15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 300/707/20
адміністративне провадження № К/9901/24492/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №300/707/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби в сумі: 222 198,68 грн.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 1 червня 2020 року відмовив у задоволенні позову.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 серпня 2020 року скасував рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 1 червня 2020 року і задовольнив позов частково:
- стягнув з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 4 січня 2019 року до 29 березня 2020 року в розмірі: 45438 (сорок п'ять тисяч чотириста тридцять вісім) грн 25 коп (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Суди встановили, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із нездійсненням Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, керувався приписами частини першої статті 117 КЗпП України, якими встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, виходячи з того, що на час звільнення позивача, останньому не здійснено виплату усіх належних працівникові сум при звільненні та не проведено остаточного розрахунку з ним, ст. 117 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Водночас, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Таким чином, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 січня 2019 року до 29 березня 2020 року в розмірі: 45438,25 грн.
У своїй касаційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №300/707/20 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ознайомившись з доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, за пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не оскаржуються у касаційному порядку судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відкриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції вирішив здійснювати розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак ухвалені у цій справі судові рішення не оскаржуються у касаційному порядку, за винятком зазначених вище випадків.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Твердження заявника касаційної скарги, що справа має виняткове значення та становить значний суспільний інтерес, не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Таким чином, відповідач у касаційній скарзі належним чином не обґрунтував підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі “Азюковська проти України” (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
До того ж, Верховний Суд ураховує, що питання обов'язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №821/1083/17. Приймаючи постанову від 26 лютого 2020 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №1.380.2019.003696, від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.
Крім того, посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі №300/707/20.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №300/707/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду