16 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 815/974/16
адміністративне провадження № К/9901/6721/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Смоковича М.І.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року (головуючий суддя - Завальнюк І.В., судді - Стеценко О.О., Тарасишина О.М.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року (головуючий суддя - Шляхтицький О.І., судді - Запорожан Д.В., Романішин В.Л.)
у справі № 815/974/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст позовних вимог
В березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 911-15 від 30.12.2015 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати відповідача визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, за результатами судового розгляду, не встановлено жодних підстав та доказів, які б свідчили, що при поверненні до країни громадської належності позивач може стати жертвою переслідувань, а побоювання бути призваним у Збройні сили не свідчить про можливість стати жертвою переслідувань та відповідно давати підстави для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В той же час сирійською владою в 2015 році видано низку нормативно-правових актів щодо амністії в'язнів, політв'язнів та дезертирів. Президентом Сирії Башша Аль-Асад підписано Указ № 32 про надання амністії та звільнення від відповідальності за ухилення від призову до лав збройних сил для всіх громадян як в країні, так і поза її межами, а також за злочини, передбачені Законом «Про військовий обов'язок та військову службу», скоєні до 25.07.2015 р. При цьому суд зазначили, що сирійське законодавство передбачає, що під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії. Відстрочку можливо отримати як на території Сирії, так і за кордоном, у т.ч. в Україні. Зазначена процедура можлива при зверненні сирійців до дипломатичних установ, якими є посольство у м. Києві та генеральне консульство у м. Одесі. Відтак, побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах. Суди вказали, у позивача є законні підстави легалізуватись в Україні, оскільки в нього є малолітня дитина від громадянки України ОСОБА_3 , з якою укладений шлюб (свідоцтво серії НОМЕР_1 ), що є підставою для отримання посвідки на постійне проживання в Україні. Також суд зауважили про локальний характер конфлікту на території Сирії та можливість внутрішнього переміщення осіб в межах даної країни. При цьому суди критично оцінили побоювання позивача, оскільки як зазначив сам позивач під час співбесіди із співробітником міграційної служби, ні він, ні члени його родини за жодною конвенційною ознакою в Сирії не переслідувались, в той час як і численна родина позивача продовжує проживати в Сирії. З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача суди дійшли висновку, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут. Відтак, суди прийшли до переконання, що позивач не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяв про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В той же час відповідач, в силу ч.2 ст.71 КАС України, довів суду необґрунтованість та безпідставність позовних вимог і правомірність своїх рішень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
05 липня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно здійснено оцінку щодо локального характеру конфлікту на території Сирії та не враховано, при цьому, Рекомендації з питання міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку, Редакція IV УВКБ ООН від листопада 2015 року. Також скаржником зазначено, що твердження судів про відсутність побоювань позивача, з підстав на незазнавання ним переслідувань під час перебування у Сирії не можуть вважатися обґрунтованими та спростовуються приписами п. 94 Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця. Так, нормами даного документу передбачено, що вимога щодо знаходження особи за межами своєї країни для надання статусу біженця не означає, що ця особа повинна обов'язково залишити її нелегально чи навіть достатньо обґрунтованих побоювань. Особа може вирішити прохати надати статус біженця після перебування деякого часу за кордоном. Особа, яка не була біженцем в момент виїзду з країни, але яка стає біженцем пізніше, називається «біженцем на місці». Крім того, посилання судів на перебування позивача у третіх безпечних країнах (Ліван і Туреччина) не є обґрунтованим, позаяк Ліван не є учасником Конвенції про біженців 1951 р. та Протоколу 1967 р., а Туреччина ратифікувала дану Конвенцію, але із застереженнями щодо географічного обмеження, а саме - надання міжнародного захисту лише особам, які вимушені були покинути країни походження, у зв'язку з подіями виключно на території Європи. Відтак, позивач, в силу об'єктивних обставин не мав змоги отримати притулок у даних країнах. Також позивач вказує на те, що, він, в розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки володіє такими критеріями, а саме - не є біженцем, але потребує додаткового захисту; змушений був залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці через побоювання загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту (Сирії). Крім того, скаржником вказано, що Міжнародним Комітетом Червоного Хреста визнано збройним конфліктом не міжнародного характеру ситуацію в Сирії. Відтак, даний факт є загальновідомим та не потребує доказування. Позивачем також зазначено про порушення судами принципу офіційного з'ясування обставин у справі в частині відсутності використання ними в оскаржуваних рішеннях інформації про країну походження - Сирію з різних відкритих достовірних джерел.
18 серпня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшло заперечення відповідача на подану касаційну скаргу, в якому він вказує на обґрунтованість та законність судових рішень і просить залишити дану касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року вказану справу призначено до касаційного розгляду.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
19.10.2017 на адресу суду касаційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 , в якій скаржник просить залишити без розгляду подану ним касаційну скаргу, тобто не бажаючи подальшого її касаційного розгляду.
Суд зазначає, що приписами частини п'ятої статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження.
У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 339 КАС України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та даної касаційної скарги, останню було подано до суду касаційної інстанції одноособово позивачем. Інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, немає.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а зазначене касаційне провадження - закриттю.
Керуючись статтями 337, 339, 345, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Задовольнити клопотання ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року у справі № 815/974/16.
Закрити касаційне провадження № К/9901/6721/18 за скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року у справі 815/974/16.
Роз'яснити, що в разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, яка відмовилася від скарги, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова