Справа № 760/16834/20
2-6687/20
12 жовтня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Машевській О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
31.07.2020 року до суду надійшли позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У позовній заяві позивач посилається на те, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 26.05.2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 210204512 від 26.05.2020 року.
Крім позивача та членів його сім'ї у квартирі значиться зареєстрованим ще ОСОБА_2 , який з 01.11.2008 року в квартирі фактично не проживає, в добровільному порядку з реєстрації не знімається, витрати по квартирній платі за комунальні послуги не несе.
Факт того, що відповідач не проживає в квартирі підтверджується актом про фактичне місце проживання (не проживання) від 30.06.2020 року, підписаний мешканцями будинку АДРЕСА_1 , посвідчений підписом голови правління ЖБК «Будівельник-2» та довідкою про фактичне не проживання осіб за певною адресою, виданою ЖБК «Будівельник-2» на підставі акту.
Вважає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, в якій він зареєстрований, оскільки не проживає в ній з 01.11.2008 року та не несе витрат на утримання квартири.
У зв'язку з викладеним, позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.10.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.
12.10.2020 року представником позивача через канцелярію суду подана заява про зміну підстави позову, відповідно до якої він просить правовою підставою позову вважати ч. 2 ст. 405 ЦК України (а.с. 23-26).
У судове засідання сторона позивача не з'явилася. Представник позивача подав через канцелярію суду заяву, з якої вбачається, що він позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розглянути справу без його участі та без участі позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав через канцелярію суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, наслідки розуміє. Проти ухвалення рішення про задоволення позову не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦКУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Положеннями статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування квартири від 26.05.2020 року, посвідченого нотаріусом КМНО Савенко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 371 (а.с. 4).
Право власності позивача на зазначену квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 5).
Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києві станом на 28.07.2020 року у зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с. 6).
Відповідач зареєстрований в зазначеній квартирі з 1989 року, однак не проживає в ній з 01.11.2008 року.
Відповідно до вимог ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Виходячи з положень ст. 150 ЖК Української РСР та ст. 383 ЦК України власник житла має право використовувати його для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
У відповідності ст. 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
На підтвердження цих обставин стороною позивача надано копію акту про фактичне місце проживання (не проживання) особи за адресою від 30.06.2020 року, підписаний мешканцями будинку АДРЕСА_1 та затверджений підписом та печаткою голови правління ЖБК «Будівельник-2» Касьян В.М., з якого вбачається, що ОСОБА_2 фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 01.11.2088 року по 30.06.2020 року (а.с. 25) та копію довідки про фактичне не проживання осіб за певною адресою, виданої ЖБК «Будівельник-2» на підставі акту (а.с. 26).
Крім того, у поданій до суду заяві відповідач в повному обсязі визнав позовні вимоги та проти ухвалення рішення про задоволенню позову не заперечував (а.с. 28).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд вважає, що визнання відповідачем позову відповідає вимогам закону, а тому приймає його.
При розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла; і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї; колишніми членами його сім'ї; а також членами сім'ї колишнього власника житла.
Суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , не сплачує будь-які кошти за житлово-комунальні послуги, підстав для збереження за відповідачем права користування спірним житлом, передбачених ст. 71 ЖК Української РСР, немає.
Враховуючи викладене, відповідач є таким, що втратив право на користування квартирою, що належить на праві власності позивачу, отже позов підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ст. 7Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача підлягає судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 16, 317, 319, 321, 328, 334, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 64, 71, 150 ЖК Української РСР, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 840,80 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 19 жовтня 2020 року.
Суддя: