29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"01" жовтня 2020 р. Справа № 924/464/20
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді І.В.Заярнюка, за участю секретаря судового засідання Б.С. Виноградова, розглянувши матеріали справи
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садки", м. Хмельницький
про стягнення 7755,41 грн. - пені, 640,95 грн. - 3% річних, 1317,44 грн. - інфляційних втрат
представники сторін не з'явилися
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В С Т А Н О В И В: до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садки", м. Хмельницький про стягнення 7755,41 грн. - пені, 640,95 грн. - 3% річних, 1317,44 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 27.04.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.05.2020 р.
Ухвалою суду від 25.05.2020р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, розгляд справи відкладено на 26.06.2020 р.
Ухвалою суду від 26.06.2020р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.07.2020р.
Ухвалою суду від 27.07.2020р. відкладене судове засідання по суті на 26 серпня 2020 р.
Згідно довідки від 26.08.2020р. судове засідання по справі №924/464/20 призначене на 26.08.2020р. не відбулось, оскільки суддя Заярнюк І.В. з 17.08.2020р. по 07.09.2020р. перебував на лікарняному у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.
Ухвалою суду від 10.09.2020р. призначено судове засідання по суті на 01.10.2020 р
В обґрунтування позову позивач зазначає про невиконання відповідачем обов'язку із своєчасної оплати природного газу, отриманого ним за договором від 21.12.2015 №2052/16-ТЕ-34 постачання природного газу. Як на правову підставу позовних вимог посилається на положення ст. ст. 11-16, 258, 509, 525, 526,530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230-232, 264, 265 ГК України, ст. ст. 1, 3 закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Відповідач у відзиві на позов звертає увагу на те, що заборгованість, на яку позивачем нараховані штрафні санкції, погашена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", що підтверджується розрахунком позовних вимог, у Позивача відсутні підстави для стягнення з Відповідача нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому посилається на правові висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Сторони представників у засідання не направили, хоча були належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, наявними у матеріалах справи. При цьому, позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Садки" (покупець) було укладено договір постачання природного газу від 21.12.2015 №2052/16-ТЕ-34 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню .
Постачальник передає покупцеві з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року газ обсягом до 34,000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (п. 2.1 договору).
1.1.1. За приписами п. 2.1.3 допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі ± 5 % (плюс/мінус п'ять відсотків) від підтвердженого Постачальником планового обсягу газу без узгодження Сторін. Приймання-передача газу протягом місяця здійснюється рівномірно з припустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більше як ± 5,0 (п'ять) відсотків.
При необхідності відступу від середньодобової норми Постачальником і Споживачем установлюється нерівномірна подача газу за взаємно узгодженими графіками (п. 3.3 договору).
За умовами п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1770,74 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ, ПДВ. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1806,15 грн., крім того ПДВ - 20% - 361,23 грн., всього з ПДВ - 2167,38 грн.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.4 договору).
У п. 6.1 договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 6.3 договору у разі якщо споживач підпадає під дію статті 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем споживачу в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. У разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання покупця надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу, покупець зобов'язується своєчасно розрахуватись за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. (п. 8.1 договору).
За умовами п. 8.2 договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років (п. 10.3 договору).
Усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками Сторін, крім випадку, зазначеного у пункті 11.5 та 11.6 цього договору (п. 11.3 договору).
У п. 12 договору зазначено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу 01.01.2016 до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
31.12.2015 до договору було укладено додаткову угоду №1, в якій сторони домовились викласти у пункти 1.3., 2.1.5., 3.1., ст.4, п.7.2. договору у іншій редакції, п.5 у наступній редакції : “ 5.1. Регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, то включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01 січня 2016 по 31 березня 2016 (включно) встановлюється постановою
Кабінету Міністрів України віл 01.10.2015 № 758. Тарифи на транспортування природного і азу магістральними трубопроводами ПАТ “Укртрансгаз” установлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг і є обов'язковими за цим Договором з моменту введення їх в дію. 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором в період з 01 січня 2016 по 31.03.2016 для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 грн. , податок на додану вартість - 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ “Укртрансгаз” - 111,80 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 134,16 грн. До сплати та 1000 куб.м. природного газу - 1 882,54 грн.. крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2 259,05грн.”
29.01.2016 до договору було укладено додаткову угоду №2, згідно з якою викладено пункт 1.3 статті 1 “Предмет договору” Договору у ін. редакції.
Відповідно до наданих у матеріали справи актів приймання-передачі природного газу позивачем на виконання договору передано, а відповідачем прийнято природний газ, а саме: від 31.01.2016 за січень 2016 року на суму 28 434,64грн., від 29.02.2016 за лютий 2016 року на суму 17 681,57 грн., від 31.03.2016 за березень 2016 року на суму 17 898,43 грн.
Договір, додаткові угоди до договору, акти приймання-передачі природного газу підписані представниками сторін, скріплені відтисками їхніх печаток.
У матеріали справи надано сформовану позивачем виписку по операціях за договором №2052/16-ТЕ-34 за період 01.10.2015 - 31.12.2018, в якій відображено надходження від відповідача коштів за договором від 21.12.2015 №2052/16-ТЕ-34 та зафіксовано відсутність заборгованості.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою вартості поставленого та отриманого природного газу за договором від 21.12.2015 №2052/16-ТЕ-34 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 7755,41 грн. - пені, 640,95 грн. - 3% річних, 1317,44 грн. - інфляційних втрат.
Відповідачем у матеріали справи надано копію акта звіряння розрахунків від 31.08.2018, складений між сторонами станом на 31.08.2018, за яким заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як убачається з матеріалів справи, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Садки" (покупець) було укладено договір постачання природного газу від 21.12.2015 №2052/16-ТЕ-34 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Разом з тим 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води; кредиторська заборгованість перед постачальником електричної енергії підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за електричну енергію, спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем); заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 01.01.2016.
Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 ст. 3 Закону визначено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Пунктом 14 Порядку передбачено, що у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов (в т.ч. включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості), окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Закону.
Правового висновку щодо застосування положень ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дотримується Верховний Суд у постановах від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 22.02.2018 у справі №922/4355/14, від 29.01.2019 у справі №925/108/18, що відповідно до частини 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками їхніх печаток актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016 за січень 2016 року на суму 28 434,64грн., від 29.02.2016 за лютий 2016 року на суму 17 681,57 грн., від 31.03.2016 за березень 2016 року на суму 17 898,43 грн.
Відповідачем здійснювались розрахунки за отриманий згідно з договором природний газ, що підтверджується складеною позивачем випискою по операціях за договором та банківськими виписками з рахунку позивача (на загальну суму 64 014,64 грн). При цьому відповідач розрахувався за спірними зобов'язаннями у повному обсязі 31.10.2016, що підтверджується поданими доказами та не заперечується сторонами.
Згідно з п. 1.2 договору та підписаними сторонами актами приймання передачі природного газу газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню .
Крім того, діяльність відповідача з теплопостачання не потребує ліцензування, оскільки він здійснює теплопостачання за нерегульованим тарифом.
Таким чином, діяльність відповідача відповідає вимогам ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", що спростовує відповідні доводи позивача.
Враховуючи викладене, беручи до уваги умови п. 1.2 договору, погашення відповідачем заборгованості за договором до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", суд доходить висновку, що на момент звернення до суду з позовом у позивача були відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, 3% річні та інфляційних втрат.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №908/2055/18, постановах Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі №924/178/19, від 20.02.2019 у справі №092/527/18.
З урахуванням наведеного спростовуються доводи позивача щодо незастосування Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
З огляду на наведене та враховуючи положення п. 6.3.3 договору не беруться до уваги посилання відповідача на порушення позивачем умов договору щодо черговості погашення заборгованості.
Щодо посилання відповідача про невжиття позивачем заходів досудового врегулювання у даному спорі, суд враховує наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначив, що положення ч.2 ст.124 Конституції України у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи і встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту своїх прав і свобод.
Норма ст. 124 Конституції України, як і інші її положення, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.
Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.02.2018 р. у справі №922/603/17.
Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002).
Відтак, приймаючи до уваги викладене, доводи відповідача щодо обов'язковості вжиття позивачем заходів досудового врегулювання, у зв'язку з погодженням вказаного сторонами у п. 10.1-10.2 договору, не беруться до уваги, оскільки досудове врегулювання спору є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищенаведені обставини справи, положення законодавства та правові висновки, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом враховується, що у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача в зв'язку із відмовою у позові.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 12.10.2020.
Суддя І.В. Заярнюк
Віддрук. 3 прим.:
1 - до справи,
2 - позивачу (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6),
3 - відповідачу ( АДРЕСА_1 ).
Всім рек. з повід.