 28.05.2008 року та №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року, а новий кредитор заміняє первісного як сторону - кредитора в кредитному договорі, приймає на себе всі його права та обов'язки.
Відповідно до п.3.1 договору, загальна вартість прав вимоги за Договором становить 450 000,00 грн., вартість прав вимоги за кредитним договором № М014/03-03/261 від 28.05.2008 року становить 150 000,00 грн. та за договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року становить 300 000,00 грн.
Відповідно до п.4.1.1 договору, новий кредитор ПАТ КБ «ФІНАНСОВИЙ ПАРТНЕР» засвідчує, що він є банком, зареєстрованим та існуючим згідно чинного законодавства України на підставі виданих Національним Банком України банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, надає банківські та інші фінансові послуги, а також здійснює іншу діяльність.
Відповідно до розрахунку заборгованості від 28.02.2017 року, станом на момент відступлення прав вимоги, розмір заборгованостіза кредитним договором №М014/03-03/261 від 28.05.2008 року становить 335 705,50 грн. та за договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року становить 575 604,20 грн.
28.02.2017 року між сторонами був підписаний акт приймання-передачі документації.
28.02.2017 року був укладений Договір про відступлення прав вимоги між ПАТ «КБ «Фінансовий партнер» (далі - Первісний кредитор) та ТОВ «Фінстрім» (далі - Новий кредитор) на підставі статей 512-519 ЦК України та ч.3 ст.656 ЦК України за умовами якого до Нового кредитора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №014/03-03/15/1565 від 20.04.2006 року та укладеними в її рамках Кредитним договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року та Кредитним договором №М014/03-03/261 від 28.05.2008 року.
В порядку та на умовах, визначених Договором, Первісний кредитор відступає за плату Новому кредитору належні йому права вимоги за Кредитним договором,а Новий кредитор заміняє Первісного кредитора та приймає на себе всі його права та обов'язки за Кредитним договором, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору вартість Прав вимоги, що відступаються (відчужуються) в порядку та на умовах, передбачених Договором.
Згідно з п.3.1 та п.3.2 Договору загальна вартість прав вимоги за Договором становить 451 000,00 грн., які мають бути сплачені Первісному кредитору в день підписання цього договору шляхом переказу коштів на рахунок Первісного кредитора.
Платіжним дорученням №25 від 28.02.2017 року ТОВ «Фінстрим» перерахувало на рахунок ПАТ КБ «Фінансовий партнер» за укладеним договором 451 000,00 грн. (а.с. 77 т.2).
28.02.2017 року між ТОВ «Фінстрім» (далі - Первісний Кредитор) та ОСОБА_2 (далі - Новий кредитор) на підставі положень статей 512-519 ЦК України був укладений Договір відступлення прав вимоги за умовами якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору належне Первісному кредитору Право вимоги за Кредитним договором позичальником за яким є ОСОБА_1 , а кредитодавцем - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Генеральною кредитною угодою №014/03-03/15/1565 від 20.04.2006 року та укладеними в її рамках Кредитним договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року та Кредитним договором №М014/03-03/261 від 28.05.2008 року.
Згідно з умовами п.1.3 зазначеного Договору, до Нового кредитора переходить право вимагати (замість Первісного кредитора) від Боржника належного та реального виконання зобов'язання по поверненню основної суми заборгованості по кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойок та інших платежів, згідно Кредитних договорів, в повному обсязі, без будь-яких обмежень, у розмірі, що вказується в Розрахунку заборгованості(додаток №1 до Договору), який є невід'ємною частиною даного Договору, а також всі інші права, належні Первісному кредитору згідно Кредитних договорів.
Як визначили сторони в п.1.4 Договору, право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту зарахування суми відшкодування (компенсації) за відступлення Права вимоги на умовах, які визначені у п.2.1.1 цього Договору, та оформлюється складанням Акту прийому-передачі права вимоги (додаток №2 до Договору), який є невід'ємною частиною даного договору.
Крім того, згідно з п.2.1.1 Договору, Новий кредитор зобов'язаний перерахувати Первісному кредитору суму відшкодування (компенсації) за відступлення права вимоги за Кредитними договорами в розмірі 451 500,00 грн. в день підписання цього договору. Сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права вимоги за кредитними договорами та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою Первісному кредитору за здійснене відступлення Права вимоги.
Сторони в п.4.2 Договору зазначили, що до Нового кредитора переходять всі права кредитора, що належали до цього Первісному кредитору, згідно Кредитних договорів, виключно за умови зарахування у повному обсязі суми відшкодування (компенсації) за відступлення Права вимоги на рахунок Первісного кредитора, зазначений у п.2.1.1 цього Договору.
У випадку, якщо Новий кредитор не здійснить перерахування грошових коштів в порядку, на умовах і у строки, передбачені п.2.1.1 та п.4.2 цього Договору, та/або не відбудеться зарахування коштів на рахунок Первісного кредитора з вини Нового кредитора, Право вимоги, що мало бути відступлено за цим Договором, до Нового кредитора не переходить та безумовно залишається у Первісного кредитора. В такому випадку цей договір припиняється в день, наступний за днем, визначеним в п.4.2, коли Новий кредитор повинен був здійснити остаточний розрахунок.
Також сторони визначили в п.6.1 Договору, щовідступлення права вимоги від Первісного кредитора до Нового кредитора не є фінансовою послугою, в тому числі факторингом, в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Податкового кодексу України, інших нормативно-правових актів, чинних на території України.
Згідно із розрахунком заборгованості, заборгованість за Кредитним договором №014/03-03/15/528 від 26.06.2007 року становить 575 604,20 грн. та за Кредитним договором №М014/03-03/261 від 28.05.2008 року становить 335 705,50 грн.
Додатками до Договору є розрахунок заборгованості за кредитними договорами, акт прийому-передачі права вимоги та акт прийому-передачі документів, які підписані сторонами.
Суду не надано доказів перерахування вказаної в договорі суми коштів на рахунок ТОВ «Фінстрим».
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає, що спірні договори є недійсними, так як фактично вчинені договори факторингу.
Відповідно до ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу.
Згідно з чч.1, 2 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільноїдієздатності.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч.1 ст.227 ЦК).
У п.1 ч.1 ст.512 та ст.514 ЦК вказано, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
У ст.350 Господарського кодексу закріплено, що банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом, цим кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актамиНаціонального банку та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Згідно зі ст.1077 ЦК за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Визначення факторингу міститься у ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 6.02.2014 №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядженняДержавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3.04.99 №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ч.3 ст.1079 ЦК фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1, чч.1, 2 ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та іншіюридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, аналіз ст.ст.512, 1077 ЦК свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.
Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб'єктним складом правочинів, за метою їх укладення.
Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі ст.1078 ЦК може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст.513 ЦК). Оскільки факторинг згідно з п.3 ч.1 ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відмінність зазначених договорів за суб'єктним складом полягає в тому, що відповідно до ст.2, 512-518 ЦК за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.
Аналіз ч.1 ст.1077 ЦК, ст.350 ГК, ч.5 ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про те, що суб'єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чиюридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ч.2 ст.1079 ЦК), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст.1079 ЦК) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
У розумінні п.11 ч.1 ст.4 вказаного закону факторинг є фінансовою послугою.
Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути переданояк за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч.3 ст.656 ЦК).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.04.2016 у справі №910/8670/15-г (3-226гс16), у постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/6659/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3.04.2019 у справі №591/4552/17.
Отже, характерними ознаками договору факторингу є те, що:
йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
метою укладення такого договору єотримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
вимоги до форми такого договору визначені у ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).
Як встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.04.2019 року у справі №214/932/16-ц оскільки, договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів, а право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу (що узгоджується з положеннями розділу 3 договору відступлення права вимоги від 28.02.2017 року), тому суд прийшов до висновку, що укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як первісним кредитором та ПАТ КБ «ФІНАНСОВИЙ ПАРТНЕР» договір по своїй суті є договором факторингу.
Аналогічним є й договір відступлення прав вимоги від 28.02.2017 року, укладений між ПАТ КБ «ФІНАНСОВИЙ ПАРТНЕР» та новим кредитом ТОВ «ФІНСТРІМ» про права вимоги за кредитним договором № М014/03-03/261 від 28.05.2008 року, укладеним із позичальником ОСОБА_1 .
По своїй суті вказаний договір також є договором факторингу, укладення якого з передачею прав вимоги за кредитним договором з оформленням акту прийому-передачі від 28.02.2017 року є свідченням втрати ПАТ КБ «ФІНАНСОВИЙ ПАРТНЕР» статусу первісного кредитора із переданням обсягу всіх правомочностей новому кредиторові ТОВ «ФІНСТРІМ».
В постанові судом зазначено, що про відступлення права вимоги, зміну кредиторів та розмір заборгованості за кредитним договором відповідач повідомлялась.
Як зазначено в постанові, колегія суддів дійшла висновку (щодо договору, укладеного з ОСОБА_2 ) про те, що відбулось правонаступництво у матеріальних правовідносинах пов'язаного з правом вимоги ОСОБА_2 за кредитним договором № М014/03-03/261 від 28.05.2008 року, та до неї перейшов статус нового кредитора, згідно змісту статей 512, 514 ЦК України.
Також судом зазначено, що як видно з матеріалів справи, між ТОВ «ФІНСТРІМ» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги в порядку ст.512 ЦК України, про що сторони зазначили у п. 6.1. цього Договору.
Отже, судом здійснено оцінку спірних договорів та зроблені висновки щодо таких договорів. А тому, оскільки постанова суду набрала законної сили (на час розгляду справи судом не скасована в касаційному порядку), тому у відповідності до положень ч.4 ст.82 ЦПК України такі обставинине доказуються при розгляді даної справи, оскільки в її розгляді беруть участь ті самі особи щодо яких встановлено ці обставини.
В той же час суду не надано будь - яких доказів на спростування встановлених судом обставин.
Крім того, позивач звертаючись до суду з позовом зазначала, що всі договори укладені в один день, та ні ПАТ «КБ «Фінансовий партнер», ні ТОВ «Фінстрим» не мали наміру настання правових наслідків, які б мали настати у зв'язку з укладенням між ними договорів, а тому у відповідності до положень статті 234 ЦК України вони є фіктивними.
Стаття 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений.
В той же час, сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16). Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
Позивач під час слухання справи не надав суду доказів, що сторони не мали на меті настання правових наслідків встановлених договорами.
В той же час позивач зазначала, що договір, укладений з ОСОБА_2 порушує публічний порядок, а тому на підставі положень статті 228 ЦК України має бути визнаний нікчемним.
Щодо зазначеної підстави звернення до суду з позовом варто зазначити наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок, що: «статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок»
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16.
Позивач не довів суду, що договір, укладений з ОСОБА_2 порушує публічний порядок, судомне встановлено обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку, і як наслідок відсутні підставидля визнання правочину нікчемним.
Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-82, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -
В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінстрим", ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ФІНАНСОВИЙ ПАРТНЕР", третя особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г.Притула