13 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/1076/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Благодійної організації "Фонд збереження рідної природи"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.10.2019 (суддя Грачов В.М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 (Алданова С.О. - головуючий, судді Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.) у справі
за позовом Благодійної організації "Фонд збереження рідної природи"
до Українського товариства охорони природи,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Вієна",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
2) Державний реєстратор виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області Бунденкова Олександра Юрійовича,
3) Черкаська обласна організація Українського товариства охорони природи,
про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора.
(За участю представників: позивача - Потапенка С.В. (адвокат), Радченко О.П. (адвокат), відповідача - Бахуринського В.С. (адвокат), Шевчука В.Я. (голова Українського товариства охорони природи)
Благодійна організація "Фонд збереження рідної природи" звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області Бунденкова Олександра Юрійовича про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 32173976 від 02.11.2016, щодо державної реєстрації права власності Українського товариства охорони природи на 199/500 часток нерухомого майна - будинку природи літ. "А-2", а саме: приміщення підвалу № 2, 4, 5, 7, ІІІ, V, VI приміщення 1-го поверху з № 3-21 по 3-27, VIІ, VIІІ, № 3-23, 3-34, 3-35, 3-36, 3-42, 3-43, 3-44, 3-47, 3-48, 3-49, поз. № 8, 9, площею 532,2 м. кв., приміщення 2-го поверху літери "А-2" з № 3-30 по № 3-56, № 3-60, з № 3-65 по № 3-76, ІV площею 721,0 м. кв., приміщення надбудови літера «А-2» № 1, 2, 3, I площею 61,8 м. кв. та приміщення літери "Б-1" № 1-1, 8-1, 9-1 площею 60,2 м. кв., загальною площею 1587,7 м. кв., що знаходиться за адресою: вул. Фрунзе, буд. 1, м. Черкаси.
Позов обґрунтований тим, що позивач за договором дарування частки в праві власності нежитлової будівлі від 04.07.2016 року від товариства з обмеженою відповідальністю «Вієна» набув у власність 97/100 часток вбудованого (вбудовано-прибудованого) приміщення в громадському будинку загальною площею 1951,6 кв.м., що складається з: нежитлові приміщення (вбудовані приміщення першого поверху) - приміщення підвалу під № 3-2, 3-4. 3-5, 3-7, III, V, VI, приміщення першого поверху: з №1-12 по № 1-14, з № 3-9 по № 3-11, № 3-21 по № 3-27, №3-32, з № 3-34 по № 3-36, з № 3-42 по № 3-44, з № 3-47 по № 3-48, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 13, , VIII, приміщення другого поверху: з № 3-30 по № 3-76, IV, приміщення 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 30, 31, розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Верхня Горова (Фрунзе), 1/1. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 78858010 стало відомо, що після набуття позивачем права власності на частку нерухомого майна будинку природи літ. «А-2», частина цього самого майна була зареєстрована державним реєстратором виконавчого комітету Звенигородської міської ради як власність Українського товариства охорони природи, (оспорюваний запис індексний номер: 32173976 від 02.11.2016), але за іншою адресою - вул. Фрунзе, буд. 1, м. Черкаси. Позов подано для захисту позивачем свого права власності на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.10.2019 у справі № 925/1076/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивоване тим, що Рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №823/5390/15, Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.02.2017 у справі №711/2653/16-ц, Соснівського районного суду м. Черкаси від 15.11.2017 у справі №712/8528/17 та Господарського суду Черкаської області від 07.03.2018 у справі №925/1191/16 встановлено факт фальсифікації документів щодо оформлення за ТОВ "Вієна" права власності на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Фрунзе (Верхня Горова), 1 у м. Черкаси, яке згодом, згідно з договором дарування, подаровано позивачу у даній справі. Крім того, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за сторонами зареєстровані об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за різними адресами: м. Черкаси, вул. Верхня Горова, 1 і вул. Верхня Горова, 1/1, проте адреса вул. Верхня Горова (Фрунзе) 1/1 присвоєна за документами, поданими товариством з обмеженою відповідальністю «Вієна». Отже, позивач не є власником нерухомого майна за адресою: м. Черкаси, вул. Верхня Горова, 1, який зареєстрований за відповідачем оскаржуваним рішенням державного реєстратора.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.10.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 925/1076/18, БО "Фонд збереження рідної природи" звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) і заначив, що судами неправильно застосовано приписи статей 10 та 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо наявності у відповідача та реєстратора документів, які визначають або підтверджують набуття спірного права власності, без урахування правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 27.06.2018 у справі № 925/797/17. Зокрема, суди не взяли до уваги, що
У відзивах на касаційну скаргу Українське товариство охорони природи, Черкаська обласна організація Українського товариства охорони природи, державний реєстратор Виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області Буденков О.Ю. вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін рішення суддів попередніх інстанцій.
Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі 925/1076/18 з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що судами першої і апеляційної інстанцій не враховано висновок, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, оскільки зазначеними постановами справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, остаточне рішення у вказаних справах не приймалося, а постанова не містить висновків щодо застосування норми матеріального права, який міг би розглядатися в контексті даної справи як такий, що не був врахований судами попередніх інстанцій під час її розгляду. Направлення справи на новий розгляд стало наслідком недотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а за результатами такого розгляду встановлені фактичні обставини і матеріально-правове регулювання яке підлягає до застосуванню до правовідносин може істотно змінитися
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, позивач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою БО "Фонд збереження рідної природи" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 925/1076/18.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).
Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Благодійної організації "Фонд збереження рідної природи" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 925/1076/18 закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ