"06" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1688/20
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Тащі М.М., довіреність № 401774, дата видачі : 11.06.20;
від третьої особи - Асташенкова О.І., довіреність № 421, дата видачі : 18.05.20;
від відповідача - Максімкін А.А., довіреність № 401774, дата видачі : 31.12.19;
розглянувши справу за позовом Обслуговуючого кооперативу “АВТОСТОЯНКА ЛЮСТДОРФ” до Комунального підприємства “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеська міська рада про визнання договору недійсним,-
Обслуговуючий кооператив «АВТОСТОЯНКА ЛЮСТДОРФ» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 1742/20) до відповідача - Комунального підприємства «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» про визнання договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2020р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначенням підготовчого засідання на "16" липня 2020 р. о 10:00 год.
10.07.2020 року до канцелярії Господарського суду Одеської області від Комунального підприємства “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС” надійшло клопотання про залучення третьої особи. Як зазначає відповідач, предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору балансоутримування місць для паркування від 07.09.2017 р., №144/К-КР-2017/03-01.Рішенням Одеської міської ради від 22.11.2011 року №1534-VI «Про створення комунального підприємства “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС” було створено КП “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС”. У п. 4 Рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 №1251-VI КП “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС” визначено уповноваженою особою по здійсненню організації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладення договорів балансоутримування місць для паркування на території м. Одеси. Таким чином право на укладення договорів балансоутримання місць для паркування делеговане Одеською міською радою. Відтак представник відповідача просить суд залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеську міську раду (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1).
10.07.2020 року до канцелярії Господарського суду Одеської області від Комунального підприємства “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС” надійшов відзив на позовну заяву за вх.№18041/20, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, з підстав які викладені у відзиві.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2020р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеську міську раду (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) та відкладено підготовче засідання до 10.08.2020р. о 09:45 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.08.2020р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 03.09.2020р. о 11:20 год.
31.08.2020р. до Господарського суду Одеської області від Одеської міської ради надійшли письмові пояснення по справі за вх.№22744/20, відповідно до яких третя особа просить суд відмовити у задоволені позовних вимог позивача.
03.09.2020р. у підготовчому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 08.09.2020р. о 09:30 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.09.2020р. було закрито підготовче провадження по справі №916/1688/20 із призначенням справи до розгляду по суті на 10.09.2020р. о 10:30 год.
10.09.2020р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 06.10.2020р. о 09:30 год.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
06.10.2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Позивач зазначає, що Обслуговуючий кооператив «Автостоянка Люстдорф» (далі Позивач), з 2017 р мав намір вести свою діяльність по організації паркування автомобільного транспорту за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 55/2.
Діяльність Позивача ґрунтувалася на договорі, укладеному між Позивачем та Відповідачем, а саме № 144/К-КР-2017/03-01 від 07 вересня 2017 р., та рішень Одеської міської ради від 15.03.2017 р, № 1813-VІІ «Про винесення змін до рішення Одеської міської ради від 27 серпня 2014 р № 5286-VІ «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси» та положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради № 1251-VI від 20.09.2011р.
Предметом договору, є те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2009 р. № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», ст. 268-1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., рішення Одеської міської ради від 23.12.2011 р. № 1631 -VI «Про затвердження Правил благоустрою території м. Одеси (текстової частини) у новій редакції», рішення Одеської міської ради від 22.11.2011 року № 1534-VІ, рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VІ «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеса, у новій редакції», рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251-VІ «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі», рішення Одеської міської ради від 07.12.2016р. № 1436-VІ «Про надання пільг зі сплати збору за місця для паркування транспортних засобів на спеціально відведених автостоянках на 2017рік», Відповідач надає право Позивачу організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 913,00 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса: вул. Люстдорфська дорога, 55/2 (913м2).
Також позивач звертає увагу суду на те, що Господарським судом Одеської області від 30.05.2019 року по справі № 916/2544/17 винесено рішення яким було відмовлено в задоволені позову ТОВ "ФІРМА "НАШ ДОМ" до КП "Одестранспарксервіс" та ОК "Автостоянка Люстдорф" про визнання недійсним договору №144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017р. про балансоутримання місць для паркування, який було укладено між КП "Одестранспарксервіс" та ОК «Автостоянка Люстдорф».
Позивач вказує, що Господарським судом Одеської у справі № 916/2544/17, було встановлено наступне,- щодо відсутності у КП "Одестранспарксервіс" необхідного обсягу цивільної дієздатності при вчиненні оспорюваного правочину Позивач зазначив наступне.
Відповідно до рішення ОМР від 22.11.2011 р №1534- VI "Про створення комунального підприємства "Одестранспарксервіс" з метою розвитку мережі паркінгів. спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування транспортних засобів та інших об'єктів дорожнього сервісу Одеською міською радою створено комунальне підприємство "Одестранспарксервіс", затверджено його статут.
Відповідно до п.4 рішення ОМР №1889- VI від 19.04.2012 р. "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251 -VI "Про затвердження "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі" КП "Одестранспарксервіс" визначено уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації, виключно майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладання договорів балансоутримання місць для паркування на території м. Одеси.
Відповідно до зазначеного акту ОМР, КП "Одестранспарксервіс" не визнано уповноваженою особою на укладання договорів балансоутримання спеціально відведених автостоянок м. Одеси. Крім того, відповідно до п. 3.1. розділу 3 "Мета та предмет діяльності Підприємства" статуту КП "Одестранспарксервіс", що є додатком до рішення ОМР яким створено КП "Одестранспарксервіс", його створено з метою розвитку мережі паркінгів. спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування та інших об'єктів дорожнього сервісу, а також укладання договорів на експлуатацію, обслуговування місць для паркування в місті Одесі.
Відповідно до п. 3.2. розділу 3 "Мета і предмет діяльності Підприємства" статуту КП "Одестранспарксервіс", предметом його діяльності є визначення операторів для надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування; надання послуг із зберігання транспортних засобів у підземних та наземних паркінгах, спеціально відведених автостоянках.
Також вказує, що можливо зробити висновок про те, що орган місцевого самоврядування - Одеська міська рада, в законному порядку прийнявши регулятивний акт - "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі", який затверджений рішенням ОМР від 20.09.2011р. № 1251 -VI не встановила органам управління (директору) КП "Одестранспарксервіс" статутних повноважень та об'єму цивільної дієздатності на укладання договорів балансоутримання спеціально відведених автостоянок, що знаходяться на території міста Одеси, залишивши за зазначеним комунальним підприємством право укладання договорів балансоутримання виключно місць для паркування на території м. Одеси.
Щодо зазначених тверджень на думку позивача, співпадають мета і предмет діяльності КП "Одестранспарксервіс", закріплені в його Статуті, відповідно до вимог якого предметом діяльності КП "Одестранспарксервіс" є лише надання послуг із зберігання транспортних засобів у спеціально відведених автостоянках.
Таким чином, позивач вважає, що директор КП "Одестранспарксервіс", діючи в інтересах та, як орган управління ввіреного йому підприємства, 07.09.2017 р. при укладанні Договору балансоутримання місць для паркування №144/К-КР-2017/03-01 та будучи особою, яка безпосередньо вчиняє правочин (укладає договір), не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України та є підставою недійсності правочину в момент його вчинення стороною в порядку, визначеному ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.
Позивач звертає увагу, що вищенаведене рішення Одеської міської ради від 15.03.2017р. №1813-УІІ "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VI "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" у частині доповнення пунктом №109 за Київським районом "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)", затвердженого згідно із додатком №2, який міститься в п.п.1.2. п. 1 оспорюваного рішення згідно з текстом якого Київський район, пункт №109, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - Люстдорфська дорога. 55/2, кількість місць для паркування (одиниць) - 64, займана площа - 913,00, технічне облаштування облаштовано, було фактично підставою для укладення договору що визнається не дійсним. Сам факт визнання рішення Одеської міської ради від 15.03.2017р. №1813-УІІ "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286- VI "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, в новій редакції" фактично підтверджує недійсність правочину. а саме договору балансоутримання місць для паркування від 07 вересня 2017 р. № 144/К-КР-2017/03-01.
З наведених підстав, Обслуговуючий кооператив “АВТОСТОЯНКА ЛЮСТДОРФ” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Комунального підприємства “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеська міська рада про визнання договору недійсним.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Щодо відсутності порушеного права ОК «Автостоянка Люстдорф» на момент звернення до суду з позовною вимогою про визнання недійсним договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017р. № 144/К-КР-2017/03-01 суд вказує наступне.
Ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способи захисту права - це передбачені законом дії, які безпосередньо спрямовані на захист права. Вони є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
У зв'язку з вищевикладеним, суд звертає увагу, що предметом позовним вимог ОК «Автостоянка Люстдорф» є визнання недійсним договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. № 144/К- КР-2017/03-01, укладеного між КП «Одестранспарксервіс» та ОК «Автостоянка Люстдорф».
Листом від 09.10.2017р. №249/05-19 КП «Одестранспарксервіс» сповістило ОК «Автостоянка Люстдорф» про розірвання договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017р. №144/К-КР- 2017/03-01 у зв'язку не виконанням Обслуговуючим кооперативом умов вказаного договору.
В подальшому, в жовтні 2017 року ОК «Автостоянка Люстдорф» звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до КП «Одестранспарксервіс» про визнання недійсним вчиненого листом від 09.10.2017 правочину Відповідача щодо одностороннього розірвання договору від 07.09.2017 р. № 144/К-КР-2017/03-01.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 19.08.2019 р. по справі № 916/2483/17 у задоволені позову ОК «Автостоянка Люстдорф» до КП «Одестранспарксервіс» було відмовлено повністю та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 р. по даній справі зазначене рішення господарського суду Одеської області залишено без змін.
Як вже було встановлено судом апеляційної інстанції у вищевказаній постанові «з урахуванням Правил паркування транспортних засобів, зобов'язання позивача визначені у п.п. 2.3.2, 2.З.З., 2.3.4., 2.3.6. мали б бути виконанні останнім до початку терміну дії договору, тобто 01.10.2017 р., оскільки саме з цієї дати позивач мав розпочати свою господарську діяльність та надавати послуги з паркування транспортних засобів. Разом з цим з наявних матеріалів справи вбачається, та не заперечується позивачем, що станом на 01.10.2017 р. свої зобов'язань за договором, зокрема, визначених у п. п. 2.3.2, 2.3.3.,2.3.4., 2.3.6., останній не виконав. Таким чином, експлуатація спеціально відведеної автостоянки можлива тільки після забезпечення обладнання автостоянки у встановленими зазначеними Правилами порядку, та умовами Договору ці обов'язки покладені саме на позивача».
Також судом апеляційної інстанції у вищевказаній постанові було встановлено, що «укладаючи договір №144/К-КР-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. позивач та відповідач прямо врегулювали порядок розірвання договору, зокрема, передбачивши й його розірвання в односторонньому порядку та право на таке розірвання було використане відповідачем. При цьому, суд враховує, що одностороннє розірвання договору застосовується до будь-яких порушень п. 2.3.2 договору, незважаючи на те чи є такі порушення істотними».
Таким чином, на протязі двох років ОК «Автостоянка Люстдорф» фактично у судовому порядку намагався визнати договір балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. №144/К-КР-2017/03-01 нерозірваним (діючим) та таким, що надає право останньому здійснювати відповідні заходи щодо організації та проведення діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка).
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Суд вказує, що на момент звернення ОК «Автостоянка Люстдорф» до господарського суду з вимогами про визнання недійсним договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р №144/К-КР-2017/03-01, даний Договір вже було розірвано, а тому визнавати його недійсним на майбутнє немає підстав, оскільки на момент подання Позивачем даного позову договір вже не діяв. Отже, визнання спірного договору недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 р. по справі № 388/686/16-ц.
Щодо відповідності змісту договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017р. №144/К-КР-2017/03-01 вимогам цивільного законодавства України господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятої та шостої статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Тому, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17.
Дійсно, між КП «Одестранспарксервіс» (Уповноважена особа) та ОК «Автостоянка Люстдорф (Оператор) 07.09.2017р. укладено договір №144/К-КР-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, за умовами якого Уповноважена особа надала право Оператору організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 913,00 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55/2.
Термін дії договору визначається на період з 01.10.2017 р. по 31.12.2019 р. (пункт 6.1 договору).
Вказаний вище договір був укладений на підставі ст. 268-1 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», рішень Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251-VI «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі», від 22.11.2011 р. № 1534-VІ «Про створення комунального підприємства «Одестранспарксервіс», від № 1631-VI від 23.12.2011 р. «Про затвердження Правил благоустрою території міста Одеси (текстової частини) у новій редакції», від 27.08.2014 р. № 5286-VІ «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції».
Згідно із п. 268-1.1.1. ст. 268-1 Податкового кодексу України платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.
Відповідно до п.п. 3.2.6., п. 3.2. Розділу III Правил благоустрою території міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від № 1631-VI від 23.12.2011 р. «Про затвердження Правил благоустрою території міста Одеси (текстової частини) у новій редакції» організація та порядок утримання транспортних засобів на майданчиках для паркування, автостоянках, в гаражних кооперативах регламентується Правилами паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342, Положенням про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, затвердженим рішенням Одеської міської ради № 1251 -VI від 20.09.2011 р. та іншими нормативними актами.
Утримання у належному стані територій місць для стоянки транспортних засобів (автостоянок, місць паркування) здійснюють їх балансоутримувачі або особи, яким передані зазначені території у користування на підставі цивільно-правових угод, або особи, на яких обов'язок з утримання відповідної території покладений договором або актом органу місцевого самоврядування.
У п 4. рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251-VI (зі змінами від 16.04.2015р. №6506-VI) визначено комунальне підприємство «Одестранспарксервіс» уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладання договорів балансоутримання місць для паркування на території м. Одеси.
Договір балансоутримання місць для паркування транспортних засобів є типовим, форма якого встановлена рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251-VI «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі» (додаток 2 до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251 -VI).
У п. 1.3. Положення зазначено, оператор (платник збору за місця для паркування транспортних засобів) - юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням Одеської міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.
Також у п. 1.3. Положення зазначено, що спеціально відведена автостоянка - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді м. Одеси, яка визначається Одеською міською радою із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.
Отже, оператор може організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці тільки на підставі договору балансоутримання місць паркування укладеного з КП «Одестранспарксервіс».
Відповідно до п. 2.1 «Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251-УІ (далі - Положення), організація та розміщення майданчиків для платного паркування та спеціально відведених автостоянок здійснюється на підставі Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 08.04.2011р. № 520-УІ, і схеми розміщення майданчиків для платного паркування транспортних засобів та спеціально відведених автостоянок (далі - Схема), узгодженої та затвердженої в установленому порядку.
Рішення Одеської міської ради від 08.04.2011 р. № 520-УІ було скасовано на підставі рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-УІ «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції».
Також, рішенням Одеської міської ради від 22.11.2011 р. № 1534-УІ «Про створення комунального підприємства «Одестранспарксервіс» був затверджений статут КП «Одестранспарксервіс».
Відповідно до п. 3.1. Розділу III Статуту КП «Одестранспарксервіс» підприємство створене з метою покращення організації дорожнього руху в частині впорядкування робіт з паркування, застосування інформаційних технологій, сучасних технічних засобів організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування та інших об'єктів дорожнього сервісу, а також укладання договорів на експлуатацію, обслуговування місць для паркування автотранспорту в місті Одеса.
У п. 3.3 Розділу III Статуту КП «Одестранспарксервіс» визначено, що підприємство може здійснювати також іншу, не заборонену законодавством України, діяльність, спрямовану на досягнення мети, зазначеної в Статуті.
Відповідно до п.п. 4.3.4. п. 4.3. Розділу IV Статуту директор Підприємства у межах своєї компетенції самостійно укладає договори, контракти, у тому числі трудові, затверджує, за погодженням із уповноваженим органом, штатний розклад, видає накази, що є обов'язковими для всіх робітників Підприємства.
Таким чином, рішенням Одеської міської ради від 22.11.2011 р. № 1534-УІ, яким був затверджений статут КП «Одестранспарксервіс», Одеською міською радою були надані повноваження директору Підприємства на укладання договорів.
Крім того, оскаржуваний Позивачем договір балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. №144/К-КР- 2017/03-01 був підписаний діючим на той час директором КП «Одестранспарксервіс», відповідно до компетенції.
Отже, твердження ОК «Автостоянка Люстдорф» у позовній заяві про те, що «Одеською міською радою не встановлено органам управління (директору) КП «Одестранспарксервіс» статутних повноважень та об'єму цивільної дієздатності на укладання договорів балансоутримання спеціально відведених автостоянок» є незаконним та необгрунтованим.
Також суд вказує, що господарським судом Одеської області при прийнятті рішення від 30.05.2019 р. по справі № 916/2544/17 не досліджувалось питання наявності цивільної дієздатності у уповноваженої особи - директора КП «Одестранспарксервіс» при вчиненні оскаржуваного Позивачем правочину по даній справі та відповідні висновки суду щодо вказаного питання у зазначеному рішенні по справі № 916/2544/17 відсутні.
Також, Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 р. по справі № 916/2483/17 було встановлено, що «укладаючи договір балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017р. №144/К-КР-2017/03-01 з ОК «Автостоянка Люстдорф», КП «Одестранспарксервіс» діяло на підставі та в межах своїх повноважень, визначених рішеннями Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251-VI, та Статутом Підприємства». Дана постанова набрала законної чинності та у касаційному порядку оскаржена не була.
А отже, на підставі вищевикладеного, при укладенні договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017р. №144/К-КР- 2017/03-01 КП «Одестранспарксервіс» діяло в межах своїх повноважень, та з необхідним для цього обсягом цивільної дієздатності.
Крім того, ОК «Автостоянка Люстдорф» у позовній заяві зазначає, що «мета і предмет діяльності КП «Одестранспарксервіс», закріплені в його Статуті, відповідно до вимог якого предметом діяльності КП «Одестранспарксервіс» є лише надання послуг із зберіганням транспортних засобів у спеціально відведених автостоянках».
Вказане твердження ОК «Автостоянка Люстдорф» на думку суду не відповідає дійсності та положенням Статуту Підприємства, у зв'язку з тим що, як вже було зазначено вище, відповідно до п. 3.1. Розділу III Статуту підприємство створене з метою покращення організації дорожнього руху в частині впорядкування робіт з паркування, застосування інформаційних технологій, сучасних технічних засобів організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування та інших об'єктів дорожнього сервісу, а також укладання договорів на експлуатацію, обслуговування місць для паркування автотранспорту в місті Одеса.
Також відповідно до п. 3.2. Розділу III Статуту предметом діяльності Підприємства є визначення операторів для надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
У зв'язку із зазначеним, суд вказує, що у п. 1.1 Розділу 1 договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. № 144/К- КР-2017/03-01 встановлено, що уповноважена особа (КП «Одестранспарксервіс») надає право оператору організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 913, 00 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дюстдорфська дорога, 55/2.
Пунктом 1.2 Розділу 1 вказано, що оператор здійснює обслуговування (експлуатацію) місць для паркування з метою надання послуг паркування.
Таким чином, оскаржуваний Позивачем Договір був укладений на підставі рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1251-VI «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі» та з урахуванням положень Статуту КП «Одестранспарксервіс», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 22.11.2011 р. № 1534-УІ.
У зв'язку з вищевикладеним господарський суд зазначає, що ОК «Автостоянка Люстдорф» не були проаналізовані безпосередньо всі положення Статуту КП «Одестранспарксервіс», тому Позивач у своєму позові дійшов помилкового висновку про те, що спірний договір від 07.09.2017 р. № 144/К-КР-2017/03-01 є Договором про надання послуг зі зберігання транспортних засобів.
Крім того, договірні відносини стосовно надання послуг зі зберігання транспортних засобів регулюються іншими нормативними актами, зокрема постановою Кабінету міністрів України від 22 січня 1996 р. № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках».
Також суд вказує, що спірний договір від 07.09.2017 р. № 144/К-КР- 2017/03-01 був підписаний уповноваженою особою - директором ОК «Автостоянка Люстдорф». Дана обставина свідчить про те, що волевиявлення учасника правочину - директора ОК «Автостоянка Люстдорф» при укладання та підписанні даного Договору було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Отже з урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що зміст договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. № 144/К-КР- 2017/03-01 не суперечить положенням Цивільного Кодексу України, а саме ст. 203 та ст. 215 цього Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, у зв'язку з тим, що був укладений на підставі відповідних норм діючого на той час законодавства України, відповідних актів органів місцевого самоврядування, положень Статуту комунального підприємства та вільного волевиявлення учасників даного правочину.
Щодо того, що договір балансоутримання місць паркування від 07.09.2017 р №144/К-КР-2017/03-01 за своєю правовою природою не є договором оренди господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати майно у користування за плату на певний строк. За приписами частин 1 та 2 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Частинами 1,2 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Так, в даному випадку предметом договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. № 144/К-КР-2017/03-01, укладеного між КП «Одестранспарксервіс» та ОК «Автостоянка Люстдорф», є надане оператору право організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціально відведеній автостоянці).
З урахуванням вказаних вище норм законодавства України суд вказує, що оскаржуваний Позивачем договір балансоутримання місць паркування не містить жодних істотних умов договору оренди землі або нерухомого майна.
Також у зв'язку з тим, що умовами вищевказаного Договору не передбачається передача у строкове платне користування об'єкта оренди та його повернення, а також сплата орендної плати з урахуванням її індексації, тому даний Договір за своєю природою не є договором оренди.
П. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначити свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права та обов'язки. У таких випадках господарському суду необхідно надати оцінку усім умовам договору, з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними.
Таким чином, договір балансоутримання місць паркування від 07.09.2017 р №144/К-КР-2017/03-01 за своєю правовою природою не є договором оренди землі або нерухомого майна в розумінні приписів частини першої статті 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини першої статті 777 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1 та 15 Закону України "Про оренду землі".
З урахуванням усіх висновків господарський суд зазначає, що оскаржуваний Позивачем договір балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017 р. № 144/К-КР-2017/03-01 відповідає нормам діючого законодавства України, а позовні вимоги ОК «Автостоянка Люстдорф» щодо визнання його недійсним є незаконними та необґрунтованими.
З підстав того, що позивачем не доведено та не обґрунтовано наявність підстав для визнання договору №144/К-КР-2017/03-01 від 07 вересня 2017р. недійсним, господарський суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи з зазначеного суд не приймає в якості допустимого та законного обґрунтування позову посилання позивача на те, що оспорюваний договір не відповідає приписам закону, оскільки як встановлено матеріалами справи, позивач не є стороною оспорюваного договору, ним не порушуються права та законні інтереси позивача, а тому у позивача відсутні підстави для визнання цього договору недійсним.
Крім того, посилання позивача на порушення його інтересу судом також не приймаються як підстава заявленого позову, оскільки, в установленому законом порядку позивачем не надано жодного доказу свого прагнення на укладання оспорюваного договору, що в силу приписів процесуального закону позбавляє позивача можливості захистити свій непідтверджений інтерес.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу “АВТОСТОЯНКА ЛЮСТДОРФ” до Комунального підприємства “ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеська міська рада про визнання договору недійсним - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повне рішення складено 16 жовтня 2020 р.
Суддя С.Ф. Гут