ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2020Справа № 910/1386/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Макрохім»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка»
про стягнення 67529,15 грн
Без виклику представників сторін
У січні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Макрохім» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка» про стягнення 67529,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №304 від 01.12.2017 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 53814 грн, яку позивач просить стягнути на свою користь. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2665,23 грн пені, 287,12 грн 3% річних та 10762,80 грн неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Макрохім» залишено без руху, та надано позивачеві строк для усунення недоліків протягом 5 днів з дня вручення вказаної ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Макрохім» повернуто позивачеві без розгляду.
Не погоджуючись із висновками Господарського суду міста Києва, викладеними в ухвалі від 11.02.2020 у справі 910/1386/20, Приватне акціонерне товариство «Макрохім» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2020 у справі №910/1386/20, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Макрохім» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №910/1386/20 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.07.2020 у справі №910/1386/20 Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Макрохім» задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2020 у справі №910/1386/20 скасовано. Справу №910/1386/20 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 11.08.2020, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 21.08.2020 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 03.09.2020. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 27.08.2020.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.08.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 6.
Станом на дату розгляду справи на адресу Господарського суду міста Києва повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення №0105471502983 з відміткою про вручення конверту представнику відповідача 25.08.2020.
В силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Частиною 7 вказаної статті Кодексу визначено, що якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.12.2017 між Приватним акціонерним товариством «Макрохім» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка» (відповідач, покупець) укладено Договір поставки №304 відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити харчові добавки, хімічну продукцію (продукцію) в асортименті, кількості та по ціним, викладеним в Додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 1.2. договору, під додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником.
Згідно до п. 1.4. договору, поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість продукції в яких погоджуються сторонами шляхом оформлення заявок на поставку продукції відповідно до умов, викладених в ст. 3 цього договору.
Пунктом 3.1. договору визначено, що поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником заявок на поставку продукції.
Згідно п. 4.1. договору, датою переходу права власності на продукцію від постачальника до покупця є дата поставки.
Пунктом 5.1. договору визначено, що ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривнях (з врахуванням податку на додану вартість) та вказується в додатках, до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п. 6.2. договору, оплата поставленої продукції здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно з п. 6.4. договору, датою оплати продукції вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію продукції, на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 6.5. договору визначено, що при здійсненні кожного переказу покупець вказує наступні реквізити щодо призначення платежу: назву і номер цього договору та/або номер накладних за якими здійснюється поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок.
Відповідно до п.п. 7.4., 7.5. договору, якщо під час приймання продукції на своєму складі (за відсутності уповноваженого представника постачальника), покупець виявить її нестачу, псування, покупець зобов'язаний викликати для участі у прийманні продукції і складанні двостороннього акту представника постачальника. Даний виклик представника постачальника покупець зобов'язаний направити факсимільним зв'язком/email негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 4 годин з моменту виявлення вищевказаних обставин.
Згідно до п.п. 10.7., 10.8. сторони погодили, що сплата неустойки (штрафу, пені), не звільняють сторони від виконання зобов'язання за цим договором в натурі. Строк, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, до сторін не застосовується.
Пунктом 13.6. договору сторони погодили, що припинення дії (розірвання) цього договору не звільняє покупця від зобов'язань по оплаті поставленої постачальником продукції та суми виставленої неустойки.
Відповідно до п. 13.1. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2019.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на суму 53814 грн, що підтверджується видатковою накладною №МХ015875 від 13.11.2019, яка була підписана представниками сторін та скріплена відповідними печатками сторін. Будь-яких зауважень щодо кількості та якості поставленої продукції представником відповідача не заявлялось.
Однак, як стверджує позивач, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в часті повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію, що підтверджуються довідкою АТ «ОТП Банк» №70-1-1/323 від 29.01.2020, у зв'язку у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 53814 грн.
Доказів здійснення відповідачем оплати за поставлений товар матеріали справи не містять.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
В силу положень ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п. 3.5. договору визначено, що датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товаро-супровідних документах на продукцію.
У п. 6.1. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 14 календарних днів з дати поставки продукції.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання в частині поставки продукції, що підтверджується видатковою накладною №МХ015875 від 13.11.2019, проте відповідачем в порушення умов укладеного договору не здійснено своєчасну та повну оплату за поставлену продукцію, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 53814 грн. Факт наявності заборгованості відповідачем не спростований.
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію в розмірі 53814 грн.
Разом з тим, стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 287,12 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Згідно п.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних за визначені позивачем періоди, судом встановлено що вказане нарахування проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 2665,23 грн та неустойки в розмірі 10762,80 грн суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 10.3. договору сторони погодили, що у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період за який сплачується пеня), від несплаченої суми за кожний день прострочки.
Відповідно до п. 10.4. договору, також покупець на вимогу постачальника, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми. У випадку прострочення оплати продукції, більше ніж на 2 місяці, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20% від простроченої суму.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, судом встановлено що вказане нарахування проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження сплати існуючої перед позивачем заборгованості за поставлену продукцію.
Стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано Договір про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) №01/18 від 27.06.2018, укладений між адвокатом Вінокуровим В.О. та позивачем, Додаткову угоду б/н від 29.01.2020 з детальним описом наданих послуг.
Окрім того, 07.09.2020 позивачем через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано заяву про ухвалення додаткового рішення №06-910/1386/20-К від 07.09.2020 до якої долучено звіт про надану правничу допомогу на підставі укладеного договору про надання професійної правничої допомоги, який підписано сторонами та скріплено відповідними печатками.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими та пропорційними.
Окрім того, суд зазначає, що жодних заперечень від відповідача щодо заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача зі сплати судового збору та оплати послуг адвоката покладаються на відповідача в повному обсязі.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка» (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 6; ідентифікаційний код 39695169) на користь Приватного акціонерного товариства «Макрохім» (01133, м. Київ, вул. Верхня, буд. 3; ідентифікаційний код 24720905) 53814 (п'ятдесят тисяч вісімсот чотирнадцять) грн заборгованості, 2665 (дві тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн 23 коп. пені, 287 (вісті вісімдесят сім) грн 12 коп. 3% річних, 10762 (десять тисяч сімсот шістдесят дві) грн 80 коп. неустойки, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн та 6000 (шість тисяч) витрат на правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 13.10.2020.
Суддя Я.В. Маринченко